Аромат кориці

13 квiтня, 2020, 11:50 Роздрукувати
Відправити
Відправити

- Є хтось, хто може сходити в магазин і в аптеку для вас?

Аромат кориці
© Прямой

Я ніяк не можу звикнути ставити це запитання. Ми місяцями спілкуємося, вирішуємо побутові й медичні питання, але поставити таке просте запитання все одно забуваю…

…У їхній квартирі пахне книжковим пилом. І свіжою випічкою. Знаєте, такий особливий запах, затишний, у який хочеться вгорнутися, як у плед.

У їхній квартирі мало б пахнути хворобою, безнадією та ліками. Але пахне книжками й корицею. Їй - за 80 років. І останні п'ять вона не встає. Він - на кілька років старший і зворушливо доглядає за нею. Ще місяць тому він вивозив її на поріг будинку в інвалідному візку. Це було те ж саме що велика експедиція. З тривалою підготовкою, повільними зборами та обов'язковими зупинками у сквері і дворі дорогою назад.

Саме ці прості щоденні ритуали давали їм можливість зберігати тендітну ілюзію звичного життя. Читання книжок уголос, неспішні прогулянки поблизу будинку, обов'язкові булочки з корицею. Раніше їх пекла вона. Потім довелося навчитися йому. Вона завжди любила випічку. І дарма що тепер вона не може їсти нічого, крім протертої каші. Хай удома пахне як раніше.

Із початком карантину всі звичні ритуали розвалилися. А ще через пару тижнів стало зрозуміло, що це не на тиждень і не на два.

- Є кому принести продукти? - запитую вже стоячи у дверях.

- Так, синові знайомі привозять під двері. Він сам не може, - він лікар в інфекційці.

- Точно привозять? Мені не важко захопити наступного разу. Подумайте, що може знадобитися.

- Дитинко, а кориці привезти можеш? Нічого, коли попрошу? Ти вибач, це дурниці, звісно. В інших, мабуть, на хліб не вистачає. Соромно. Але вона так любить, коли пахне випічкою…

* * *

- Олю, як ви впорюєтеся?

Коли чесно, я навіть телефонувати їм боюся. Їм і до епідемії жилося несолодко. Її чоловік хворий на одну з найтяжчих хвороб, які я знаю, - БАС. Вони з дружиною - зовсім молоді, ще й тридцяти немає. Донька щойно пішла в садочок. Дружина - медсестра в поліклініці. Розривається між роботою і лежачим чоловіком. Благо, домівка - прямо через дорогу від роботи.

Для них карантин - це зі сфери фантастики. В маленькому містечку ніхто не подбав про захист медиків. Що змогли, купили й пошили самі. Та однак це ні від чого не вбереже, коли що. Й у відпустку за власний рахунок вона піти не може, - на що їм тоді жити? Надія тільки на везіння. Бо для нього підхопити вірус - вирок. Дарма що в нього є і СІПАП, і кисневий концентратор. Ось тільки сили вже майже вичерпалися. Тож їм залишається тільки сподіватися, що вона не принесе з роботи "те саме". І що кашель у неї - це просто сезонна застуда. Не може ж на одну сім'ю звалитися все і зразу…

* * *

- Лесю, а є у вас вихід на відділення психіатрії, куди можна було б покласти доньку?

Вони приїхали сюди з першою хвилею переселенців. Мама і донька-підліток. У доньки - психіатрія. У мами - нескінченні пошуки лікарів, ліків, грошей та порад. Певний час начебто все налагодилося. І донька стала більш-менш стабільною. І мама знайшла роботу, яка дозволяла принаймні прожити в передмісті. Але з початком карантину магазинчик, у якому працювала мама, закрився. А запасів жодних зробити не вдалося. Кілька разів вона писала мені з проханням допомогти купити ліки та продукти хоч на певний час. І кілька разів про те, що стан доньки погіршується, - дається взнаки загальна тривога.

Та я не можу не думати, що стаціонар вона шукає не тому, що боїться погіршення. А тому, що там нагодують коли що. І бодай якимись ліками забезпечать. І думати про це мені моторошно…

* * *

Ще тижнів два тому більшість людей ставилися до того, що відбувається, з недовірою. Легше було повірити в теорію світової змови, ніж у те, що вийти по хліб може бути небезпечно для життя. Потім на зміну загальній недовірі прийшла розгубленість.

Звичний спосіб життя змінився. І сховатися від цього виявилося нікуди. І підготуватися до цього не вдалося. І вслід за розгубленістю став виповзати назовні страх. Страх заразитися самим або заразити близьких. Страх не впоратися з фінансовою кризою всередині власної сім'ї. Страх ніколи не побачити світ колишнім. Страх перед невідомістю.

У багатьох із тих, хто останнім часом боровся за виживання, цей страх вибив з-під ніг ґрунт. А вимушене обмеження у спілкуванні додало ілюзію самотності й неможливості попросити допомоги. Люди несподівано віддалилися одне від одного. Фізично віддалилися. І звичне "разом ми з усім упораємося" втратило свій сенс. Бо зникла візуалізація цього "разом".

Related video

Саме зараз молода дівчина з рідкісною хворобою переживає надзвичайно тяжку внутрішню кризу. Вона знає, що піврічна доза її ліків коштує стільки ж, скільки купівля засобів захисту для лікарів на всю лікарню. Що і в кращі часи цю суму збирали з величезними труднощами. І що люди, скуті страхом перед новим лихом, тричі подумають, що в цій новій реальності важливіше - її життя чи життя кількох десятків лікарів. Вона вірить у те, що помре. І страх відбирає в неї сил більше, ніж хвороба.

Саме зараз самотня пара стареньких підраховує, на скільки часу вистачить їхніх запасів. Вони знають, що їм треба сидіти вдома. Справді знають. У обох - академічна освіта і ясний не за віком розум. Але голос у слухавці, що обіцяє привозити продукти прямо додому, - тільки голос. І вони вірять у те, що одного разу він перестане їм відповідати. Тому пару масок і рукавички вони бережуть на той випадок, якщо доведеться вирішувати проблеми самим.

Саме зараз за зачиненими дверми в сотнях квартир люди переживають свій страх на самоті, не знаючи, як адаптуватися до нових обставин. І щастя, коли є кому зателефонувати й розповісти про цей страх. І почути: "Ми з усім упораємося разом". І головне - повірити. Повірити в те, що це "разом" усе ще не втратило свого сенсу. Навіть якщо "разом" - тимчасове, на відстані, і його не можна відчути фізично. Але віра в те, що ти - не сам, дозволяє утриматися на плаву. Як аромат кориці в будинку, де немає більше чаювань за столом у вітальні, але є віра в те, що завтра обов'язково настане.

Усі статті Лесі Литвинової читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК