БОЇТЕСЯ ДОВБУША? ТОДІ ВІДВІДАЙТЕ ЙОГО МУЗЕЙ

Село Космач, що в Косівському районі на Івано-Франківщині, відоме майстрами гуцульської вишивки, як Опішня — гончарями чи закарпатське Горінчеве — оповідачами казок. Космацькі узори знають в усій Україні і далеко за її межами. Але це велике карпатське село з багатьма умільцями уособлює ще й останню сторінку життя ватажка опришків. Туристи кажуть гідові просто: везіть до унікального музею Олекси Довбуша...

Житель Космача Михайло Дідишин стартував у творчості як фотограф. Та світ його зацікавлень неможливо було втиснути у можливості знімальної техніки. І космачанин неспокійної вдачі ще у далеких 50-х роках минулого століття став колекціонувати предмети побуту та зброю часів опришківського руху. Збирав рідкісні речі з усіх усюд, часто їздив по них за десятки і сотні кілометрів. «Що то за гуцул, який не цікавиться опришківством!?» — досі дивується пан Михайло.

Спочатку цінні знахідки зберігалися у нього вдома. Але 1975 року невтомний шукач зробив для історії справжнє відкриття: він відшукав унікальну хатину — ту саму, біля якої понад три століття тому був смертельно поранений Олекса Довбуш... І відтоді тут міститься музей ватажка опришків, а в ньому — вже сотні пам’ятних речей. Та зібрані експонати свідчать не лише про життя і діяння однієї непересічної людини і однієї епохи, яку вона символізувала.

Незвичайні скульптури з дерева і каменю, гляди-но, самі захотіли стати частинкою історії. Мистецької насамперед. Бо це — роботи самого пана Михайла, який у химерних природних формах зумів побачити образи селянина, пана, мольфарки, абстрактний образ «Створення світу» та багато інших. Не менш цінний і «привізний матеріал» — знаряддя праці людей кам’яного віку, ідоли, кераміка дохристиянських часів...

Але епоха опришківства в історичній хатині репрезентована не менш багато. Побачивши бартки, топірці, кептарі, череси часів Довбуша, легко уявляєте себе збійником. А відчуття, що потрапили саме в Космач, вселяють альбоми зі зразками орнаментів першої половини XVIII століття та взірці вишивок нинішніх...

Зусилля, яких доклав до збирання експонатів Михайло Дідишин, можна без перебільшення назвати титанічними. Бо для того, щоб, наприклад, мати в колекції оригінальну опришківську бартку, невтомний шукач був змушений півроку рубати ліс у господаря з Микуличина... А за «переміщення» у Космач одного череса Михайло Ількович заплатив чималу ціну — будував селянинові хлів.

Ну ось, здавалося б, дорогу рідкісних та унікальних речей до музею завершено. Його відвідують тисячі екскурсантів, у різний час тут побували посли Франції, колишньої Чехословаччини, Польщі, Канади. Та, як виявилося, нинішні й майбутні відвідувачі уже багато чого не побачать.

Два роки тому на деякі експонати звернули увагу злочинці, і музей було пограбовано. Мабуть, назавжди зникли вартісні пам’ятки — пістолі, тарілки, хрести, принесені з названої в народі церкви Довбуша, бо зловмисників не встановлено досі. А директорові, погодьтеся, утримувати охорону просто не під силу. Невеличкий музей-кімната доходів не дає. Навіть обов’язкові платежі — за електроенергію, телефон — доводиться робити за добровільні пожертви туристів. Надати пільги унікальному історичному й мистецькому об’єкту районні власті не погоджуються нізащо: викручуйся, Дідишине, як умієш.

А він справді вміє, але не скиглити, а вочевидь воскрешати дух колоритного минулого. З ініціативи Михайла Дідишина, біля музею споруджено величний пам’ятник Олексі Довбушу — нехай оживає ця легендарна і суперечлива історична особа, а з нею — й опришківська епоха. Бо історія не прощає втрат — у майбутньому.