Чоловічий чинник

З часів сивої античності бездітність і переривання роду вважалися однією з най-страшніших бід, які тільки можуть спіткати чоловіка. «Справжній чоловік повинен побудувати дім, посадити дерево і виростити сина» — цю фразу доводиться чути досить часто. Але життя здається безцільним, коли і дім — повна чаша, і сад повен дерев, а в ньому не чутно дитячого сміху…

«Ми одружені чотири роки, і в нас досі немає дітей. У чоловіка — слабка спермограма. У нього варикоцеле, в дитинстві переніс тяжку свинку. Два роки тому зробив операцію, потім пройшов два курси лікування. Але після лікування спермограма впала з 20 до 15 відсотків. За моїм наполяганням, для поліпшення спермограми чоловік приймав дорогі американські таблетки. Але не допомогло. Чи є надія на його повне вилікування і на те, що в нас буде дитина? Чоловік старший за мене на вісім років, дітей у нього немає, та й цікавиться всім цим він дуже слабо. Я не знаю, що мені робити. Допоможіть!» — пише Лариса М.

— На жаль, багато чоловіків усе ще зберігають позицію «невтручання» у нібито суто жіночі проблеми безпліддя, — розповідає Сергій Денисенко, директор київської Клініки проблем планування сім’ї (лікарні холдингової компанії «Київміськбуд»), уролог. — Тому першими до нас найчастіше приходять саме жінки, прямо ставлять «чоловічі» запитання. Більшість чоловіків упевнені в тому, що добра потенція гарантує вагітність і не може поєднуватися з безпліддям у шлюбі. Насправді це далеко не так. Нерідко досить слабка потенція чоловіка поєднується з чудовою фертильністю сперми і навпаки.

Виключна провина жінки в безплідді вже давно спростована наукою. Існують як жіночий, так і чоловічий чинники безпліддя. Причому, за деякими даними, лише в 40% випадків причина криється в жінці, а в 60% (!) — у чоловіку. Останнім часом спостерігається глобальне зниження репродуктивної здатності чоловічої популяції. Причини — в особливостях способу життя Людини Індустріальної. Тут і наша горезвісна екологія, і аж ніяк не здоровий спосіб життя, і наслідки повального захоплення лікарськими препаратами, і багато-багато інших чинників. Не останню роль відіграє й загальне ослаблення генофонду населення, викликане, хоч як це парадоксально, успіхами медицини та підвищенням рівня життя, — це знижує дію природного добору.

На сьогодні існує близько 30 причин чоловічого безпліддя, в основі яких лежать три проблеми: дефекти побудови сперматозоїдів, зниження їх кількості та порушення руху сперматозоїдів по сім’явиносних шляхах і еякуляції. Щоб настало запліднення, у чоловіка в еякуляті має бути не менше 40 млн. повноцінних і досить рухливих сперматозоїдів, інакше вагітність у природних умовах не настане.

При виявленні чоловічого чинника безпліддя необхідно насамперед визначити, чи безпліддя секреторне, тобто пов’язане з порушенням утворення сперматозоїдів, чи екскреторне, викликане порушенням виділення сперми. Від цього залежатиме тактика лікування. Безпліддя також може мати автоімунний характер, коли організм чоловіка з якихось причин виробляє антитіла (особливі білкові речовини) до своїх же сперматозоїдів, у результаті чого порушується їхня рухливість і здатність до запліднення.

Як і при інших хворобах, інформацію про причини безпліддя можуть дати дані про перенесені раніше захворювання. До чоловічого безпліддя можуть призвести такі інфекційні захворювання, як свинка, краснуха, туберкульоз або дефекти, що виявляються при загальному огляді, — крипторхізм (неопущення яєчка в мошонку), пухлини, а також травми. У деяких випадках обстеження доповнюється УЗД статевих органів, дослідженням вмісту статевих гормонів у крові, каріотипуванням.

