Давньогрецькі філософи про нинішню Україну

З університетської лави всі пам'ятають імена Сократа, Аристотеля, Епікура. Але більшість не читали й не читають античних праць, адже вважають, що вони не актуальні й написані архаїчною мовою. Тим часом у них висвітлюються питання, яких із порядку денного ніхто не знімав, а простоти, логічності й зрозумілості їх викладення годилося б повчитися сучасним науковцям.

Що би сказали стародавні про світ сучасний? Відповіді на багато запитань можна знайти в їхніх працях, котрі ретельно вивчав викладач філософії із 40-літнім досвідом доцент Едуард ЄЛЕНЕВСЬКИЙ.

- Пане Едуарде, що порекомендував би Аристотель державним мужам сучасної України?

- Аристотеля б утішило прагнення України розбудовувати демократію, однак філософ би зазначив, що наразі вона в нас надзвичайно слабка. В Україні немає еліти, немає розвиненого громадянського суспільства, немає лідера, котрий би відчував відповідальність перед історією. А державні мужі, тобто аристократія, на думку філософа, повинні мати три якості: патріотизм, моральність, професіоналізм.

- Особистісні якості найважливіші?

- Так, навіть у попередників Аристотеля. Платон вивів принцип єдності людини-ідеї: істина+ добро+краса, а Сократ акцентував увагу на важливості сумління - дотримання внутрішнього закону, а не сорому - страху суспільного осудження. Сучасні ж політики часто не мають навіть останнього.

- Аристотель міг би вказати правильний шлях для нашої держави?

- Для того, щоб держава розвивалася, політичні партії мають перебувати під жорстким контролем громадськості. Перефразовуючи Аристотеля, який писав про соціальні групи, партія, котра не контролюється суспільством, починає працювати сама на себе. Безконтрольна партія - змова проти народу. Тож, думаю, філософ звернув би особливу увагу на активність громадських організацій і справді незалежних профспілок. Крім того, демократія може бути збудована лише там, де є вільні й економічно незалежні громадяни, тобто там, де існує міцний середній клас.

- Платон був би такої ж думки?

- Не зовсім. Гадаю, він би закликав до громадянського протесту. Взагалі, філософу притаманні радикалізм, навіть тоталітаризм у побудові ідеальної, можна сказати - соціалістичної держави. Аристотель же виступав лише за поступові еволюційні зміни, він пропонував не видумувати "ідеал з голови" (як у Платона), а вдивлятися в реальність і спиратися на вже готові моделі та структури. Однак обидва філософи засудили б політичну пасивність населення, відсутність бажання обстоювати свої права та реформувати державу. Слово "ідіот" у стародавній Греції характеризувало людину, відсторонену від суспільних проблем.

- А що Аристотель міг би сказати молодій людині, котра, попри здобуття вищої освіти, розсилає сотні резюме і все ж не може знайти роботу?

- Швидше за все, класика здивувало б таке явище як безробіття. Ігнорувати цю проблему не можна, адже від неї потерпають як людина, так і країна. Аристотель визначив принцип "таксісу": "Мої інтереси - моя держава. Я працюю на себе - на свою державу". Проблема безробіття - важлива, вона зумовлена неструктурованістю суспільства, а отже, й неефективним управлінням.

Цікаво, що греки не цінували фізичну працю - її виконували раби, тож Аристотель, на перший погляд, був би задоволений значною кількістю програмістів, юристів, учителів та викладачів, якою тішиться Львів. Водночас філософ сказав би, що не можна присвячувати життя лише одній справі. Слід постійно вчитися, здобувати нові знання, бути людиною "політичною", а отже - багатогранною. Перикл прямо писав, що кожен громадянин має в житті спробувати себе і у війську, і у виконавчій владі, і в культурній сфері.

- А чи схвалили б філософи заробітчанство та еміграцію?

- Категорично ні. За кордон їхати варто, але лише вчитися, переймати досвід. Так робили Геракліт, Піфагор, Демокрит. Однак зауважу: має існувати місток, який забезпечив би не лише гідне повернення таких людей, а й можливість застосувати їхній досвід. Цього в Україні немає, тож навіть якщо такі люди хочуть залишитися на Батьківщині, їм просто доводиться знову виїжджати за кордон.

- Якщо, попри все, лишитися в рідних краях, чи могли б епікурейці радіти життю й насолоджуватися ним із зарплатнею 3000 грн?

- Звичайно! Сучасне сприйняття Епікура як гедоніста хибне. Епікур навчав людину позбуватися страху і просто радіти життю - сонячному дню, тістечку з чаєм, розмові з другом. Людина має отримувати задоволення, однак у міру (поняття міри - важлива знахідка античної філософії), інакше воно перейде в страждання та самознищення. На відміну від Аристотеля і Платона, Епікур був антропоцентристом - в центр уваги ставив людину, її духовний світ. Він зовсім не вчив розбещеності, для фінансування якої людині справді потрібні чималі доходи. Думаю, Епікур заклав уявлення про тип сучасної європейської людини.

- Як би визначив Сократ життєві пріоритети - на перше місце поставив би сім'ю чи кар'єру?

- У Сократа була вредна дружина. Розлучитися в ті часи не становило проблеми, тож знайомі часто дивувалися: "Чому ти її терпиш?". Філософ відповідав: "Якщо навчуся терпіти свою дружину, то зможу стерпіти все на світі". Сім'я і кар'єра - дві сторони життя, вони його невід'ємні частини і мають слугувати особистісному розвитку. Ще раз нагадаю: людина, котра живе виключно своїм "хутором", - "ідіот", проте, як писали неоплатоніки, "руйнується сім'я - руйнується держава.

- А яким би було ставлення Сократа до ювенальної юстиції?

- Взагалі, питання юстиції стояло в центрі уваги римлян. Вони вважали, що закон має бути максимально деталізованим і всеосяжним. Питання стосунків у сім'ї - не виняток. Сократ би проти цього не заперечував, однак, поглянувши на те, як пропонують (а в деяких країнах вже і впроваджують) ювенальну юстицію на практиці, сказав би: "Міру перейдено!". Будь-який, навіть найкращий принцип, доведений до крайнощів, перетворюється на свою протилежність. Тож і ювенальна юстиція руйнує те, заради чого була створена.

- Якби Платон, засновник Академії, та Аристотель, засновник Лікею, відвідали український ВНЗ, чи були б у захопленні від побаченого?

- Глибоко переконаний, що їхні враження були б жахливі. Сьогоднішній навчальний процес - це бездуховний формалізм, навіть без натяку на гармонійне формування знань. Академію було створено, щоб навчити правильно мислити, Лікей - щоб практично застосовувати мозок, як основний інструмент людини. Ці заклади формували еліту, а нинішні ВНЗ, через халтуру та хабарництво, нищать суспільну ієрархію і псують людей, "виховуючи" їх без принципів та пріоритетів.

Студентам просто дають інформацію, яку вони й так, часто навіть у ліпшій формі, можуть знайти в Інтернеті або прочитати. Жахливо проводяться семінари - без дискусій, без обговорення, просто "запитання-відповідь". А тести (!?) - нераціональне зубріння. Якщо викладача можна замінити машиною, якщо він тільки додаток до комп'ютера і книжки - він не потрібен. Між викладачем та студентом має бути духовний зв'язок, тільки тоді вища освіта виконуватиме свої функції.