Чого не пишуть про Лондон у рекламних проспектах

Життя сучасного Лондона бурхливе, насичене і є тим, що зробили з нього сучасні лондонці. Сьогодні під словом «лондонці» слід розуміти теперішнє населення столиці, яке складається переважно з людей, не закорінених ні в Лондоні, ні в Англії загалом. Це ті, хто приїхав сюди здобувати освіту, кваліфікацію і досвід роботи, вивчати мову, заробляти гроші чи просто в пошуках кращого життя. Тому мешканці столиці Великобританії — люди дуже зайняті і все завжди розплановують. І ніколи не порушують своїх планів.

Будь-який захід лондонці планують за два—два з половиною місяці, щоб кожен із потенційних учасників зміг зробити відповідну позначку в нотатнику. Якщо ви запросите друзів відзначити ваш день народження за тиждень чи два до події, не сумнівайтеся, до вас навряд чи хто прийде. І не тому, що вас не люблять чи не цінують — просто в кожного лондонця на цей день уже є план. Наприклад, купити горщик для улюбленої рослини. Попри нікчемність приводу, запрошений чемно вам відмовить і піде купувати той горщик. Але якщо вже вам пообіцяли, що прийдуть, не сумнівайтеся — прийдуть обов’язково! Лондонці планів не змінюють. За цим зрозумілим для всіх правилом і будується життя суспільства, в якому немає скривджених та обділених увагою й повагою.

Цікаві поведінка й культура лондонців. Вони — люди дуже виховані, ніколи не штовхаються в метро (де, до речі, разовий проїзд коштує стільки ж, скільки в Києві місячний проїзний на аналогічний вид транспорту) і в автобусах, тисячу разів перепросять, якщо зачепили вас бодай трохи. Однак такі дрібниці, як запропонувати руку своїй дамі, коли вона сходить по сходинках, або подати пальто, коли вона вдягається, в асортимент добрих манер не входять. Лондонці дуже уважні і вміють слухати не перебиваючи, але чоловіки можуть справляти, пардон, малу нужду прямо на вхідні двері офіційних будинків Уайт-Холлу, анітрохи не соромлячись...

Дивно, але лондонки переконані, що на їхньому острові тепло: причина того – пальми, чи буйне цвітіння троянд і цикламенів у садах і парках, чи вічна зеленість смарагдових газонів, однак вони нехтують колготками й відважно взувають босоніжки на голу ногу... у самий розпал зими. Не всі, звісно, але таке видовище не рідкість. Їх цілком зігрівають коротенькі безрукавки (часто зі звичайного сіренького кролика чи якогось синтетичного матеріалу) поверх тоненького светрика. А то й просто тільки светрик...

Нехтують верхнім одягом і лондонські денді, утеплюючись, наприклад, тонкою вельветовою курткою, однак не забувши при цьому надіти рукавички й намотати на шию якомога товстіший шарф. Але тамтешні дівчата вражають ще більше. Новорічної ночі вони, одягнені у вечірні сукні з відкритими спинами та плечима, прикритими тонкими шаликами, заповнили всі центральні майдани та вулиці Лондона.

Задля справедливості слід сказати, що в основному молодь святкує в незліченних пабах центру, де в час величезного напливу людей цілком пристойним вважається стояти через відсутність посадкових місць. І не просто стояти, а бути стиснутим з усіх боків товариськими сусідами, примудрятися при цьому пити свій напій і підтримувати обов’язкове жваве базікання з оточуючими. У звичайний (несвятковий) час пабні посиденьки перериваються рівно о 23.00 дзвінким ударом у гонг, яскравим світлом, вимиканням музики і збиранням посуду. Відвідувачі без нарікань підводяться, ті, хто стояв, підбирають свій верхній одяг (якщо він є), просто кинутий на підлогу, прямо під ноги, і ніхто про нього не печеться. Взагалі лондонці ставляться до одягу вкрай недбало. Може, тому що воліють купувати його на розпродажах?

Шопінг для британців — невід’ємна частина буття, а шопінг під час розпродажів — святкова феєрія сучасного міського життя. У перших три дні розпродажу Оксфорд-стрит (головну вулицю міста, де зосереджено безліч крамниць) лихоманить від збуджених жителів та гостей столиці, які палко прагнуть придбати товари широкого вжитку за півціни. Із завидною енергією покупці занурюються у величезні зали бутиків і миттю, не марнуючи часу, згрібають в оберемки одяг підходящого розміру. При цьому речі часто падають на підлогу, й ніхто навіть не намагається їх підняти. Слід зазначити, що примірювальні кабінки на час розпродажів закривають, тож якщо хтось не впевнений, чи підійде кофтинка або штанці, можуть приміряти їх прямо в залі серед сновигаючих людей. Потім, порозпихавши покупки по фірмових пакетах, покупці бадьоро пірнають під чергову вивіску, що тішить око манливим словом sale...

До речі, сповіщення про розпродаж закривають собою не лише парад моделей загальнодоступних крамниць, а й розкішний декор вітрин найфешенебельніших універмагів. А жаль, бо в дизайн вітрин таких крамниць вкладено стільки фантазії, поезії, романтики та грошей, що іноді естетичною насолодою стає просто їх розглядання. Наприклад, вітрини розкішного Fortnuman & Mason стилізовані під казкову феєрію, втілену в балеті, де кожна секція – це невеличка модель театральної сцени з декораціями певної вистави, витонченими рухомими ляльковими балеринами та демонстрацією запису цієї вистави на плазмовій панелі ззаду.

Крім цього, у Лондоні багато унікального й неповторного. Червоні двоповерхові автобуси, чорні таксі округлої форми, червоні телефонні будки всюди (незрозуміле їхнє призначення в часи тотальної телефонної «мобілізації» населення) і червоні поштові скриньки циліндричної форми — загальновідомі ідентифікатори столиці туманного Альбіону. А ось про те, що в Лондоні лисиці тиняються ночами, як приблудні собаки в Києві, мало хто знає. Це не ті, звичні нам вогненно-руді красуні, а їхні короткошерсті й брудні родичі. Удень вони ховаються в парках, а ночами сваряться і дзявкають навколо сміттєвих баків.

Говорячи про Лондон, важко не сказати про відомі місця в його околицях, такі, наприклад, як Оксфорд. Знамените містечко-університет — це розкішна пам’ятка готичного зодчества. Блукаючи вузенькими вуличками серед казкових будинків із витонченими стрілчастими вікнами та башточками, прикрашеними різноманітними годинниками й мереживним ліпленням, не чекайте, що ось-ось перед очима з’явиться той самий університет, яким ми його уявляємо, — величезний багатоповерховий будинок із колонами. Ви його не знайдете. Оксфордський університет — безліч невеличких коледжів, кожен із яких – це витончений замок із класичним бездоганним англійським газоном посеред затишного внутрішнього дворика. Деякі з них відкриті для відвідувачів, і бажаючі можуть насолодитися витонченістю внутрішньої оздоби будинків та пишнотою галерей, що послужили декорацією до фільмів про Гаррі Поттера. Центр міста вінчає розкішна, одна з найбільших у світі, бібліотека Bodelian, де понад п’ять мільйонів книжок систематизовані за галузями науки, для кожної з яких відведено частину будинку з окремим входом.

За годину їзди південніше Лондона розкинувся один із небагатьох морських курортів Британії — Брайтон. Для купання місце не годиться через забруднення вод Ла-Маншу, але відпочивати тут люблять багато лондонців: позагоряти на дрібній гальці, милуючись морем, або пограти з домочадцями та друзями в активні ігри на широких пляжах. Брайтон — уподобане молоддю місце відпочинку. Славиться містечко великою кількістю осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації, котрі вибирають Брайтон для постійного місця проживання, відкрито прикрашаючи свої будинки характерними прапорами з сімома веселковими смугами.

Обов’язковим під час відвідин Брайтона є невибагливий обід Fish & Chips, що складається з картоплі-фрі та смаженої риби — страва неделікатесна, але ритуальна. При цьому в районі пляжу не знайти ані краплини пива. Його потрібно шукати у пабах на вузеньких вуличках цього симпатичного сассекського містечка.

…Сучасний Лондон руйнує всі уявлення українського обивателя про консервативність британців та шанування ними національних звичаїв. Традиційної англійської кухні в ресторанах ні Брайтона, ні Лондона спробувати не можна, бо її там немає. Втім, ніде — ні в музеях, ні на картинах, ні по телебаченню не згадується і, скажімо, про існування національного британського одягу чи танців...