Архів знайдено, щоб утратити?

Нещодавно мешканці одного із сіл та деякі партійні активісти області зраділи, як діти: великий архів ОУН-УПА — скарб, який вони шукають ще з 1991 року, знайдено! Упродовж тринадцяти років української незалежності архіви ОУН-УПА перебували в різних куточках Тернопілля. Загальний результат пошуків доволі переконливий — одинадцять металевих бідонів із цінними історичними документами. Але повстанський архів, знайдений у травні в селі Озерній Зборівського району, поки що найбільший і є багатим історичним матеріалом.

За суворими фактами видно важливі причини національно-визвольної боротьби 1946—1951 років. Перо літописців зафіксувало різні методи більшовицьких репресій — це й накладення непосильних поборів на індивідуальні господарства селян, і фізичні розправи з людьми, які не хотіли вступати до колгоспу, і розкуркулення та депортації селян у Сибір. Вражають скрупульозністю зібрані дані про депортованих осіб в усіх районах і селах краю, про повстанців, що загинули в 1943—1947 роках. Оунівці, як випливає з документів, володіли живою інформацією про голодомор 1947—1948 років на великій Україні. Один із коротких листів матері до сина, який служив у одноосібника на Тернопільщині, вражає непідробною правдою: «Дорогий синочку, проси своїх господарів, щоб мені вислали що-небудь з харчів, бо гинемо з голоду…»

Архівні матеріали свідчать, що навіть на останньому етапі, коли на боротьбу з підпіллям було кинуто дивізії МГБ, повстанський рух не втрачав організованості. До цього патріотів спонукали світоглядні засади, виписані в окремому документі: «Без ідейно-політичної єдності своїх членів, без їхньої залізної революційної дисципліни наша організація не змогла б ніяк втриматися при житті і вести активну боротьбу проти російсько-большевицької імперіалістичної машини» (1948 р.). Такої ж залізної дисципліни, але для інших завдань, вимагала від своїх членів і Комуністична партія. І, мабуть, тому повстанці, ознайомившись зі стратегією й тактикою тодішніх комуністів, поклали в архів томик творів… ворога Сталіна.

Методи компрометації УПА в очах населення справляють враження. Бачимо зразки листівок про вбивства співробітників МГБ (як, наприклад, капітана Рогатинського райвідділу) їхніми колегами, переодягнутими у форму вояків УПА. Повстанці активно переконують представників сил безпеки залишати роботу в органах, щоб не чинити проти своїх колег злочинів, розроблених «кремлівськими сценаристами».

Воїни ОУН-УПА залишили для історії і низку сатиричних творів, пройнятих непідробним сарказмом щодо колгоспного життя, новітніх лордів-більшовиків, яким не страшні навіть жахливі випробування атомної бомби, бо в них «сильний партійний дух», та інші літературні вправи.

Історія творення цього важливого архіву була доволі важкою. Більшість документів написані на цигарковому папері. Неважко здогадатися: підпільники отримували його в умовах суворої конспірації, бо у крамницях радянської кооперації наприкінці 40-х вже було чимало агентів, які здавали органам тих, хто приходив по «паперову сировину». Та історія архівознахідки теж зазнала чимало випробувань.

— Ми жили край села, — розповідає пенсіонер Сафрон Кутний. — І тому «хлопці з лісу» часто навідувалися до нас. Та одного разу сталася небезпечна стрілянина між повстанцями і червонопогонниками. Повстанці забігли до нас в садок, кинули в яму алюмінієвий бідон з-під молока і попросили присипати листям. А як не повернемося, сказали, то заховайте його, засипте землею. І здайте сільській владі аж тоді, коли буде вільна Україна. Я сам здивувався, звідки в них така щира віра в незалежність…

Минали роки. Повстанці за схованим не приходили. Очевидно, вони загинули, і все забулося. Та хвиля національного піднесення 1989—1991 років нагадала, що історія не терпить викреслених сторінок. Пан Сафрон згадав про заховане і розповів синові та знайомим. Вони стали шукати металевий скарб. Вирив екскаватор двометрову яму, але бідона не знайшли. Місцеві жителі вже припускали найгірше — повстанці таємно відкопали залишене, нічого не сказавши господареві. Проте сам господар надії не втрачав. І підказував копати глибше. У травні нинішнього року розкопки відновилися, але трохи в інший спосіб. Як тільки ківш екскаватора вибирав чергову порцію грунту, скарбошукачі вдавалися до більшовицького методу «зачистки» продовольства в селян — проколювали землю шомполами. І ось на понад двометровій глибині заскрипів метал. Почали копати вручну — і раптом відкрилася кришка жаданого бідона…

Але що робити з цінною знахідкою? На «озернянський архів» претендують деякі особи… На попередні претендували також. Як наслідок, архівні матеріали розійшлися по різних організаціях, приватних помешканнях, і сьогодні місцезнаходження багатьох текстів невідоме. А на державне зберігання з «архівного» бідона передано, в кращому випадку, дві-три тоненькі папки документів.

Один із ініціаторів недавніх розкопок — колишній народний депутат Андрій Зарудний — умотивовано стверджує, що знайдені документи необхідно передати на зберігання в обласний державний архів, де для цього створено належні умови.

— Жодна політична партія, громадська організація чи фізична особа не можуть бути власником скарбів, історичних документів, знайдених у землі на території України, — застерігає директор державного архіву Тернопільської області Богдан Хаварівський. — Вони є національним надбанням держави, власністю всього українського народу. За приховування чи передачу історичних документів іншим особам передбачено кримінальну відповідальність. У Кримінальному кодексі України (ст.193) чітко записано, що «привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу, — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців».

Перспектива бути покараними, можливо, зупинить претендентів на історичні документи від необдуманих дій. Адже цінний повстанський архів пролежав понад півстоліття в землі не для того, що бути розпорошеним і втраченим.