ЧОМУ МИ ЗАБУЛИ ШІНДЛЕРА?

«Багатство і вся сила народна будуть визначатись умілим поєднанням індустрій з сільським господарством».

Д.Менделєєв

Кінець ХІХ — початок ХХ століття. Російська імперія. Україна. Київ. Київський політехнічний інститут…

Невідомий Шіндлер… Невідомий чи забутий? Напевно, невідомий, тому що забутий нащадками! Чому забутий? І за що, власне, ми мусимо його пам’ятати й цінити? Що він дав Україні, людству, цивілізації?

Запитання… запитання… запитання…

Щоб відповісти на них, ми завітали до Національного аграрного університету, чия історія бере відлік у далекому 1898 році зі створення Київського політехнічного інституту, до складу якого колись входило сільськогосподарське відділення (по-сучасному — факультет). В музеї аграрного університету звернули увагу на те, що Шіндлер був завідувачем лабораторії. На стенді кафедри сільськогосподарських машин його портрет започатковує галерею завідуючих цією кафедрою. З історії КПІ, виданої в 1963 році, дізнаємося, що Шіндлера 1911 року було звільнено з посади декана механічного відділення. Неточності і суперечності…

Розв’язати цей клубок допомагають пожовклі сторінки архівних матеріалів, тогочасна література, письмові свідчення сучасників Шіндлера. Все це дало змогу частково розкрити образ неординарної людини, яка багато посприяла розвитку науки про сільськогосподарські машини, розвитку випробувальної справи, людини, яка віддала Україні весь свій талант, усі свої творчі сили.

Дещо з біографії

Шіндлер Камілл Гаврилович народився 2 червня 1869 р. у Твері в сім’ї швейцарських громадян Гаврила Шіндлера і Емілії Мюллер лютеранського віросповідання.

Середню освіту здобув у додатковому класі Тверського реального училища, яке закінчив 1887 р., після чого на сімейній раді було вирішено, що Камілл продовжуватиме освіту в Москві. Того ж самого року він вступає до Імператорського Московського технічного училища, шестирічний курс якого закінчив у 1893 р.

Ще студентом основну свою увагу майбутній вчений звертав на вивчення сільськогосподарських машин. Він був одним із відомих організаторів у 1896 році наукового дослідження на першому в Росії конкурсі сільськогосподарських машин на Бутирському хуторі.

Отримавши вищу технічну освіту, пішов на службу механіком цукрового заводу поблизу
м.Липецька Тамбовської губернії, де прослужив до 1895 р.

У 1895 р. 7 місяців провів у Німеччині, Австрії і Швейцарії, поглиблено вивчаючи землеробські машини і знаряддя. Вивчав машини не з книжок, а на практиці, в реальних умовах.

Повернувшись з-за кордону, певний час приватно працював на встановленні та обладнанні токів, а влітку 1896 р. керував студентською практикою із сільськогосподарських машин у Московському сільгоспінституті.

Звідси Міністерство землеробства і державного майна відрядило К.Г.Шіндлера в Німеччину, Францію, Англію і Північну Америку для вивчення землеробського машинобудування терміном на півтора роки. Там він працює на фермах, у цехах заводів сільськогосподарського машинобудування, переймаючи досвід закордонних колег.

Із цього відрядження К.Шіндлер повернувся в червні 1898 року і восени став працювати лаборантом сільськогосподарської станції при Харківському технологічному інституті, а з 25 вересня 1988 р. — викладачем креслення цього ж інституту.

Тоді директором Харківського технологічного інституту працював відомий російський вчений у галузі механіки й опору матеріалів професор Віктор Львович Кирпічов. Він зацікавився молодим, обдарованим, працездатним Шіндлером. Отримавши призначення на посаду ректора новоствореного Ки-ївського політехнічного інституту, В.Кирпічов запрошує К.Шіндлера працювати у вузі. Йому пропонують посаду виконувача обов’язків екстраординарного професора з викладанням механіки на сільськогосподарському відділенні і спецкурсу із сільськогосподарського машинобудування — на механічному відділенні. Крім того йому доручають організацію випробувань землеробських машин і знарядь.

