Чи змістилися в нас за п’ять років «Акценти»?

Як відомо, найефективніший засіб для досягнення кінцевої мети сучасної виборчої кампанії — вміле використання можливостей ЗМІ, а серед них найпотужнішим деміургом (або, навпаки, гробарем) політичних фігур різного калібру є телебачення.

Найближчим часом українського виборця чекає перетворення на об’єкт маніпуляції (або, якщо комусь бажано, творчих напрацювань) багатьох вітчизняних (і не тільки) телекомпаній у сфері продажу глядачеві за придатною і завжди незмінною ціною (один голос) різної якості яскравих політичних упаковок, в одній із яких міститиметься ні багато ні мало (а багато чи мало, може визначитися найближчим часом за підсумками конституційної епопеї) — аж майбутній президент України.

Мабуть, є на теренах нашої Батьківщини, а може, і в інших краях, громадянин, який найбільш адекватно персоніфікує ідеального претендента для обіймання цієї «скромної» посади.

Але, швидше за все, і надалі судилося йому виконувати призначене долею віддалік президентського крісла з тієї простої причини, що про те, наскільки відповідає він цьому кріслу, не дізнається ніхто з тих, хто черпає свої знання, переконання, переваги з ящика з блакитним екраном. Бо кількісні та якісні показники присутності того або іншого кандидата в телеефірі значною мірою визначають ефективність усієї передвиборної кампанії.

З державними, обласними, комунальними телеорганізаціями все більш-менш зрозуміло. У нас кожен керівник вважає себе добродійником будь-якого ЗМІ, що існує хоча б частково за рахунок грошей платників податків, які живуть на відведеній йому президентом і богом території, отже, і він відводить цьому засобу відповідальну роль у справі підгортання, пророщування й розростання власної харизми з оглядкою, звісно, на харизму вищестоящу.

Колись, за майже повної відсутності приватних телеорганізацій, цього вистачало, щоб контролювати уми населення. У міру зростання кількості не залежних від державних грошей телеканалів, які нерідко дозволяли собі надавати трибуну неугодним владі персонам, нагромаджувався досвід організації тиску непрямими методами з використанням державних структур, які повинні за своїм призначенням або захищати незалежність і плюралістичність ЗМІ (суди, прокуратура, Національна рада України з питань телебачення й радіомовлення), або займатися зовсім іншими нагальними проблемами країни (силовики, податкові інспекції, пожежні, СЕС тощо).

Особлива увага завжди приділялася загальнонаціональним телекомпаніям, що охоплюють своїм мовленням понад половину областей України (включно з містами Києвом та Севастополем).

Одні з них створювалися спочатку на базі вже існуючих державних технічних засобів (НТКУ «УТ-1», УНТК «Інтер», «Студія «1+1», ТРК «Ера»), інші (ІСТV, СТБ, Новий канал) розросталися за рахунок приватної ініціативи.

Поступово, пройшовши різні стадії розвитку, вони неминуче рухалися до кінцевого пункту — повного контролю з боку найбільших промислово-фінансових холдингів, у свою чергу підконтрольних головному чиновникові загальнонаціонального масштабу.

Таким чином, нині склалася, здавалося б, злагоджена й міцна на розрив структура, яка здатна виконувати політичні замовлення влади і є за своїми можливостями важливою шестернею в механізмі зміцнення пануючих позицій сформованих кланів. Чи зможуть найбільші телемовники на нинішніх президентських виборах виконати поставлені перед ними завдання хоча б так само успішно, як це було на виборах 1999 року?

Зауважимо, що тоді рівень впливу на програмну політику НТКУ був набагато більшим, ніж на «Інтер», «Еру», а тим паче на «Студію «1+1», фінансування якої здійснювалося переважно
з-за кордону.

Стратегію політичного мовлення було визначено досить просто. По-перше, якомога більше згадувань про кандидата від влади і якнайменше — про його головних конкурентів. По-друге, якщо не можна уникнути появи на екранах «поганого хлопця», то інформація про нього має бути негативною.

