БАБУСЯ ПОРУЧ З ДІДУСЕМ

Батьки, які ростять дітей самі, скаржаться на брак часу, а ті, хто вдається по допомогу до бабусь і дідусів, нарікають на складнощі порозуміння, часті розбіжності в питаннях виховання й негативні результати останнього. Мовляв, бабуся пестить, усе дозволяє, загодовує, вдягає, як капусту, тощо.

А чим є бабусі для своїх маленьких онучат? Таке запитання поставили психологи ярославської «Академії розвитку» і провели тести серед міських дошкільнят.

Аналіз засвідчив, що діти лише в 30—33% випадків вважають бабусь і дідусів членами своєї родини, незалежно від того, разом вони живуть чи окремо. Але практично усі хлопчики й дівчатка (98%) їх дуже люблять і хотіли б спілкуватися з ними в майбутньому. Близько половини дошкільнят називають своїх бабусь добрими, вважають, що вони поступливіші й терпиміші, ніж батьки, уміють вибачати дитячі пустощі й не карати за провинності. Приблизно 30% дітей регулярно зустрічаються або відвідують своїх бабусь і хотіли б, аби так було завжди. Аргументи тут найрізноманітніші: і бабусині пироги, і подаруночки, і відносна вседозволеність поведінки під їхнім «крилом», і готовність цілком присвятити свій час онукам, гуляти з ними, читати їм книжки, разом роздивлятися сімейні фотографії. Лише 5% опитаних дошкільнят пригадали певні прикрі випадки, які траплялися з ними в присутності бабусь.

Кажуть, що онуків люблять більше, ніж дітей. Але річ не лише в цьому. Системи цінностей людей літніх та їхніх маленьких нащадків багато в чому схожі. Ті й ті віддають перевагу духовному — радощам спілкування, спільним прогулянкам і трапезам, спільним заняттям. А молоді батьківські пари воліють прагнути до матеріальних цінностей і соціального престижу, що недоступно розумінню малят і не під силу пенсіонерам. Багатий життєвий досвід допомагає бабусям і дідусям краще розібратися в тому, що хвилює їхніх онучків, навчити їх розуміти такий непередбачуваний світ дорослих, віднайти душевний спокій і впевненість у собі.