Випробувальна станція

«Мені потрібна станція випробування землеробських машин і знарядь!» — ці слова Шіндлера співзвучні з фразою великого Едісона: «Мені не потрібно ні коней, ні яхт, на все це у мене немає часу. Мені потрібна майстерня».

1900 року при Київському політехнічному інституті було створено таку станцію. Вона давала можливість вихованцям інституту знайомитись з існуючими типами і конструкціями сільськогосподарських машин та знарядь, безпосередньо спостерігаючи їх у роботі, і вивчати методи й техніку їх дослідження. Київське міське управління, ідучи назустріч розвитку дослідних установ, пожертвувало КПІ ділянку землі площею близько 30 десятин.

Досвід заснування таких станцій у тодішній Росії був дуже незначний і майже безрезультатний. Єдина спроба побудувати спеціальну лабораторію для випробування землеробських машин і знарядь при Харківському технологічному інституті (1895—1898 рр.) не справдила покладених на неї сподівань. Ідея її організації, очевидно, належала професорові В.Кирпічову. К.Шіндлеру ж належить пальма першості в обґрунтуванні функцій випробувальної станції, в системному підході до її організації і в великій, кропіткій праці з реалізації наукових і практичних задумів.

Відпрацьовані вченим ще на початку століття функції випробувальної станції стали орієнтиром для багатьох поколінь випробувачів сільськогосподарської техніки. Сьогодні змінилися тільки обсяги випробувань. Випробувана техніка стала більш енергонасиченою, автоматизованою, для її роботи почали використовувати космічну навігаційну систему. Різко збільшилась кількість розробок машин, у яких використовуються новітні досягнення науки і технології. А принципи, закладені К.Г. Шіндлером, не втратили актуальності і сьогодні.

Громадська робота

Коли 1904 року обговорювалося питання вибору кандидатури на посаду декана сільськогосподарського відділення — зупинились на професорі К.Г.Шіндлері. Обирали вченого деканом неодноразово, що свідчить про його неабиякі адміністративні й організаторські здібності. Під його керівництвом відділення випустило ряд видатних спеціалістів, які по всій Росії розносили славу свого учителя.

Очолював екзаменаційну комісію на першому випуску КПІ видатний хімік, автор періодичного закону хімічних елементів Д. Менделєєв. У доповідній записці міністру фінансів С.Вітте від 30 січня 1903 р. він відзначив високий рівень дипломних робіт, який став можливим завдяки оснащеності лабораторій, у тому числі наявності випробувальної станції.

К.Шіндлер був також членом бюро із сільськогосподарської механіки Ученого комітету Головного управління землеустрою і землеробства. Організовуючи випробувальні станції і конкурси сільськогосподарської техніки, звертались до «блискучого знавця й аналітика сільськогосподарського машинобудування», завідувача єдиної на той час в Росії станції випробування землеробських машин і знарядь професора К.Шіндлера.

Епітет «блискучий знавець і аналітик» в офіційній державній пресі і сьогодні зробив би честь багатьом маститим ученим і творцям нової техніки.

Про незаперечний авторитет вченого свідчить той факт, що навіть після звільнення з офіційних посад його запрошують до участі у Всеросійській нараді з організації і завдань станцій сільськогосподарського машинознавства, скликаної постійною комісією із сільськогосподарської дослідної справи 28—30 січня 1912 року. Тут він висловився проти можливого покладання на дослідні установи (чи машиновипробувальні станції) створення конструкцій нових машин, тоді як деякі відомі спеціалісти (Д.Арцибашев, П.Коссович, В.Вінер та інші) визнавали це за можливе.

К. Шіндлер
і В.Горячкін

Велика радянська енциклопедія, а за нею й Українська радянська енциклопедія характеризують В. Горячкіна як засновника науки про сільськогосподарську техніку. Важко заперечувати великий внесок ученого в цю важливу галузь науки. Але слово «засновник» викликає сумнів.

Зупинімося для прикладу на грунтообробній техніці — основі основ землеробства. В.Горячкін видав «Теорію плуга» в 1927 році, К.Шіндлер «Теорію і конструкцію орних знарядь» — в 1904. А задовго до цього, 1788 року, президент Сполучених Штатів Північної Америки Томас Джеферсон обґрунтував теорію полиці плуга. Майже через сто років після Джеферсона, 1885 року, коли Горячкіну було 17 років, побачила світ праця Зелінського «Теорія плуга, підгортальника і борони». Чи можна в такому разі називати В.Горячкіна «засновником науки про сільськогосподарську техніку»?

