Дауншифтинг: епідемія ХХI століття чи «панська хвороба»?

Наш лексикон поповнився черговим запозиченням. Словник Вебстера пояснює слово «дауншифтинг» як «менш напружений спосіб життя завдяки зміщенню життєвих цінностей у бік нематеріального...» Люди, які називають себе «дауншифтерами», зробили вибір на користь свободи, творчої самореалізації чи гармонії у власній сім’ї. У нашій країні тих, хто відкрито оголосив себе дауншифтерами, небагато, але потенційних дауншифтерів — десятки тисяч...

В Європі на дауншифтинг хворіє, за найскромнішими підрахунками, 14—17% населення, у США розмах цієї «епідемії» глобальніший.

Вирощування капусти як спосіб життя

Класичним прикладом дауншифтингу зазвичай вважають історію римського імператора Діоклетіана. У IV столітті після важкої хвороби жорсткий і розважливий правитель здійснив небувалий вчинок: відмовився від влади і подався на маленьку ферму на березі моря. На благання повернутися до Рима він відповідав: «Ах, якби ви бачили, яку капусту я виростив, ви б не звали мене назад»...

Через більш ніж півтора тисячоліття по тому, у ХХ столітті, Річард Кеннон, топ-менеджер British Rail, пішов із компанії, почав вирощувати овочі, створив сайт своїх однодумців і став родоначальником англійського руху дауншифтерів.

Зажив слави на цій ниві й американець Джон Дрейк, засновник рекрутингової компанії Drake Bean Morin Inc., котрий після 15 років роботи в бізнесі покинув кар’єру і написав бестселер «Дауншифтинг: як працювати менше, а задоволення від життя діставати більше». Цю книжку в США сьогодні зачитують до дірок...

— Вихідці з надр радянської системи не готові сприйняти це явище як природне, — коментує доктор соціологічних наук, головний науковий працівник Інституту соціальної та політичної психології АПН України Олена Донченко. — Старше покоління українців добре пам’ятає ганебне слово «дармоїд», яким таврували не працюючих «без поважної причини» людей. До цієї категорії потрапляли всі непрацюючі дорослі, крім пенсіонерів. А найбільша повага і громадське заохочення діставалися тим, хто працював на одному підприємстві все життя, тобто ветеранам. Усе це залишилося в нашій підсвідомості. В українській колективній психології працює лінійний стереотип уявлень про себе та інших — нормальним вважається тільки послідовне зростання соціального статусу і ненормальним — будь-які відхилення: добровільна відмова від високої посади (а отже, грошей і влади), різка зміна професії і несподіване розвертання «вбік» і «вниз» від обраного шляху.

Головною бідою при цьому є зміна ставлення суспільства до тих, хто дозволив собі таку «вільність», що великою мірою отруює життя дауншифтерів. Адже в нас людина оточена увагою, почестями і навіть дружбою доти, доки вона при посаді. Свідома відмова від неї приносить людині, з одного боку, полегшення, а з іншого — проблеми адаптації до нового середовища та опору старій.

Українець і «Гоа-синдром»

На Заході дауншифтинг нерозривно пов’язаний з ідеологією хіпі про зміну світу та поліпшення екології. Західні дауншифтери беруть участь у русі зелених, антиглобалістів.

В Англії популярним є прагнення до simple life, відмова від цінностей споживання. Люди переїжджають у село, організують неформальні громади. Творча складова і соціальний протест — головні особливості західного дауншифтингу. Цей рух пов’язаний із переїздом на інше місце проживання, в Австралії навіть працюють спеціальні агентства нерухомості для дауншифтерів.

Ескапізм, втеча від реальності, — досить рідкісний варіант для українського дауншифтера. Серед наших співвітчизників теж зустрічаються люди, котрі їдуть до Тибету, Бомбея чи Таїланду, аби помедитувати або полежати на пляжі, але їх поки що дуже мало.

Ті, хто побував у Гоа — найпопулярнішому пристановищі дауншифтерів, зрозуміли, що послідовників цього руху в чистому вигляді там досить мало. Основна маса — відпочивальники, які приїхали відчути екзотику і заодно оголосити себе дауншифтером, щоб потім було про що розповісти приятелям. Частина з них залишається на кілька місяців, щоб пересидіти в теплій кліматичній зоні нашу сувору зиму.

Але й тут українська ментальність дається взнаки: ці люди здають квартири в столиці і доручають свій бізнес управляючим, щоб мати кошти для існування. Чимало з них відкривають ресторани, викладають йогу або якісь інші науки, здають житло, куплене в місцевих жителів за безцінь...

