Блискучий учений і надзвичайна людина. Данина світлої пам’яті академіка Фролькіса

«Наука не має батьківщини, але учений її має». Це висловлення Луї Пастера неодноразово наводив у своїх виступах, яскравих і незмінно захоплюючих слухачів, наш відомий земляк і сучасник, один із найнеординарніших українських учених Володимир Веніамінович Фролькіс. Його багаторічна дослідницька діяльність на поприщі фізіології, фундаментальні праці, видані на батьківщині й за кордоном, створена ним школа геронтологів-експериментаторів сприяли визнанню світовою науковою громадськістю вагомого внеску України в медицину і біологію ХХ століття.

Президент Національної академії наук, шанувальник таланта Володимира Фролькіса Борис Патон писав про нього: «За довгі роки роботи в науці мені довелося зустрічатися і працювати з багатьма видатними вченими — вітчизняними і закордонними, визнаними лідерами в тій чи іншій галузі або напрямі наукових знань. Кожний із них, як правило, являв собою неабияку особистість із багатогранними інтересами. Здається, такі якості властиві людям науки, можливо, більшою мірою, ніж представникам інших сфер людської діяльності. У ряду таких воістину видатних особистостей особливе місце належить Володимиру Веніаміновичу Фролькісу».

Три роки тому, відзначаючи другу річницю від дня смерті Володимира Веніаміновича, інший видатний наш медик, хірург і біокібернетик Микола Михайлович Амосов поділився у своїй публікації сумним роздумом. «Як швидко біжить час. Понад два роки минуло, як не стало Володимира Веніаміновича Фролькіса, а мені все не віриться: ось так взяти й померти. Зненацька і незворотньо. На засіданнях академії, на конференціях шукаю за інерцією його скромну постать. На жаль — його немає. І не буде. Надзвичайною була людина…» Сьогодні немає вже й того, хто написав ці рядки — Ученого і Людини, якій, як і Володимиру Фролькісу, ми зобов’язані високим рейтингом України у світовій науці минулого століття. Наприкінці минулого року наукова громадськість країни відзначила дев’яностоліття від дня народження М.Амосова, через місяць — восьмидесятиліття від дня народження В.Фролькіса, а в жовтні нинішнього року виповнилося п’ять років від дня його раптової смерті.

25 жовтня учасники Клубу творчої інтелігенції, який організований і функціонує під егідою Ради національних товариств України, присвятили своє засідання світлій пам’яті вченого, ім’я якого носить клуб. І це лише один з проявів шанування нашого сучасника в ряду багатьох інших. В Інституті геронтології, який очолює сьогодні його учень, член-кореспондент АМН Владислав Безруков, відкрито меморіальний кабінет, що увічнює в стінах цієї відомої наукової установи живий образ і вражаючу спадщину чудового дослідника. Стало вже традицією проведення щорічних наукових конференцій, присвячених пам’яті академіка Фролькіса, учасниками яких є молоді вчені, що розробляють проблеми вікової фізіології, геронтології та геріатрії. Торік цикл наукових праць з дослідження механізму дії оксиду азоту на серцево-судинну систему, розпочатих ще за життя вченого, визнали гідним Державної премії України, і першим у списку авторського колективу стояло його ім’я — «ДТ» на своїх сторінках докладно висвітлювало результати цієї фундаментальної розробки (№35, 2003 р.).

У середовищі медичної громадськості дедалі більшу популярність продовжує завойовувати журнал «Лікування і діагностика», створений з ініціативи В.Фролькіса, який постійно публікує для практикуючих лікарів і науковців докладні статті з найактуальніших медичних проблем. За його ж ініціативою виданий єдиний у своєму роді збірник «Академіки про медицину, час і про себе», що містить інтерв’ю з провідними представниками української медичної науки, опубліковані раніше на сторінках згаданого вище журналу, що видається під егідою АМН видавничим домом «Авіценна». І, нарешті, вінцем світлої пам’яті вченого можна визнати випуск у світ книжки «Владимир Вениаминович Фролькис. Ученый и Человек». У зверненні до читачів президента АМН О.Возіанова читаємо: «Коли ця книжка була підготовлена до друку, раптово помер академік В.Фролькіс. Для всіх нас, хто близько знав, дружив і працював із Володимиром Веніаміновичем, це велика людська трагедія. Він був не лише видатним ученим-творцем, а й рідкісної душі людиною, справжнім гуманістом. Він дуже уважно й поважно ставився до представлених тут своїх колег, вважав їх справжніми носіями славнозвісних традицій вітчизняної медичної науки, тому вважав видання цього збірника таким важливим, особливо для молоді». Зворушливі слова, біль яких не залишає його друзів і колег, пронизує сторінки книжки спогадів про В.Фролькіса. Серед її авторів Б.Патон, М.Амосов, П.Костюк, О.Возіанов, Ю.Кундієв, Ю.Зозуля, І.Трахтенберг, В.Безруков.

Напередодні двох пам’ятних дат вийшло у світ друге видання цієї книжки, чому ми багато в чому зобов’язані шанувальникам ученого Ларисі В’ячеславівні Канаревській, голові Київської міської ради профспілки працівників охорони здоров’я, і Наталі Петрівні Данкевич — главі видавничого дому «Авіценна».

З книжки, про яку йшлося вище, були зачитані афоризми від Фролькіса, й перші з них:

«Час нескінченний, безповоротний, безперервний, і лише людина робить позначки — години, дні, роки, століття, тисячоліття. Коли 31 грудня 2000 року буде зірваний останній листок календаря і настане нове тисячоліття, ніщо не зміниться в нескінченному перебігу часу». «Час — головна гідність, якою володіє людина».

«Життя — коротка дистанція «від — до», і не треба на ній бити світові рекорди зі швидкості». «Довголіття не треба чекати, вдивляючись у далечінь, необхідно йти до нього назустріч, використовуючи можливості кожного дня як маленького життя».

Прислухаємося до цих та інших наставлянь мудрого сучасника. Вдумаємося в них...