К.Шіндлер, хоч про нього немає інформації у вітчизняних енциклопедіях, в багатьох питаннях науки про сільськогосподарську техніку випередив свого маститого колегу. На 23 роки раніше він опублікував теорію плуга. Станцію випробування землеробських машин і знарядь він створив при КПІ на 13 років раніше, ніж Горячкін — при Московському сільгоспінституті.

1896 року К. Шіндлер і В.Горячкін спільно працювали у вищезазначеному вузі. І коли вирішувалось питання півторарічного закордонного відрядження кращого спеціаліста для стажування, вибір був на користь К.Шіндлера.

Темна смуга життя

5 лютого 1911 року, саме посередині навчального року, надійшла телеграма міністра торгівлі і промисловості про звільнення трьох деканів інституту: професорів А.Нечаєва (декана хімічного відділення), К.Шіндлера (декана механічного відділення) і С.Тимошенка (декана інженерного відділення).

Формальним приводом для звільнення послужив незначний конфлікт між деканами — членами правління і директором інституту з організаційно-господарського питання, в який було втягнуто і міністерство. Насправді ж звільнення прогресивно налаштованих професорів готувалося протягом низки попередніх років.

Як згадує у своїй книжці «Воспоминание», виданій у Парижі 1963 року і в Києві 1993 року, професор С.Тимошенко, приводом для суперечки інституту з міністерством стало невиконання обмежувальної норми прийому в інститут євреїв (15% від загальної кількості зарахованих студентів). Починаючи з 1906 року, цю норму постійно не виконували, а 1910 року було зараховано багато євреїв. Міністр наполягав на звільненні зарахованих понад доведену норму, але керівництво КПІ цю вимогу зігнорувало.

На прохання ради КПІ повернути звільнених деканів на їхні посади міністерство відповіло відмовою. Тоді на знак солідарності зі звільненими колегами подали у відставку сім професорів. Через це інститут втратив 40% свого професорського складу, що практично паралізувало весь навчальний процес. А курс лекцій із сільськогосподарських машин і сільськогосподарського машинобудування в КПІ багато років взагалі не читався, оскільки неможливо було знайти адекватну заміну К. Шіндлеру.

Які заслуги Шіндлера?

1. Він уперше в Європі науково обґрунтував функції станції випробування землеробських машин і знарядь, які не втратили актуальності і через сто років після її створення.

2. Створив першу в Росії випробувальну станцію, яка стала узагальнюючим центром зі створення й уточнення теорії землеробських машин і знарядь і майже 10 років була єдиною діючою станцією в країні.

3. Теоретично обґрунтував необхідність зміни конструкції ґрунтообробного знаряддя залежно від грунтово-кліматичних умов.

4. Запропонував систему перепідготовки кадрів шляхом започаткування спеціальних інститутів для осіб, які мають вищу інженерну або сільськогосподарську освіту.

5. Зробив значний внесок у теорію деформації ґрунту плугом.

6. Першим в Україні (1899 р.) очолив кафедру (став професором кафедри), на якій читав курс сільськогосподарського машинобудування.

7. Першим у світовій практиці (1904 р.) підготував фундаментальну працю — атлас «Машини і знаряддя сучасного сільського господарства», який тривалий час успішно використовували в навчальному процесі (атлас вміщав 2420 рисунків і 56 таблиць).

Постскриптум

«Кто сказал, что Земля не поёт,

Что она замолчала навеки?» — співав Володимир Висоцький.

Пісня про обробіток землі, про деформацію ґрунту знаряддям, про теорію грунтообробних знарядь, про випробування сільськогосподарської техніки… Вона триває, тільки без належного пошанування пам’яті видатного сина української землі Камілла Гавриловича Шіндлера.

Прохання до всіх, хто щось знає про життя і діяльність професора К.Шіндлера після 1911 року, повідомити в Центральну наукову сільськогосподарську бібліотеку Української академії аграрних наук.