«Чого ж не вистачало Росії»?

З вересня минулого року, коли Володимир Путін оголосив про намір знову стати президентом, у Росії перестали говорити про модернізацію. Що ж, усе логічно. Але ми все ж таки поговоримо. Про справжню модернізацію, стрімку й ефективну. Про американську!

Справжні модернізації (не насильницькі петровські або показушні потьомкінські, як ведеться в Росії, а тепер от і в Україні) не проводять. Для них створюють умови - і вони йдуть самі. Швидко, природно, невпинно. Як уже двісті років йдуть в Америці. Причому під умовами мається на увазі не побудова вертикалі влади (Романових це не врятувало, як не врятує Путіна і Януковича), не тюремний строк найбільш самостійному та успішному бізнесмену або попередньому прем’єр-міністру, не приватизація держави однією людиною, а послідовна демонополізація і демократизація суспільства. Тому що тільки це дає можливість демократизувати і демонополізувати бізнес. Що передбачає конкуренцію. І конкурентоспроможність як усередині країни, так і на світовій арені. Американська еліта це добре розуміє. У нас її, еліти, на жаль, поки що немає.

Для США на шляху, що веде через промислове лідерство до світового, стартовим став 1812 рік, а спусковим гачком у буквальному значенні слова слугував рушничний курок. Англійська блокада продемонструвала американцям усю небезпеку відсутності власного збройового виробництва - величезна країна не виробляла ні рушниць, ні гармат, ні пороху! Оскільки ж запросити досвідчених майстрів не вдалося, то довелося створювати складне виробництво самим, не маючи ні бази, ні досвіду, ні фахівців, але також і… застарілих стереотипів. На противагу мануфактурній збройовій промисловості напівфеодальної ще Європи, де переважала ручна праця, США створили передове машинне виробництво!

Янкі винайшли й увели в широкий заводський ужиток не тільки нові машини (фрезерні, револьверні і копіювальні верстати, штампувальні преси та ін.), але й методи організації виробництва. Уже в 1854 р. майстерня світу Великобританія побудувала військовий завод за американським зразком, закупивши американське ж обладнання! Тобто Америка здійснила модернізацію, не запозичуючи технології, як Росія, а створюючи їх! І не згори, а знизу, за приватною ініціативою. Однак по-справжньому відкриття промислової Америки відбулося у 1876 р., коли на виставці у Філадельфії приголомшені європейські фахівці переконалися в безумовній перевазі американської інженерної думки! Вони побачили так багато нового й дивовижного, що вислів «нові методи машинобудування» відтоді означав «американські методи».

Можна навести довгий перелік техніки, «народженої» в США: швейні машини і металеві рушничні патрони, технологія виробництва рушниць та револьверів і різноманітні насоси, багато моделей парових машин і котлів, турбін і паровозів. І ще сільгоспмашини, металообробне обладнання, машини для виготовлення взуття, пильні верстати, електричні мостові крани, холодильники і ліфти!.. Причому Європа копіювала не тільки машини, але й методи робіт, організації виробництва й навіть реалізації продукції.

Про це й писав у своєму звіті про відвідання Всесвітньої Колумбової виставки в Чикаго 1893 р. ректор Харківського технологічного інституту Віктор Львович Кирпичов. Поїздку він здійснив за дорученням міністра фінансів Російської імперії С.Вітте. Америка набагато випередила Європу не тільки в оригінальності і досконалості машин, але й у їхній точності та стандартизації. За океаном створили перші масові виробництва, причому з надзвичайно високою продуктивністю, у середньому вдвічі-втричі вищою за європейську. Так, американська домна такого самого об’єму, що й англійська, давала в три-чотири рази більше чавуну - за рахунок вдування великої кількості повітря під вищим, ніж в Англії, тиском. І так далі.

Чим же пояснював професор лідерство Америки? Парадоксально, насамперед високою заробітною платнею! «Вплив цієї обставини, одразу видно, позначається і на загальних рисах промисловості, і на подробицях її організації, і навіть на дрібних частинах, деталях машин і приладів».

Висока заробітна платня надійно убезпечувала країну від соціальних потрясінь, але спонукала робітників боротися за свої права, що стимулювало розвиток демократії. Вона пояснювалася довгим періодом нестачі робочих рук. І на відміну від сучасних «східних тигрів» і Китаю, перевагою яких є дешева робоча сила, ця висока оплата праці стала головним стимулом блискучого розвитку американської промисловості!

Що мало наслідком зміну способу життя американців. Кирпичов зазначав, що встановлені завдяки високим доходам високі стандарти американської культури викликають значно більшу, ніж у Російській імперії, потребу в машинах. Це і міські залізниці - прообраз нинішніх електричок і трамваїв, і ліфти, і електричне освітлення, і вода, гаряча й холодна в будь-який момент і в будь-якій кількості, тощо. У Росії все це становило виняткову розкіш, а для жителів американських міст було звичними і необхідними побутовими зручностями.

