Ціна ціннісних змін

Фундамент будь-якої культури - цінності. Вони здатні як гуртувати, так і роз'єднувати суспільства. Вони є трансситуативними, що означає - стабільними, але коли вже змінюються, то світ набуває нових рис.

Саме з цінностями звіряють свої долі і люди, і держави.

Наш співрозмовник - доктор філософських наук, професор, головний науковий співробітник Інституту соціології НАНУ Анатолій Ручка.

- Нині у світі загострилася ціннісна проблематика - цьому сприяють численні загрози, ризики, кризи. А цінності - це передусім орієнтири суспільного життя, значущі як для звичайних людей, так і для політиків, державних діячів, - розповідає вчений. - Через те, що в нас нині перехідне суспільство, українські соціологи теж приділяють цьому питанню значну увагу. Насамперед нас цікавлять Європа і її розвинуті суспільства, де "мейнстримівською" темою є так звана ціннісна зміна.

Типологія
світоглядів і доль

- Нині, коли людство вступило у перехідний етап від індустріального суспільства до постіндустріального, назв соціуму майбутнього типу виникає дуже багато: постіндустріальне, інформаційне суспільство, суспільство ризику, суспільство споживання, суспільство ціннісних змін, суспільство вражень. У науці відчувається певна розгубленість - що на нас чекає, на які цінності орієнтуватися, які цінності мотивуватимуть дії наших людей, як вони регулюватимуть ментальність і поведінку? Це якраз те, що мусимо вивчати, аби запропонувати соціуму щось практичне.

Відомий американський соціолог, політолог і соціальний психолог - президент Асоціації всесвітнього дослідження цінностей Рональд Інглгарт іще в 70-х роках минулого століття почав вивчати ціннісну зміну. А її стартові позиції в західній науковій літературі визначаються 1968-1972 роками - це якраз студентські бунти, які там відбувалися. Тоді соціологи почали вивчати: а чому західне суспільство, яке на той час загалом підняло рівень і якість життя, дає привід для бунтів? А Інглгарт звернув увагу на ціннісну ментальність різних поколінь. Старше покоління відбудовувало країни після Другої світової війни і підняло на своїх плечах господарство цих країн. Характерно, що воно мало інші ціннісні орієнтири: передусім підвищити рівень життя, керуючись цінностями досягнення успіху. А молоде покоління опинилося в ситуації гарантованого виживання. А коли все нормально - фокус ментальної уваги шукає орієнтирів по інших горизонтах. Таким чином молодь почала шукати самореалізації - але не у професійній діяльності, а у сфері дозвілля. А там виявилося багато різних варіантів: самоекспресія, самоствердження, насолода життям. Гедонізм поширюється як прагнення до задоволення життям.

Інглгарт зауважив: у зв'язку з тим, що розвинуті країни стають чимдалі багатшими, змінюється ціннісна ментальність їхніх громадян. Якщо раніше людей, особливо старше покоління, можна було умовно назвати "матеріалістами", то нині формується й поширюється інший тип - "постматеріалістичний", орієнтований на самореалізацію, самоствердження, на радість життя. Інглгарт висунув гіпотезу ціннісної зміни, згідно з якою тренд від "матеріалістів" до "постматеріалістів" триватиме. Але сталося не так, як гадалося.

У Західній Європі помітили, що традиційні цінності останнім часом починають "оживати" - це так звана традиційна ревіталізація. Німецький соціолог Гельмут Клагес, який почав досліджувати явище ціннісної зміни з 80-х років минулого століття, погоджуючись загалом з Інглгартом, вважав, що заміна старих матеріалістичних цінностей на нові постматеріалістичні не є одномірним лінійним переходом. Адже життя настільки багатобарвне, що сфера цінностей (аксіосфера), де концентруються цінності й смисли людей, змінюється багатомірно. Клагес зазначав: "Загалом ми бачимо переміщення акценту в межах ціннісної зміни з так званих цінностей обов'язку та прийнятності на цінності саморозвитку й автономії". Усього німецький соціолог виділяє п'ять типів ціннісних орієнтацій населення.

Один із типів - група "конвенціоналістів". Я називаю їх "традиціоналістами", бо це люди старшого покоління, які насамперед орієнтуються на сім'ю, порядок, на цінності й норми, перевірені часом і життям. За Клагесом, ці люди надають великого значення традиціям, і меншого - сучасним модерним цінностям.