— Дозволити собі стати дауншифтером в Україні може далеко не кожен, — пояснює психолог Шевченківського районного центру служби сім’ї, дітей і молоді м. Києва Ірина Полєтаєва. — На практиці ми зустрічаємося з таким явищем: приблизно 3—5% людей, зайнятих пошуком роботи, розглядають для себе можливість кар’єрного зниження і зниження рівня зайнятості. Як правило, люди готові пожертвувати кар’єрою і доходом заради меншої завантаженості, більш цікавої роботи або сім’ї.

Епідемія дауншифтингу поки ще не охопила населення з кількох причин: по-перше, рівень життя в нас значно нижчий, ніж у США і європейських країнах. Звідси випливає й інша причина — українці ще не наситилися «хорошим», за застарілими мірками, життям, головною особливістю якого є високий дохід. Думка про те, що не в грошах щастя, для багатьох залишається абстракцією.

Враховуючи наш менталітет, дослідники доводять, що дауншифтинг абсолютно далекий українцям — усе наше життя ми були «бранцями» чужих інтересів, ідей, цінностей і правил, от і забули, як це — жити в радість собі. Але феномен українського дауншифтингу якраз і полягає в тому, що саме це могло стати невидимою і неусвідомленою причиною його «епідемії». Постійний гніт рамок і вимог, чужих очікувань і нав’язаних виборів спровокував ефект «запаяного чайника», коли відчуття, що ти живеш не своє, а чуже життя, «вибухає» у вигляді бажання забезпечити собі реалізацію своїх власних сподівань.

Важко вгадати, яким буде результат появи в одного з членів тієї чи іншої сім’ї бажання радикально змінити своє життя, ставши дауншифтером. Одна відвідувачка служби сім’ї прийшла з проблемою: її чоловік покинув роботу заради виховання дітей. Чоловік був єдиним годувальником непрацюючої жінки і шестирічної дитини. З одного боку, їй можна позаздрити — чоловік хоче виховувати спадкоємця, але з іншого — чи зважене це рішення з боку чоловіка? Чи думав він, приймаючи його, про свою сім’ю? Очевидно, що щастя дружині і сину його рішення не принесе. Якби в даної сім’ї була певна сума для нового життєвого старту або чоловік просто переходив на нову стабільну роботу — чи звернулася б клієнтка з цією проблемою? Навряд чи, оскільки в неї не було б страхів і тривог, пов’язаних із майбутнім...

У більшості західних країн люди 25—30 років тільки набирають мінімальну кількість кредитів для життєвого старту, які необхідно згодом повернути. Тому дауншифтинг можуть собі дозволити або люди після 35—40 років, або заможна молодь — це задоволення для забезпечених.

Українці стають дауншифтерами значно раніше, усвідомивши, що здобутий за батьківські кошти університетський диплом — не більш ніж «корочка» для престижу. Чимало вчорашніх випускників ВНЗ знаходять себе через нову професію, нову справу, нехай менш перспективну або грошову, зате улюблену. І хоча молодь досі приваблюють великі міжнародні компанії, чимало з них, попрацювавши в них кілька років, перебувають на межі нервового зриву.

Як правило, українські дауншифтери знаходять нову нішу в суспільстві. За роки незалежності чимало з них зрозуміли, що таке кар’єра, високі доходи, корпоративний спосіб життя, нажили якийсь статок, дійшли до самісінького верху ієрархічної піраміди. Працюючи в поті чола, не помітили, як розпалася власна сім’я, зруйнувалося здоров’я, розвіялися мрії про щасливе майбутнє. Залишившись на згарищі, зрозуміли — не в цьому щастя, потрібно зовсім інше!

Людмила В. працювала на гарній посаді в процвітаючій столичній фірмі. Часу на дім і дітей катастрофічно бракувало. Коли стало ясно, що сім’я розпалася, продала трикімнатну квартиру в Києві і переїхала в невеличкий обласний центр.

— Сьогодні я щаслива, що вдалося втілити в життя свою давню мрію — відкрити затишний квітковий магазин, — каже Людмила. — Рослини, музика, спокійний спосіб життя дали мені те, чого я була позбавлена довгі роки. Більше часу стала приділяти дітям, з’явилося нове кохання...

Фахівці вважають, що тривога близьких людей за майбутнє дауншифтерів є необґрунтованою — вони знають, що роблять. Як правило, рішення стати дауншифтером — добре продумане, зважене, тому каратися з приводу зруйнованої кар’єри такі люди не стануть. Найрідніші зрозуміють, а коло випадкових знайомих просто відійде вбік. Іноді дауншифтинг — це скидання наносного шару випадкових знайомств, відмова від хибних цінностей і фальшивих друзів.

Дауншифтери відповідально ставляться до оточуючих, тому ідуть у нове життя, залишивши родині квартиру, машину, давши гарну освіту дітям. Недарма деякі психологи вважають дауншифтинг «панською хворобою» і вибором високорозвинених людей...