Гуляючи днями Андріївським узвозом, почула розмову двох іноземок. Перша запитала: «Ну, і де твоя обіцяна Прага?». Інша розпачливо розвела руками, озираючись на узвіз, який, закутий у бетон, незвично губився десь там унизу у хмарі куряви.
Щорічне планове укріплення бруківки на Андріївському цього літа переросло у... розливання бетону практично по всьому узвозу. Потерпають не тільки туристи, що не побачать один з небагатьох уцілілих фрагментів історичного Києва. Потерпають ремісники, художники і торговці, котрі цілими днями дихають пилюкою, яка здіймається з «оновленої дороги». Потерпає і кругляк, яким вимощено узвіз, його доведеться відроджувати по камінчику і наново перекладати. Голова Подільської райдержадміністрації Євген Романенко каже, що без бетонування узвозу не врятувати.
— У зв’язку з тим, що навесні було багато дощів, постійно вимивалася бруківка. — говорить пан Романенко. — Окрім того, зараз ведеться будівництво театру на Андріївці, їздять вантажівки, які теж розбивають дорогу. Ми не мали іншого виходу, ніж дати завдання нашому шляхоексплуатаційному управлінню залити бруківку бетоном у маленьких пропорціях. Є домовленість з організаціями, які ведуть будівництво, — все буде відновлено за їхній кошт.
У свою чергу начальник управління охорони культурної спадщини та ремонтно-реставраційних робіт КМДА Руслан Кухаренко наголошує: такі дії Подільської держадміністрації — порушення історичного середовища:
— Вихід із ситуації обрали не порадившись з нами. Що дешевше — те й вилили. А треба було гарним розчином позамазувати вибоїни й покласти камінь-кругляк. Тепер, щоб відновити колишній вигляд узвозу, потрібно підривати бетон, оббивати його з кругляка вручну, що дуже важко, а потім перестилати бруківку заново. Зараз полегшили під’їзд до театру на Подолі, а коли будівництво закінчиться – розхльобувати буде дорожче. Безумовно, реконструкція узвозу вже на часі. Востаннє Андріївку оновлювали 1982-го. Але підходити до цього потрібно коректно: розробити комплексну програму реконструкції всього узвозу – з ремонтуванням дороги, фарбуванням фасадів, благоустроєм території, облаштуванням куточків відпочинку, відновленням ліхтарів, вивісок — щоб усе було в одному стилі. Створити такий собі київський Монмартр. Хоча Андріївський узвіз набагато давніший, згадується ще у «Слові о полку Ігоревім».
Як стверджує Р.Кухаренко, проблем в узвозу, що з’єднує верхнє і нижнє місто, не перелічити. Потерпають підземні комунікації, трансформатори в жахливому стані, не вистачає електрики. Тут немає дощової каналізації: вся вода, яка накопичується на вулицях Володимирській та Десятинній, водоспадом тече від 38-го будинку до п’ятого, підмиваючи кругляк. Лише аж там, унизу, розташований єдиний дощоприймач. А такий самий потрібен і нагорі. Частково проблеми можна списати і на кладку 1982 року — вважає один з авторів проекту реконструкції узвозу 80-х архітектор Дмитро Воронов. Їм тоді узвіз дістався частково перелатаний асфальтом:
— Досвіду в таких видах робіт тоді бракувало, — розповідає пан Воронов. — Бруківку мостили не фахівці, а звичайні робітники. Проте не треба думати, що роботи проводилися абияк: ми орієнтувалися на давні традиції — велике каміння посередині і на тротуарах. Ближче до низу утворювався жолоб, який стримував шалений потік води, що йшов згори. Нині все потрібно перекласти не порушивши традиції. І в жодному разі не має постраждати бруківка. Частина її дореволюційна, допускаю, що деякі камені в жолобі — взагалі ровесники Володимира Великого. Але тут потрібна експертиза. Вік і походження андріївських кругляків — тема для окремої кандидатської дисертації.
Для Дмитра Вороного узвіз — особлива тема. 1983-го його проект реконструкції визнали найкращим серед проектів року і нагородили всесоюзним дипломом лауреата. Проте сьогодні головний архітектор проектів АТ «Київпроект» не впевнений, що його запросять до комісії з нової реконструкції узвозу. Але на своїй участі в наглядовій раді при Подільській райдержадміністрації наполягатимуть громадські організації. Президент НДО «Голос громади Києва» Володимир Бондаренко наголошує: без втручання киян долі узвозу не позаздриш. Влада вже нині чинить сваволю, віддаючи розпорядження про будівельні роботи.
— Андріївський узвіз входить до Державного реєстру архітектурних пам’яток України, — нагадує Володимир Бондаренко. — Це пам’ятка національного масштабу. Реконструювати її можна лише після письмового погодження з Державною службою охорони культурної спадщини при Міністерстві культури і туризму. Завідувати цим мав би голова держслужби пан Кучерук. Але сьогодні до нього від Подільської РДА жодного документа не надійшло. Кілька місяців тому було дано розпорядження про будівництво на Андріївському узвозі №30 і 34. На це рішення Київради прокуратура має свої приписи. Однак будівництво триває. Що ж до автентичної бруківки, то її потрібно перекладати вручну, закріплюючи піщаною сумішшю. Натомість ми маємо не реконструкцію, а зміну пам’ятки! А це чинним законодавством заборонено. На жаль, громадські слухання передбачені тільки в разі будівництва. В разі реконструкції громадськість може утворювати лише наглядові ради. А при Подільській райдержадміністрації утворення такої ради не планується. Однак чиновникам не слід забувати, що закон передбачає також покарання за зловживання службовим становищем.
Тим часом усе йде своєю сумною чергою: громадські організації збирають документи для подання в прокуратуру, чиновники обіцяють вже найближчим часом закрити узвіз на «повну реконструкцію», продавець Віра ковтає пилюку на «точці» неподалік будівництва театру на узвозі. Дівчина розповідає: через будівельні роботи музей Булгакова пішов тріщинами. А будинок поруч із музеєм викупив якийсь новоявлений багатій і оголосив: «Досить жити старим, усе переробимо, пошпаклюємо, пофарбуємо, облаштуємо місцинку для своїх. А називатиметься вона «Клуб «Феррарі».
— Це, особливий цинізм – назвати заклад, розташований на вулиці, яку обіцяють оголосити пішохідною, «Феррарі». — ділиться Віра. — Особисто я вже пообіцяла цьому панові акцію протесту — прикуюся до якоїсь із лавок, що навпроти майбутнього клубу. Їх він збирається знести першими...