Однак вирішальну роль в обстеженні чоловіка відіграє аналіз сперми, який дозволяє судити про кількість і якість сперматозоїдів в еякуляті та їх рухливість. У нашій клініці це дослідження виконує комп’ютерна програма CASA, яка дає максимально повну характеристику еякуляту. У висновку, що його одержує пацієнт, крім графіків та фотографії типової картини еякуляту, містяться також критерії оцінки Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

Інколи сперматозоїдів у еякуляті виявляється мізерно мало. Чоловіків із одиничними сперматозоїдами колись намагалися лікувати гормонами, складними поєднаннями препаратів, що було своєрідною терапією розпачу. Від цих методів лікування у світі давно відмовилися. Але в Україні таких чоловіків досі продовжують чимось і для чогось лікувати лікарі, які працюють по-старому — чи то через відсутність належної інформації, чи то через недостатню компетентність. На жаль, це марно: ніякі лікарські препарати, народні засоби чи гормони не допоможуть тим чоловікам, яким поставлено діагнози тяжкої астеноспермії (зниження рухливості сперматозоїдів), патоспермії (наявність більшої, ніж потрібно, кількості патологічних форм) чи азооспермії (повна відсутність сперматозоїдів у еякуляті). Не відновить репродуктивної функції і багатомісячне, а іноді й багаторічне лікування хламідіозу: найсильніші антибіотики тільки ще більше ослаблять організм. Крім того, ні хламідіоз, ні гроза всіх чоловіків простатит, ні інші, найчастіше міфічні, інфекції не впливають на стан сперматозоїдів — єдиний об’єктивний показник репродуктивної функції чоловіка.

Ви, може, скажете, що ми забираємо в чоловіків останню надію й позбавляємо перспективи мати свою рідну дитину? Ні, сучасна медицина володіє засобом, який дозволяє стати батьками тим подружнім парам, вагітність у яких природним шляхом не настає. Це — штучне запліднення.

Зауважимо, однак, що під лікуванням безпліддя та штучним заплідненням можуть розуміти цілком різні програми. Найчастіше гінекологи й урологи використовують так звану інсеменацію (показанням до якої зазвичай вважають трохи знижену якість сперми), коли сперматозоїди просто «впорскують» у матку. Фактично імітується природне зачаття в медичних умовах. Ця методика результативна лише у випадках, коли, за погодженням з кимось із подружжя чи за умовчанням, використовують донорську сперму. Навряд чи таку маніпуляцію можна зарахувати до високих медичних технологій. Вартість її в поліклініках зазвичай незначна, але, щоб одержати результат, доводиться провести 10—15 інсеменацій.

У практиці нам нерідко доводиться зіштовхуватися з ситуаціями, коли лікарі умовляють подружню пару використати донорську сперму, тоді як сперматозоїди абсолютно не є причинним фактором. А навіть якщо це й так, то в більшості випадків такі пацієнти цілком можуть стати батьками генетично рідних дітей, звернувшись у спеціалізовані клініки, де займаються сучасними репродуктивними технологіями.

З усього арсеналу методів штучного запліднення, як ми вже розповіли в попередніх статтях, найбільшого поширення і популярності набули два. Перший і найдавніший метод, який використовували ще за часів Радянського Союзу, ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення, під чим зазвичай розуміють запліднення в пробірці), орієнтований на вирішення проблеми переважно жіночого безпліддя (ефективність у межах 30%). Другий метод, що з’явився трохи більше десяти років тому і значно ефективніший, — ICSI (введення одиничного сперматозоїда в цитоплазму яйцеклітини).

Завдяки методиці ICSI батьком може стати навіть чоловік, у якого в еякуляті зовсім немає сперматозоїдів. У такому випадку шляхом міні-операції їх беруть із тканини яєчок (операція займає лічені хвилини, після чого чоловік залишає клініку). Іноді це навіть не сперматозоїди, а репродуктивні клітини без рухового апарата, що несуть генетичну інформацію, попередники сперматозоїдів, сперматиди — клітини, які після поміщення в особливі умови можуть стати матеріалом для запліднення яйцеклітини. Таку методику одержання сперматозоїдів називають пункційною біопсією яєчка, і її використання дозволяє повністю відмовитися від донорської сперми!

Природно, що отримати вагітність у такій ситуації можна лише за методикою ICSI. Введені з допомогою цього методу в яйцеклітину сперматозоїди проходять ретельний добір, що гарантує запліднення лише найбільш життєздатними з них. «Кращі з кращих» — ось принцип добору вихідного матеріалу. Таким чином, ймовірність отримання вагітності збільшується, а ризик народження дитини з якимись аномаліями мінімізується. Крім того, ця методика дає шанс батьківства людям, котрі за жодних обставин і при жодному лікуванні не могли мати власних дітей і раніше мусили вдаватися до донорської сперми, що психологічно було для них неприйнятним.

(У наступному номері ми поговоримо про планування статі дитини.)