«Бацила» спадкового таланту

Малий Невський проспект

Яків Васильович Паученко був незвичайною людиною. Свідчення того — внутрішнє облаштування його будинку, спорудженого 1892 року. Кожна з п’яти кімнат будинку мала власний інтер’єр — були кімнати в англійському, французькому, італійському, неоросійському (одному з улюблених стилів Паученка) і в східному стилі. На жаль, у середині 1950-х років весь декор було остаточно знищено. В цілому, будівля справляла фантастичне враження, на кшталт романтичного будинку із «Золотого ланцюга» Олександра Гріна.

Розповідає головний науковий співробітник Кіровоградського художньо-меморіального музею О.Осьмеркіна Андрій Надєждін:

— Родина Я.Паученка була відома в Єлисаветграді тим, що батьки Якова Васильовича відкрили тут іконописну, іконостасну й позолотну майстерню. Сам Я.Паученко закінчив унікальні малювальні класи при земському реальному училищі, навчаючись у відомого художника Олександра Крестоносцева. Молодому живописцю пощастило: на час закінчення його навчання в Московському училищі живопису, скульптури й архітектури з Єлисаветграда вже було знято обмеження, пов’язані з військовими поселеннями, дозволено приватну практику...

Розпорядження 1888 року про військові поселення зняли обмеження з параметрів будинків, і заможні замовники тепер мали можливість споруджувати приватні будинки, керуючись не тільки загальноміським планом, а й власним смаком. Молоде купецтво та лікарі, що й стали основними замовниками Я.Паученка, увійшли в історію міста завдяки архітектурним проектам талановитого єлисаветградця. Сьогодні в Кіровограді збереглося кілька будинків, що їх проектував Я.Паученко.

Скажи-но, дядьку...

Можливо, будинок архітектора Я.Паученка так і залишився б усього лише однією з вигадливих споруд талановитого фантазера, якби не Його Величність Випадок...

Коли будинок ще споруджували, у старому флігелі, де жили сестра архітектора Олімпіада Василівна зі своїм чоловіком Олександром Павловичем Осьмеркіним, 8 грудня 1892 року народився хлопчик, якого назвали Олександром.

Його батько, землемір поштово-телеграфної контори, був збирачем українських старожитностей і довіреною особою дядька, архітектора Якова Паученка.

В оселі Паученків-Осьмеркіних панувала творча атмосфера: проводилися музичні вечори, ставилися аматорські спектаклі, в яких маленький Сашко брав активну участь.

Пізніше Олександр Осьмеркін напише в усіх своїх біографіях: «Бацила, яка йшла від брата моєї матері, штовхала мене на шлях мистецтва. Людина, котра поселила її в мені, – був художник-архітектор Я.Паученко». Так, усупереч волі батьків, які хотіли бачити його юристом або інженером, Олександр Осьмеркін став художником.

І хоч би куди закидала його доля — в Київ, де він близько зійшовся з майбутнім актором і співаком О.Вертинським, у Санкт-Петербург, де він навчатиметься в Миколи Реріха, чи в Москву, де в його оточенні будуть такі знаменитості, як С.Єсенін, А.Ахматова, О.Мандельштам і В.Маяковський, — усюди він пам’ятатиме рідний Єлисаветград.

Коментує Андрій Надєждін:

— Творча спадщина О.Осьмеркіна — це понад 700 творів живопису, графіки, театральних декорацій, що містяться в Третьяковській галереї, Музеї образотворчих мистецтв ім. О.Пушкіна (Москва), Російському музеї (С.-Петербург), Київському музеї російського мистецтва, у музеях та приватних колекціях багатьох країн. Наприклад, 1936 року разом із С.Прокоф’євим та О.Таїровим він працював над оформленням спектаклю «Євгеній Онєгін» для Камерного театру в Москві, а 1937 року створював декорації для «Маленьких трагедій» О.Пушкіна у Великому драматичному театрі в Ленінграді. Олександр Осьмеркін був членом знаменитого товариства митців «Бубновий валет», викладав живопис у Московському інституті образотворчого мистецтва ім. В.Сурикова та у Всеросійській академії мистецтв у Ленінграді. Він був на піку своєї творчої біографії, коли відбулися трагічні події 1947 року...

Цей рік став фатальним для художника.

Радянська влада немилосердно розправлялася з культурною елітою того часу. Критикували творчість М.Зощенка, А.Ахматової, С.Прокоф’єва та багатьох інших діячів культури і мистецтва. Педагогічну систему Осьмеркіна різко розкритикували, а його самого звинуватили у формалізмі. Митця усунули від викладацької роботи, заборонили брати замовлення і продавати свої твори. Проти нього було відкрито судову справу. Розслідування тривало до 1952 року і стало причиною його хвороби та передчасної смерті в 1953 році...

Створення музею

Працівники музею вважають датою народження закладу 1985 рік, коли було прийнято постанову про його створення, хоча відкрився музей лише через дев’ять років, 1994-го, після тривалого процесу реставрації та створення експозиції. Ініціаторами створення музею О.Осьмеркіна виступили свого часу Спілка художників СРСР і вдова Олександра Олександровича, Надія Георгіївна Осьмеркіна. Активно підтримала ініціаторів і відома художниця Тетяна Яблонська.

У будинку Я.Паученка Осьмеркіни жили до революції, потім його було частково експропрійовано, але батькові художника згодом усе ж таки повернули кілька кімнат. Олександр Осьмеркін приїжджав у Єлисаветград до самої смерті батька в 1938 році.

Оскільки з 50-х років минулого століття в будинку були комунальні квартири, більшість інтер’єрів не збереглися. Було прийнято рішення не відновлювати будинок у колишньому вигляді, оскільки відновлювати було нічого. План реконструкції будинку належить Надії Георгіївні Осьмеркіній, архітектору за освітою. Жаль, що його не було повністю реалізовано: відбудували тільки меморіальну частину будинку, хоча вдова художника запропонувала створити великий комплекс сучасного мистецтва з художньою школою, виставковим залом, готелем тощо.

— Проблеми у нас ті ж самі, що й в інших музеїв України, — каже Андрій Надєждін, — недостатнє фінансування. Ми, хоч і є державним музеєм, перебуваємо на балансі міського бюджету, аж ніяк не багатого. Колектив, очолюваний директором Вікторією Черновою, давно не виїжджає в експедиції, тому нові надходження у фонди йдуть лише за рахунок дарувань. Напередодні відкриття, 1994 року, музей отримав у дар велику колекцію від Російського фонду культури — це 60 живописних і графічних робіт російських художників, учнів О.Осьмеркіна. Остання велика передача основного фонду була 1998 року — Надія Георгіївна заповіла музею роботи й особисті речі чоловіка, які ми одержали у спадок після її смерті.

Дві дочки О.Осьмеркіна — Олена і Тетяна – вже похилого віку, але ведуть із нами постійне листування.

Наш Кіровоградський художньо-меморіальний музей О.Осьмеркіна по-своєму унікальний: у ньому представлено найпізніший період творчості митця, який практично не представлений більше ніде. Крім того, тут чимало особистих речей Я.Паученка, нашого талановитого земляка...