Наступний тип - "розчаровані". І в нас такі є. Вони слабко визнають цінності обов'язку й прийнятності і низько оцінюють сучасні модерні цінності. Люди цього ціннісного типу схильні втрачати сенс життя, ізольовано існувати, "втікати" від реальних соціальних проблем.

Третій тип - протилежний "конвенціоналістам". Це "нонконформісти-ідеалісти": люди, які критикують фактичну суспільну дійсність, хочуть поліпшити її і дещо практично роблять у цьому напрямку. Вони низько цінують традиційні цінності, натомість підносять сучасні - постматеріалістичні й модерні.

Наступний тип - "матеріалісти-гедоністи". Це зазвичай молоде покоління, яке насамперед орієнтується на те, щоб задовольнити свої молодіжні потреби - зокрема потребу самостверджуватися, самореалізуватися, отримувати радість від життя. Гедонізм - це центрова цінність цієї типологічної групи.

П'ятий тип складають "активні реалісти". Вони визнають і позитивні традиційні, і постматеріалістичні, модерні цінності.

Ця типологічна група об'єднує традиційні цінності і сучасні, старі і нові. Виходить "гібрид". Клагес стверджує: "Ці люди - наша надія: вони доброчесні, моральні. Але з іншого боку, вони активні, проявляють ініціативу, щоб пробитися, - і це вже на підставі постматеріалістичних цінностей. Цей "гібрид" є стрижнем сьогоднішніх ціннісних змін".

Між доброчесним консерватизмом
і креативною спонтанністю

У моніторингу Інституту соціології НАНУ з 1991 року ми застосовуємо Інглгартову типологію цінностей. У моніторингу 1994 року, коли в країні була жахлива криза, "матеріалістів" було 74%. У 2000-му - 67%. У 2008-2009 роках, коли нас зачепила світова фінансово-економічна криза, частка "матеріалістів" зросла до 70%. А в 2012-му впала до 58%. Відповідно до зниження числа "матеріалістів" мала би зростати кількість "постматеріалістів". Та з 2000 року частка "постматеріалістів" стає мізерною -1-2%. Мабуть, це можна пояснити насамперед низьким рівнем життя, який аж ніяк не сприяє значному зростанню числа "постматеріалістів". Що ж до зниження питомої ваги "матеріалістів", то тут, мабуть, спрацьовує психологічний механізм звикання до соціально-економічних реалій.

Натомість у нас є позитивна тенденція - зростання частки "змішаного" типу ціннісної ідентифікації, того, що в Клагеса має назву "активні реалісти". 2000 року їх було 32%, а нині - 40%. Якщо далі буде хоча б невеличке соціально-економічне поліпшення, можемо припустити зростання в майбутньому питомої ваги "активних реалістів". Чому в нас не зростає частка "постматеріалістів"? Бо ще не підвищився рівень життя, ще не стала нормальною якість життя - а саме це дає більш-менш комфортне існування.

На підставі концепції ціннісної зміни Клагеса ми розробили соціологічний інструментарій для визначення ціннісних типів. У ньому було закладено таке запитання: "Нижче наведено типи людей, які зустрічаються в нашому житті, - які з них найбільш близькі вам, а які - найменш? Проставте відповідні бали від 1 до 5 в кожному рядку, де 1 означатиме тип людей, найменш близький вам, а 5 - найбільш близький".

Із судженням про "людей, які в житті твердо дотримуються стійких, перевірених життям і часом звичок, правил, традицій" ідентифікували себе традиціоналістично налаштовані респонденти. Із судженням "люди, розчаровані життям, які не сприймають нових суспільних віянь і зазвичай не впевнені у власних силах" погодилися насамперед "розчаровані". "Активні реалісти" ідентифікували себе як "людей, які підтримують позитивний досвід минулого, і водночас сприяють просуванню сучасних життєвих цінностей". Визнали себе "людьми, які переважно орієнтуються на споживання матеріальних благ, отримання задоволення від життя" "матеріалісти-гедоністи". Впізнали себе в "людях, які критично розцінюють сьогоднішнє життя, сподіваються на краще майбутнє і намагаються наблизити його" "нонконформісти-ідеалісти".