Як приклад професор наводить обладнання нью-йоркського готелю «Уолдорф». У підвалі розташовувалися 16 парових машин загальною потужністю три тисячі к.с. Дві третини з них використовувалися для опалення, решта для електричного освітлення, хлібопекарні, бійні, ковбасної, пральні, кухні, пневмопошти, вентиляції, холодильників і льодоробних машин (їх величезна кількість особливо дивувала європейців), водопроводу й ліфтів. Водопровід готелю постачав за добу понад мільйон відер води. У Росії цього вистачило б для міста з населенням 200 тис. жителів. У готелі сяяли 10 тис. електричних лампочок! У Росії лише
30 грудня 1883 р. засвітилися перші 32 електричні ліхтарі на Невському проспекті і лампи в Зимовому палаці. А перша харківська електростанція запрацювала тільки в 1897 р. - на той час В.Кирпичов уже очолив Київський політехнічний інститут.

Ще одна причина бурхливого розвитку американської промисловості - конкуренція. Настільки жорстка, що взірцем бізнесмена американці вважали… імператора Наполеона! На війні як на війні. І хоча з погляду європейців конкуренція призводила до неекономності і дорожнечі машин, янкі дійшли висновку, що швидкість і потужність (зокрема й швидкість появи машин на ринку, а отже і швидкість конструювання та виготовлення) усе окупають, якщо дозволяють випередити суперника.

Виставку влаштували в рамках святкування 400-річчя відкриття Америки і була вона грандіозною, тому й сама стала витвором науки, мистецтва та індустрії. 200 тисяч електроламп Едісона живилися багатофазними генераторами великого Тесли (він мав власний зал з неоновим табло!). Дзвін Свободи перевезли на час виставки з Філадельфії до Чикаго. Понад 27 млн. чоловік відвідало 200 її павільйонів; населення США в той час становило близько 63 млн. Сам Ольмстед, що створив нью-йоркський Сентрал парк і парк на Мон-Рояль у Монреалі, трудився над її оформленням. Їй присвячували марки й монети, картини і поштівки. Навіть зараз, через сто двадцять років вона надихає художників і комп’ютерників! Вони, зокрема, створюють віртуальний путівник по виставці.

На виставці працювало перше у світі колесо огляду, що стало одним із чудес світу. Створене інженером Джорджем Феррісом (англійською колесо огляду дотепер називають ferris wheel), воно мало 75 метрів у діаметрі і важило 2000 тонн! Дві парові машини потужністю 1000 к. с. кожна, 36 кабін завбільшки з автобус, 20 сидячих і 40 стоячих місць у кожній (усього на 2160 осіб). Його 70-тонна вісь була на той момент найбільшою сталевою кованою деталлю в історії техніки, а саме колесо - вищим за будь-який хмарочос.

Кирпичову було на що подивитися! Завершуючи свою доповідь, присвячену виставці, він порадив молодим механікам відвідати Америку: «Вони побачать досить цікаву країну, про яку професор Рідлер сказав, що вона «занадто велика, занадто багата, занадто молода і працює занадто швидко». Гадаю, що велич, багатство, молодість і здатність швидко працювати - це все такі достоїнства, яких не може бути забагато…

Наші молоді інженери побачать в Америці найінтенсивніше виробництво і найкращі машини у світі. …Класична старовина дала нам прекрасний міф про кастальське джерело; слід було пити його воду, щоб отримати поетичне натхнення… для одержання натхнення до механічних винаходів треба подихати повітрям Америки і напитися води великих американських річок та озер».

Слова професора слушні і донині. Але цікаво послухати ще одного представника Росії, що побував тоді в США. Великий князь Олександр Михайлович пише у своїх спогадах: «У січні 1893 р. один з найновіших російських крейсерів «Дмитрий Донской» має… вирушити у Сполучені Штати, щоб подякувати американцям за надану ними минулого літа під час неврожаю на південному сході Росії продовольчу допомогу. Мені випала рідкісна нагода відвідати країну моїх юнацьких мрій».

Як бачимо, Америка завжди допомагала Росії, але головною метою прибуття російської ескадри була участь у морському параді на честь ювілею та виставки. Броненосець «Император Николай I», броненосні крейсери «Адмирал Нахимов», «Дмитрий Донской» (їхнім останнім парадом стане Цусіма), «Генерал-Адмирал» і крейсер «Рында» стали частиною інтернаціонального флоту. З Іспанії прибули точні копії суден Колумба, з Норвегії - кораблі вікінгів, а загалом 35 бойових кораблів із США, Британії, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Голландії, Бразилії й Аргентини салютували 27 квітня пароплаву «Дельфін», на якому президент Клівленд обходив парадний стрій.

«Ніколи ще досі стільки націй не посилали своїх флотів до берегів Сполучених Штатів, - пише князь. - І той факт, що всі великі держави боролися за прихильність і дружбу Сполучених Штатів був досить знаменним. …Я думав про мого діда, дядька і двоюрідного брата (Микола I, Олександр II і Олександр III. - Ю.К.). Вони керували країною, яка була більшою за цю нову країну, наштовхуючись на ті самі проблеми, як величезне населення Америки, що його становлять кілька десятків національностей і віросповідань, колосальні відстані між промисловими центрами і районами землеробства, що вимагали залізничних ліній великої протяжності. Труднощі, що постали перед американським урядом, були не меншими за наші, проте наш актив був більшим. Росія мала золото, мідь, вугілля, залізо; її ґрунт, якби вдалося підвищити врожайність російської землі, міг би прогодувати увесь світ. Чого ж не вистачало Росії? Чому ми не могли наслідувати американський приклад?»

Слід зазначити, що у вустах Романова запитання це звучало риторично. Воно і нині так звучить в устах нових хазяїв російської землі…