Наприклад, за час моніторингу, що його здійснювала Національна рада України з питань телебачення й радіомовлення з 18 серпня по 30 жовтня (перший тур виборів) із 1167 сюжетів (згадувань) про 15 кандидатів НТКУ присвятила чинному президентові 487 (42%), лише чотири з яких можна з натяжкою назвати критичними.

Про тогочасного спікера
О.Ткаченка згадували 172 рази (15% від загальної кількості), причому 96 разів (56%) негативно. Про О.Мороза було ще менше згадувань – 153 (13%) і ще більше в них негативу — 66% (99 разів).

«Інтер» 567 разів подавав інформацію про кандидатів, 197 (35%) із них були присвячені Л.Кучмі, критичними були лише шість (3%). О.Мороза згадували 68 разів, негативних сюжетів було 18 (23%).

Майже оптимальну збалансованість у висвітленні діяльності кандидатів продемонструвала «Студія «1+1».

Сюжетів про Л.Кучму,
О.Ткаченка, О.Мороза було продемонстровано 187, 167 і 129. Негативними з них були 8, 10 і 13 відсотків відповідно.

У пам’яті глядачів, звісно, залишилися й безперечні «шедеври» політичної публіцистики, які дарували глядачам у програмі «7 днів» на УТ-1 або «На самом деле» на «Інтері». А найяскравішим зразком порушення нормативних актів, що регулюють діяльність ЗМІ під час передвиборної компанії, стали «Акценти» В. Лапікури на УТ-1, де перед початком викладу кандидатами своїх передвиборних програм вони зазнавали безпардонної критики з боку ведучого. Недарма популярність цього журналіста сягнула міжнародних масштабів і удостоїлася згадувань у звітних документах спостерігачів від ОБСЄ та ПАРЄ.

Неодноразово фіксувалися випадки внесення до інформаційної телепрограми агітаційних матеріалів кандидатів, елементів політичної реклами (порушення п.6 ст. 33 Закону України «Про вибори президента України»). Посадовцям державних органів надавали можливість передвиборної агітації (пункт 2 ст. 33 Закону України «Про вибори президента України»). Не завжди коректним було висвітлення результатів опитувань громадської думки, що регламентувалося п.7 ч.ІІ Положення ЦВК України «Про порядок використання ЗМІ для проведення передвиборної агітації під час виборів президента України».

Мети досягнули, і до другого туру разом із Л.Кучмою вийшов найбільш прийнятний суперник — П.Симоненко. Було задіяно відпрацьовані в Росії методи антикомуністичної пропаганди. У другому турі в п’яти випадках із шести інформація про лідера комуністів була негативною. Демонструвалися натуралістичні кадри про звірства бойовиків у Чечні (мовляв, не голосуйте за комуніста, а то він приєднає Україну до Росії, а ваші сини вмиратимуть на кавказькій війні).

На інших загальнонаціональних каналах інформація про П.Симоненка була вкрай обмеженою.

Загалом вибори 1999 року стали черговим етапом у формуванні системи контролю за діяльністю електронних ЗМІ.

Експерти зазначали, що, порівняно з виборами 1991 і 1994 років, рівень плюралістичності електронних ЗМІ знизився. Наприклад, на відміну від попередніх виборів, майбутній переможець жодного разу не брав участі в теледебатах у прямому ефірі.

Ще до завершення виборів у спільній заяві представників Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ та Парламентської асамблеї Ради Європи було зазначено, що «висвітлення передвиборної кампанії засобами масової інформації та високий рівень втручання державних службовців у її процес порушували як виборче законодавство, так і відповідні зобов’язання, які взяла на себе країна, приєднавшись до країн — учасників ОБСЄ».

Єдиним державним інститутом, який намагався привернути увагу до ситуації в електронних ЗМІ, була Національна рада України з питань телебачення й радіомовлення. Вона провела кілька брифінгів, на яких висвітлювалися результати моніторингу загальнонаціональних каналів, наводилися приклади порушення законів і нормативних актів, які регулюють діяльність ЗМІ під час виборчої кампанії. Але жодних санкцій до порушників у рамках своїх повноважень (попередження, штраф, тимчасове позбавлення ліцензії) Національна рада застосувати не могла, оскільки працювала в неповному складі (президент України не використав права на заповнення своєї квоти у складі членів ради), тому цей орган не був повноважний приймати будь-які рішення.

Наближаються чергові вибори президента, телевізійні баталії щодо долі президентської посади вже розпочалися. Елементи передвиборної агітації, політичної реклами й антиреклами вже присутні на блакитних екранах. Поступово головним героєм сюжетів новин стає чинний прем’єр-міністр. Його поява на екранах дедалі більше супроводжується викладом перспектив розвитку країни, його погляди на майбутнє стають дедалі оптимістичнішими, обіцянки роздаються дедалі більшій кількості наших співвітчизників. Зрозуміло, райдужне майбутнє можливе тільки під проводом нинішнього глави уряду (а не, приміром, при збереженні високих цін на нашу експортну продукцію).

Зазирнувши в недалеке минуле, пригадаймо, що деякі його колеги поплатилися посадами за надмірне захоплення формуванням власного іміджу в очах населення. Нині на це є найвищий дозвіл. Проте іноді, щоб ніхто не забував, «хто в хаті (ефірі) господар», ми можемо спостерігати на екранах демонстративні прочуханки урядові з вуст Президента, хоча такі публічні екзекуції нечасті. Набагато частіше роботу прем’єра удостоюють похвали. Попереду на нас чекають захоплюючі сюжети про відкриття нових об’єктів соцкультпобуту, зворушливі слова вдячності пенсіонерів, вчителів, студентів та інших зазвичай забутих громадян на адресу Віктора Федоровича за дедалі більшу про себе турботу (піка симпатій слід чекати у вересні–жовтні), про шахтарів годі й казати…

Залучать майстрів естради, і не лише вітчизняних. Українському глядачеві, і так розбалуваному увагою російських зірок, доведеться споживати їхню творчість у ще більшій кількості, нерідко в супроводі агітаційної приправи (як відомо, чинним законодавством заборонено передвиборну агітацію на підтримку будь-якого кандидата громадянами інших країн (п.1 ст. 33 Закону України «Про вибори президента України»).

Найближчим часом слід очікувати посилення аналітичного наповнення програм усіх загальнонаціональних каналів, передусім НТКУ, де можна очікувати появи щотижневої програми а-ля долгановські «7 днів». Оголошено про змінений формат «Подвійного доказу» на «1+1», який стане підмогою «Епіцентру» та «проющенківському» (у тому сенсі, що там ідеться тільки про нього) «Проте». Вже на повну силу бомбардують виборців політичними ангажованими сюжетами щоденні «Подробиці» та «Подробиці тижня» (робиться це чомусь дуже гучними голосами й на підвищених тонах) на «Інтері». А просунутий глядач пізнім вечором у понеділок може ознайомитися з прогнозами (дуже схожими на контрпропаганду) в програмі «Післязавтра». Повною мірою слід очікувати використання потенціалу недільних «Подробиць з Д. Кисельовим», хоча, швидше за все, ІСТV, СТБ, Новий канал дотримуватимуться стриманішої позиції в політичному мовленні, з більшою оглядкою на думку передусім зарубіжних спостерігачів. Можливо, застосовуватимуть тактовне замовчування інформації про діяльність непріоритетних кандидатів.

Не залишаться осторонь і багато російських каналів, присутніх в українському телерадіопросторі.

Міжнародні інститути, авторитетні політики стурбовані повторенням і навіть радикалізацією ситуації, яка була на попередніх виборах, одностайно заявляють, що політика електронних ЗМІ на майбутніх виборах значною мірою визначатиме офіційну позицію західних демократій до результатів виборів президента в Україні.

Наша країна має апробований досвід телемоніторингу, що дозволяє мати чітку картину міри відповідності мовлення ЕЗМІ законодавчим і нормативним актам України, її міжнародним зобов’язанням, — він може зробити свій внесок у вдосконалення демократичних процедур і формування громадянського суспільства.

А може, й не варто так турбуватися, не все так однозначно? І в нас за п’ять років усе ж таки змістилися «Акценти»? Дай Боже…

P.S. На даний момент закінчився термін повноважень голови Національної ради України з питань ТБ і РМ. Будь-яке рішення цього органу, підписане ним, можуть опротестувати в суді. Глава держави поки що не подав нової кандидатури на його місце…