Битва за пам’ять про битву

На дев’ятий тиждень після Великодня у селі Пляшевій на Рівненщині відзначають дні козацької слави. Нинішнього року молебень за козаків Богдана Хмельницького, полеглих у битві з поляками під Берестечком у червні—липні далекого 1651 року, відслужив у Георгіївському храмі Патріарх Київський і всієї України Філарет. Меморіальні заходи у Пляшевій відвідала ціла шеренга народних депутатів…

Жителі Пляшевої неодноразово виорювали на своїх городах козацькі останки, мушкети, шаблі. Невідомо скільки б це тривало, якби 1908 року в селі не зупинився архімандрит Почаївської лаври Віталій (Максименко) і не довідався про знахідки. Він погодився з місцевими селянами, що предків, полеглих за віру православну, потрібно поховати по-християнськи. І став агітувати в релігійній пресі за придбання землі, на якій містяться козацькі могили, та будівництво на ній храму. Знайшлися і солідні спонсори — князь Володимир Волконський, відомий підприємець Іван Колесников та сам цар Микола ІІ. Земельну ділянку придбали й передали її Лаврі. А проект храму розробив студент Петербурзької академії мистецтв Віталій Максимов, хоча й під керівництвом знаменитого архітектора Олексія Щусєва. У 1914 році храм святого Георгія Переможця було збудовано. Фактично він складається з трьох частин — підземної церкви Святої Параскеви, церкви св.Георгія та церкви св.Бориса і Гліба на верхньому поверсі. А двома роками раніше на острів Журавлиху перенесли із сусіднього села дерев’яну Михайлівську церкву ХVI ст., в якій перед битвою молився з козаками Богдан Хмельницький. Її з’єднали підземним ходом із гробницею Георгієвського храму. У нішах та саркофазі покояться десятки козацьких черепів.

Музеєві-заповіднику «Козаць­кі могили» судилися дуже нелегкі випробування. Свідомість козацьких нащадків жорстоко корегували попередні режими. Царський уряд вшановувати пам’ять козаків взагалі-то дозволяв, але спрямовував пам’ятні дійства в русло «російського патріотизму»: чого, мовляв, було б варте військо Богдана Хмельницького без участі в ньому російських частин, а козацька держава — без союзу з Московією після Переяславських угод?! У часи панування Другої Речі Посполитої польська влада активно протидіяла відвідуванню козацьких могил, щоб не допускати відновлення історичної пам’яті і піднесення національної свідомості українців. Поліція й жандармерія розганяли непокірних, били, кидали до в’язниць. Про впорядкування місць, де полягли козаки, не могло бути й мови.

Лише у червні 1991 року постановою Кабінету міністрів УРСР статус музею-заповідника «Козацькі могили» було підвищено і на його базі створено дер­жавний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». Героям битви встановили величний пам’ятник (скульптор Анатолій Кущ), відреставрували храми, збудували парадну браму і міст на острові Журавлиха.

У генеральному плані розвитку заповідника передбачено встановити пам’ят­ний знак у селі Острів, де була ставка Богдана Хмельницького, стелу — у згадуваній Козаковій ямі, є намір спорудити капличку на козацькому цвинтарі.

— Експонати музею досі перебувають у колишніх келіях Почаївської лаври. Там тісно й небезпечно. Тому термінова проблема — будівництво нового музейного приміщення, — вводить у курс першочергових завдань директор заповідника Леонід Галабуз. — Заповідник та Міністерство культури і туризму просять для цього 10 млн. грн. Але чи зрозуміла ця цифра чиновникам і депутатам, коли культура фінансується за залишковим принципом?

Л.Галабуз доводить, що перспектива розвитку заповідника саме у підвищенні його статусу — до національного. Адже чим вищий статус установи — тим більше коштів держава виділяє для належного облаштування пам’ятних місць. До речі, депутати Рівненської облради днями звернулися з цим проханням до найвищих органів влади.

…Гіркі, але справедливі слова голови Рівненської облдержадміністрації Віктора Матчука: «Перемагали козаки і селяни. Вони не думали про посади й почесті. Втрачала перемогу верхівка. Чвари, взаємопоборювання зводили перемогу нанівець. Доки будуть незгоди, зради між політиками, добра в Україні не буде…» Поле Берестецької битви, де звитяжно билися й полягли кілька десятків тисяч козаків та селян, — нагадування про це. Чи не тому буденне збереження історичної пам’яті потребує не менш героїчної боротьби?