Чи потрібні Україні талановиті люди?

Обдарованість ніколи не лишиться непоміченою. Але від того, як на неї реагує суспільство, залежить доля і самого суспільства. На щастя, минув час, коли педагогіка послуговувалася тоталітарною ідеологією «зрівнялівки» та плеканням посередності, коли людину, яка мислить нестандартно і ставить багато запитань, змушували рівнятися на більшість. Сьогодні освіта визнає, що є більш та менш обдаровані діти і намагається підтримати їхній розвиток. Та чи далеко українська педагогіка відійшла від декларацій? Чи справді вона здатна допомогти обдарованій дитині не занапастити свій дар?

Робота з обдарованою молоддю є, але де ефект?

Наразі важко говорити про наявність ефективних механізмів чи системи сприяння обдарованій молоді. Радше існують окремі осередки, які таку молодь вишукують, підтримують і допомагають розвиватися. Наприклад, Національний центр «Мала академія наук України», Інститут обдарованої дитини Національної академії педагогічних наук України, частково Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України та декілька громадських і благодійних організацій.

Вони взяли на себе соціально важливу, але, на жаль, недооцінену функцію -допомогти обдарованій молоді проявити себе. Засобів для цього розроблено чимало - від учнівських/студентських олімпіад та конкурсів до волонтерських проектів та підготовки навчально-методичного забезпечення для роботи з обдарованою молоддю. Та чи достатньо цього? Наскільки ефективними є олімпіади і яка користь від методичних вказівок, якщо вони не знаходять широкого застосування в навчальних закладах?

Більшість олімпіад та конкурсів - лише проблиск у житті обдарованої молоді, оскільки національна система освіти не адаптована для роботи з нею. А тому, повертаючись з олімпіади чи міжнародного змагання, юний талант знову потрапляє в середовище низької ефективності, де не може на повну силу застосувати свої здібності й хист, спілкуватися та співпрацювати з рівними собі. Зазвичай виходом у такій ситуації стає пошук кращих варіантів, які підводять молоду людину до думки виїхати за кордон. Так Україна втрачає таланти, свій основний капітал - перспективну молодь.

Наприклад, за офіційними даними, щороку з-за кордону не повертається 10% наших громадян, які там навчаються. А отже, щороку Україна втрачає щонайменше 2 тис. конкурентоспроможних талановитих людей, котрі, крім фаху, опанували іноземну мову і змогли здолати всі бюрократичні перепони. Очевидно, що ці втрати пов’язані з тим, що молодь не змогла реалізувати себе вдома. Йдеться не лише про роботу, а й про навчання, адже значна частина «втрачених талантів» розчарувалась у вітчизняній освіті і шукає гідного застосування своєму хисту і своєму часу.

Хто винен і що робити?

Неадекватне фінансування. Для прикладу: щорічні витрати України на роботу з обдарованою молоддю не перевищують 100 млн. грн. (більшість цих коштів спрямовано на фінансування учнівських/студентських олімпіад; державних премій, стипендій та грантів у галузі освіти, науки і техніки та на забезпечення діяльності Національного центру «Мала академія наук України»), а тим часом утримання чиновників країні обходиться в декілька мільярдів. Очевидно, що така асиметрія пріоритетів негативно позначається на майбутньому країни, адже чиновники (по суті технічний персонал державної машини) цінуються більше, ніж майбутні генії.

Відсутність належної координації профільних організацій. Ми вже згадували, що в Україні є осередки, які вміють працювати з обдарованою молоддю, однак працюють недостатньо злагоджено. Наразі державна освітня політика не має чіткої лінії щодо підтримки талановитої молоді (скажімо, олімпіади й конкурси не сприяють відбору та збиранню кращих інтелектуальних сил, вони переважно «видають грамоти»). Крім того, залишає бажати кращого рівень співпраці з ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями, що унеможливлює залучення міжнародного досвіду та інвестицій у людський капітал.

Мала роль громадського сектору. До роботи з обдарованою молоддю благодійні та громадські організації змушені нині підходити з позиції «бідного родича», оскільки «поважні» державні установи та навчальні заклади часто не сприймають їхніх ініціатив усерйоз. А тим часом саме у співпраці з громадським сектором - ключ до популяризації проблеми, залучення додаткових ресурсів, зміни громадської думки про проблеми обдарованості.

* * *

Зовсім небагато потрібно зробити, щоб обдарована людина залишилася в рідній країні: 1) виявити її; 2) створити гідні умови для навчання/розвитку; 3) заохочувати до самовдосконалення; 4) допомогти застосувати свій дар з користю для себе і людей. А інакше країна ризикує перетворитися на інтелектуальну пустелю.

Таким є рецепт успіху в роботі з обдарованою молоддю. Результат не забариться - кращі науковці, інженери, митці, лікарі та педагоги залишаться вдома і сприятимуть не тільки процвітанню своїх галузей, а й створять сприятливе середовище для розвитку нових талантів. Як відомо, обдаровані діти найчастіше виростають в інтелігентних сім’ях. І річ тут не в генах, а в атмосфері поваги до розуму й хисту. Проте ця повага має проявлятися не лише на рівні сім’ї, а й на рівні держави.