Бомж американський

У США близько 3,5 млн. чоловік (приблизно кожен сотий житель країни) мають досвід життя на вулиці впродовж тривалого періоду, з них 1,35 млн. - діти. У нічліжках Нью-Йорка щоночі ночують понад 37 тис. бездомних, з них 16 тис. - діти. Таких висновків дійшов дослідний Інститут урбаністики у 2000 році. Проте ці дані могли бути заниженими. Достовірної статистики про кількість бездомних людей у США немає. В Україні над цим навряд чи хтось взагалі замислюється...

Існує кілька методологічних спроб виміряти масштаби зазначеної проблеми. Згідно з одним підходом, підраховуються всі люди, які на цей день або тиждень опинилися без даху над головою. Інший метод передбачає перевірку кількості бездомних протягом певного періоду часу. Перший метод дає «моментальний портрет» бездомності, він малою мірою диференціює бомжів за категоріями «тимчасово бездомний» - «хронічно бездомний». З поля зору таких досліджень випадає категорія бездомних, котрі стали такими внаслідок несподіваної втрати роботи, побутового насильства, дефіциту доступного житла: людина втратила дім - опинилася на вулиці, інша знайшла роботу - найняла квартиру. Тут вочевидь переоцінюється частка «хронічно бездомних».

Нестача дешевого житла і брак програм житлової допомоги незаможним - найістотніші причини зростання кількості бомжів у США. Ще однією з причин того, що людина опиняється у притулку або на вулиці, є побутове насильство. Згідно з даними Ford Foundation, близько 50% усіх бездомних жінок та дітей стали жертвами побиття або інших форм насильст­ва у власній сім’ї. Інше дослідження, в якому учасниками опитування були 777 бездомних батьків (більшість їх - матері), котрі мешкають у десяти містах США, виявило, що 22% респондентів залишили свої будинки через насильство в сім’ї.

Згідно із законодавством США, людина вважається бездомною, коли вона не має постійного й адекватного нічлігу в придатному стані. До категорії бездомних не належать ув’язнені та люди, затримані поліцією. Саме така людина має право на перебування в публічному або приватному притулку.

Проте, за даними дослідження за 2001 рік, проведеного Конференцією мерів США у 27 великих містах, із загальної кількості людей, кот­рі зверталися в притулки, 37% не отримували допомоги з причини їх переповнення. Причому кількість «відмовників», порівняно з поперед­нім роком, зросла на 11%, а кількість місць у притулках змінилася трохи. Ці ж показники щодо становища бездомних сімей ще сумніші: адміністрація притулків відмовила в нічлігу 52% сімей із тих, котрі звернулися по допомогу. Порівняно з 2001 роком, цифра зросла на 22%. На думку експертів, кількість бездомних людей значно перевищує кількість місць у притулках. Причому притулки для бездомних - це переважно міське явище. За межами великих міст майже немає притулків, хоча бездомних і там багато.

Це, зокрема, одна з причин того, що фактично бездомні люди змушені шукати тимчасове пристановище в родичів та друзів, постійно змінюючи місце проживання. Ця категорія людей переважно не враховується. За даними міністерства освіти США, у 2000 році тільки 35% бездом­них дітей і молодих людей жили в притулках, 34% поперемінно мешкали в сім’ї або в друзів і 23% зупинялися в дешевих готелях. Мало хто з цих людей визнавав себе бездомним і погоджувався скористатися послугами притулків або одержати допомогу.

Загальнонаціональне опитування, в якому брали участь люди, котрі мали досвід бомжування, виявило, що найпоширенішим місцем мешкання фактично бездомних були автомобілі (59,2%) і тимчасове житло: коробки, намети, печери, товарні вагони (24,6%). Таким чином, бездомних може бути значно більше, ніж стверджує офіційна статистика.

Понад мільйон дітей у США з різних причин ночують на вулицях або в нічліжках. За даними дослідження за 2001 рік, проведеного Конференцією мерів США у 27 великих містах, чверть міських бомжів - діти віком до 18 років. За даними дослідження Інституту урбаністики, загалом по країні, з урахуванням міських та сільських районів, діти становлять 39% бездомних. Проте більшість усе-таки становлять дорослі віком від 31 до 50 років - 51% від загальної кількості. Згідно з іншими дослідженнями Інституту медицини, частка бездомних старшого віку варіюється у діапазоні від 2,5 до 19,%. Бездомними частіше стають самотні чоловіки (40% від загальної кількості), самотні жінки становлять 14%.

У 1990-х кількість бездомних сімей із діть­ми значно зросла, - ця категорія бомжів зростає найшвидше. Бездомні сім’ї становлять 38% від усієї кількості бездомних Америки (дані гро­мадсь­кої організації «Будинки для бездомних»). Оскільки цей процес супроводжується зменшенням кількості доступного дешевого житла, подовжується період, упродовж якого сім’ї змушені залишатися в притулку. Наприклад, у середині 1990 років у Нью-Йорку сім’я в середньому залишалася в притулку протягом п’яти місяців, тепер цей термін зріс до року.

За даними за 2001 рік, половина бездомних - чорношкірі американці, 35% - білі, 12% - вихідці з Латинської Америки, два відсотки - індіанці й один відсоток - вихідці з Азії. Етнічне обличчя бездомного варіюється залежно від типу місцевості: у сільській місцевості переважають білі, індіанці та працівники-мігранти (насамперед латиноамериканці). Чорношкірі бездомні переважно живуть у великих містах.

Близько 40% бездомних чоловіків раніше проходили службу в збройних силах США. Це симптоматичний факт (34% дорослого чоловічого населення служило в армії). Інше дослід­ження виявило, що 11% міських бездомних - ветерани, учасники воєн та збройних конфліктів. Значна частина бездомних американців (приб­лизно 22%) - люди, котрі страждають на тяжкі форми психічного розладу.

Дослідження, проведені впродовж 1980-х років, показували дуже високий (понад 50%) рівень різних форм залежності - наркоманії, алкоголізму - серед бездомних, особливо серед самотніх чоловіків. Проте пізніші дослідження вже не давали таких результатів, хоча рівень зазначених розладів залишався досить високим (приблизно 34%). У великих містах 20% бездомних періодично працювали.

За матеріалами
Washington ProFile