До "традиціоналістів" виявилися найбільше й скоріше близькими 57% опитаних (це 3,68 бала за 5-бальною шкалою). "Розчарованих" визнали за своїх тільки 16% (2,32 бала). Тяжіють до "активних реалістів" 53% (3,56 бала). Зарахували себе до "матеріалістів-гедоністів" 22% опитаних (2,58 бала). І прихильників "нонконформістів-ідеалістів" виявилося 50% (3,47 бала). Отже, для наших людей найближчими є "традиціоналісти", "активні реалісти" і "нонконформісти-ідеалісти". На ці ціннісно-ідентифікаційні типи орієнтується в середньому трохи більше ніж половина респондентів. Ідентифікація з "матеріалістами-гедоністами" поки що не дуже вагома, але цікаво, що це молоді респонденти. Тип "розчаровані" цілком правомірно посідає останнє місце в ментальності опитаних.

Що старші за віком респонденти, то вища ідентифікація їх із "традиціоналістами". "Розчарованих" більше теж серед старшого покоління. "Активні реалісти" переважають серед середнього покоління. І це правильно, бо на плечах середнього покоління тримається в соціумі все. Тип "матеріалістів-гедоністів" поширений серед молоді. Можна припустити, що цей процес тільки набирає обертів, бо коли поліпшаться рівень і якість життя, тоді ця цифра "заграє" всіма барвами. "Нонконформісти-ідеалісти" теж переважно походять з молоді, адже саме молодь незадоволена можливостями практичної реалізації цінностей.

Головне питання, що тут виникає, стосується того, як розвиватимуться надалі зазначені ціннісно-ідентифікаційні типи, яким буде їх співвідношення у зв'язку із соціально-економічним і політичним розвитком країни. І тут бачиться такий сценарій. Якщо країна надалі успішно просуватиметься до ефективної ринкової економіки, консолідованої демократії, солідарного суспільства, то можна припустити посилення в суспільстві феномена індивідуалізації, пов'язаного з реалізацією цінностей саморозвитку, гедонізму, якості життя. Це неодмінно призведе до скорочення числа "традиціоналістів". Натомість частка "активних реалістів" і "матеріалістів-гедоністів" збільшиться. Щодо "нонконформістів-ідеалістів" і "розчарованих", то, мабуть, їхня вага в майбутньому різко не зросте, але й істотно не зменшиться, оскільки кожне покоління має у своєму середовищі певну частку і тих, і тих.

Для нашого молодого покоління найбільш близькими є сьогодні "активні реалісти" й "матеріалісти-гедоністи". Більше ніж половина молодих респондентів віком 18-29 років ідентифікує себе з "нонконформістами-ідеалістами". Цей факт, на наш погляд, опосередковано свідчить про певну проблематичність реалізації молодим поколінням своїх ціннісних пріоритетів.

Поширення серед старшого покоління "традиціоналістів" - природний тренд, однак він репрезентує не стільки ціннісний консерватизм старшого покоління, скільки його мудрість, витримку, рівновагу, орієнтацію на перевірені часом традиції, цінності, норми, що вкрай необхідні соціуму під час бурхливих змін. Переважання "традиціоналістів" серед респондентів із вищою освітою дає підставу сподіватися, що трансмісія цінностей молодому поколінню - у міцних руках.

Водночас значна кількість серед респондентів із вищою освітою "активних реалістів" і "нонконформістів-ідеалістів" свідчить про їхню креативність, про намагання об'єднати й розумно використати потенціал як ціннісного консерватизму, так і ціннісного модернізму; а з іншого боку, конструктивний критицизм людей із вищою освітою щодо суспільних реалій, які склалися на сьогодні в Україні, справді може сприяти поліпшенню останніх.

Якщо молодь орієнтується більше на вільний час, на самореалізацію, то мусимо зробити так, щоб ця самореалізація не була егоцентризмом і безвідповідальністю. І тут мають спрацьовувати всі агенти соціалізації та виховання, які є в суспільстві: сім'я, школа, церква, мас-медіа тощо. Вважається, що до 20-річного віку ціннісна система людини повністю сформована. Але в нас немає програми ціннісного виховання. Можна виховувати, наприклад, конкурентоспроможність - але як вона позначиться на формуванні національної ідеї для суспільства, та ще й солідаризованого? Може, недарма сьогодні в соціологічній науці розвивається напрям "педагогічна соціологія"? Адже бачимо, що ціннісна зміна в суспільстві відбувається переважно спонтанно.