Цивілізація довіри (Обґрунтовані фантазії)

На заміну цивілізації примусового обміну, яку маємо на цей час, повинна прийти цивілізація довіри. Вона виникне як переосмислення сенсу примусового успіху, що культивується нині.

У Бразилії на берегах річки Маїсі живе унікальне плем'я індіанців піраха. Екзотика настанов, що культивуються ними, - диво для "цивілізованої" людини. Скажімо, вони майже не сплять, бо вважають, що після сну людина пробуджується вже новою істотою. Піраха лише періодично дрімають. Через цю обставину в них немає поняття "вчора" і "завтра", вони нічого не накопичують і не планують. У них унікальне ставлення одне до одного і до світу. Навіть негаразди (за нашими оцінками), травми й втрати вони сприймають як події, які просто мали відбутися.

Коли глибше вивчаєш їхню вбудованість у навколишній простір, то на думку спадає інтегральне визначення - абсолютна довіра до всього дійсного світу. Ці індіанці ніколи не сваряться, у них просто відсутня така практика. Коли, скажімо, дитина впустила у воду рибу, то для них це означає лише те, що риба хотіла в річку, а не те, що дитину треба насварити. У піраха відсутнє уявлення про богів, і спроби місіонерів зазнавали невдачі: індіанці просто не мають потреби щось пояснювати. Але авторові це видається цілком логічним, бо піраха і саме їхнє життя є складовою Промислу Творця. Вони не вийшли з Нього, а тому й не можуть "побачити" Його. Піраха ще перебувають у Його благодаті.

Усі негаразди нашої цивілізації пов'язані не з тим, що ми по-різному уявляємо собі успіх і від цього постійно сваримось, а з тим, що ми його вигадуємо. Навіть якщо примусово ми сформуємо спільне уявлення про успіх, він залишатиметься чужим і непритаманним людині.

Пояснення цього в тому, що свій успіх ми шукаємо не у світі, а у власному уявленні про світ.

Дійсне - це енергетичний універсум. У ньому немає ні простору, ні часу, а є лише неперервна зміна стану енергії. Ми, люди, завжди з неперервної дії виокремлюємо епізод, хоча його немає: такий наш спосіб сприйняття дійсності - це патологічна уява. (Вона, до речі, є лише одним зі станів енергії універсуму: "Бог зробив нас подібними до себе, але дозволив нам бути собою".)

Далі ми цей епізод аналізуємо, інтерпретуємо й формуємо досвід епізоду, якого в реальності немає і не було.

Нагромадження епізодів у нашому уявленні про дійсне - пам'ять створює ілюзію простору й часу: фрагменти в епізодах зміщуються (ілюзія простору), а дискретність і послідовність епізодів створює ілюзію часу ("раніше-пізніше"). В неперервному енергетичному універсумі цього немає, бо в нього немає складових, а отже простору, він - єдиний, цілісний. При цьому неперервність дії не передбачає понять "минуле" і "майбутнє", бо все нерозривне.

Це ми, послуговуючись нашою патологічною уявою, пам'яттю, приписуємо неперервному дійсному властивості уявних дискретних епізодів - простору і часу. Власне, ці вигадані поняття "вміщують" у собі (компенсують) втрачені нами зв'язки між епізодами. Потім вигаданий досвід уявних епізодів, сформований у категоріях просторово-часового детермінізму, ми намагаємося застосувати для опису дійсного, яке є енергетичним універсамом і часу й простору не має.

Тому, коли ми кажемо, що "раптом несподівано щось відбулося", то цим лише констатуємо прояв втрачених зв'язків між епізодами й недосконалість і неповноту заміни їх вигаданими просторово-часовими властивостями дійсного.

В енергетичному універсумі немає звичного для нас простору, бо ми навіть не можемо ввести там "точку відліку", бо все нерозривне, і наступної миті, навіть введена, вона вже буде іншою. До того ж у ньому немає "наступної миті", тобто часу, бо все неперервне!

Уявімо собі поліно, яке пливе річкою, і спостерігача на березі. З погляду поліна, воно існує в дану мить. З погляду спостерігача, який прокинув через річку вісь відліку, поліно існує вже в інтервалі часу, поки пропливає через вісь. З погляду річки, поліно існує завжди, з моменту, коли з'явилося, до моменту, коли зникне (перетвориться на море, озеро) сама річка. Різноманіття, відносність поняття "існування" говорить лише про його уявність, штучність, бо все неперервне.

Люди намагаються вигадати "машину часу", а немає нічого простішого. Досить уночі подивитися на зоряне небо. Цієї миті ми побачимо світло, яке прийшло до нас з абсолютно різних часів. Тобто ми одночасно перебуватимемо в абсолютно різних часах. Це і є підтвердженням вигаданості цього поняття, обмеженості продуктивності його застосування й абсурдності перенесення поняття часу на світ - енергетичний універсум.

Телескопи й прискорювачі, вигадані людьми, - це лише просування нашого уявлення про світ, а не пояснення його. Це цікаво, бо "Бог дозволив нам бути собою", але не забуваймо, що "Він зробив нас подібними до себе", і це - набагато цікавіше.

Тому світ треба не пояснювати й змінювати, треба прислухатися до нього і жити в ньому. Це і є найбільшим успіхом та призначенням людини.

Якщо людство прийде до такого спільного, але незбагненно різноманітного розуміння свого успіху-призначення, то виникне нова цивілізація, де обмін перестане бути примусовим (навіщо?), "хочу" - зманіпульованим (навіщо?), а "можу" - нав'язаним (навіщо?). Тоді "маю", нарешті, приноситиме людині лише втіху, а не клопіт, спокуси, заздрість і гнів. І ноосфера отримає цивілізацію довіри.

Щоб наблизитися до цього, ми повинні всі проблеми, дискусії, полеміки чи просто забаганки, що виникають у спільноті, розв'язувати лише послуговуючись новим уявленням про успіх: "Чи сприяють вони зміцненню довіри?".

Майже завжди, коли ми починаємо щось завзято з'ясовувати, то нагрішимо більше, ніж з'ясуємо. І як наслідок отримаємо не шукану правду, а втрату довіри між людьми. Тому попереду всіх природних прав людини та її свобод ми повинні поставити пріоритет довіри. Бо людина істота соціальна, а без довіри не діють жодні суспільні стереотипи, в тому числі концепти прав і свобод. Без довіри немає ні власності, ні грошової системи. Без довіри немає злагоди й солідарних дій.

Майже всі погодяться з тим, що головне для людини - пізнавати навколишній світ і гармонійно жити в ньому. Але для пізнання й гармонії потрібна не конкуренція, а співпраця. А для співпраці потрібна довіра.