Анатомія руйнівника

Ви завжди матимете тільки таку мораль, яка відповідає вашим силам.

Фрідріх Ніцше

Всебічно досліджуючи особистість Гітлера, американський психоаналітик Вальтер Лангер зробив таке, досить примітне зауваження: «З наукової точки зору ми змушені вважати фюрера не просто дияволом у своїх діях і філософії, а певним вираженням стану розуму, який властивий мільйонам людей не тільки в Німеччині, але, у меншій мірі, в усіх цивілізованих країнах». Дійсно, часто засуджуване суспільством ірраціональне є ні чим іншим, як детонацією бажань і відчуттів тих, чиї первинні біологічні потреби придушувалися протягом багатьох тисячоліть. Саме звідси виникає підсвідома готовність мас вершити прикрите ідеологією або державою насильство. Якщо передумови насильства існували завжди, то на якому грунті виростають деструктивні особистості?

Психічні аномалії дитячих років

Долі тиранів зі світовим ім’ям — низка яскравих свідчень того, що тривале насильство, приниження і смертельний страх, пережиті особистістю, часто призводять до дзеркального відображення реакцій — гострого бажання помсти і невідворотної схильності до ще більшого насильства. Калігула до обрання наступником зазнавав тривалого психологічного обмеження з боку імператора Тіберія. З моменту смерті батька, коли він уперше зіткнув­ся з віроломством ворогів, чотирирічний Гай відчував дедалі зростаюче занепокоєння. Роки дорослішання стали болісним очікуванням підступництва. Щоб вижити, йому надовго довелося затаїтися, але таємне бажання помсти вимагало розрядки. Ворожість у поєднанні з природними дурістю та хамством, завдяки створеним умовам цілковитої дозволеності, перетворилася на стійке прагнення до садизму.

Дитинство Чінгісхана може вважатися класичним шляхом вирощування «злих» паростків у людині. Після отруєння батька Темуджин жив у крайніх злиднях і зазнавав нескінченних принижень із боку зведеного брата. До протистояння з братом додається негативний вплив замкнутості світу дев’ятирічного хлопчика. Крайній ступінь внутрішнього напруження призводить до трагічного викиду накопиченої енергії опору. Після вбивства брата Темуджин кілька років перебував у рабстві, жорстоко скутий колодкою і повністю позбавлений свободи не лише переміщатися, а й навіть харчуватися чи пити. У цей період майбутній хан пройшов через одне з найважчих випробувань — соціальне відторгнення, яке породило в ньому не менший емоційний стрес, ніж фізичні страждання.

Характер іншого тирана, російського царя Івана Грозного, формувався подібним же чином — дитинство, наповнене страхами і постійним очікуванням віроломства з боку бояр (на них же потім він і вимістить вирощену злобу), смерть занапащеної боярами матері, женоненависництво гомосексуального батька, акти насильства з боку одних аристократичних угруповань щодо інших. Покинутий і забутий усіма, гаючи час наодинці з собою у розкішних порожніх покоях, маленький князь багато передумав, перш ніж подорослішати і стати тираном, котрий має намір розтерзати всіх на знак помсти за порожнечу перших років життя.

Про стежку принижень і відкинутості соціумом можна казати при аналізі таких особистостей як Гітлер чи Распутін. Їхні ранні періоди характеризує перебування у законсервованому просторі маленького мікросвіту проживання, де рівень суспільного тиску традиційно значно вищий, аніж у неосяжному життєвому просторі більшості людей. Обидва вони зазнавали пресингу з боку оточення, перебуваючи в умовах досить обмеженого маленького світу, який живе за своїми законами. Гітлер пройшов через постійні зіткнення із батьком, що на тлі підбадьорення й обожнювання матір’ю призвело до важ­ких переживань і суперечливого сприйняття власної ролі. Утиски з боку батька довелося пережити в дитинстві і Распутіну.

Не зайвим буде додати, що на обидві особистості певний відбиток наклали також приниження психосексуального характеру. Гітлера вони привели до пригніченої сексуальності та мазохістського типу стосунків із жінками, Распутіна — до гіперсексуального і спрощено-садистського ставлення до протилежної статі. Кожен із них жадав «кинути в обличчя» суддям свої неймовірні досягнення.

У ситуації жорсткого протистояння із батьком і систематичними побиттями опинився у дитинстві і Сталін. Ворожість і бажання помсти стали першими стійкими почуттями глибоко ураженої дитини, яка тривалий час перебувала в стані стресу. Сучасний диктатор Саддам Хусейн також пережив злиденне дитинство, голод і безвихідь. У таких умовах існування життя не мало особливої цінності, й коли родич вказав Саддаму авантюрний і ризикований шлях піднесення, той не зважав на можливі фатальні наслідки ходіння у владу. Смерть, розруха і злидні наштовхнули його на шлях агресії та ворожості.

Жіноча деструктивність най­яс­кравіше простежується у долі Катерини Медічі, котра в дитинстві була ув’язнена в монастирі і пережила страшне випробування під час облоги Флоренції. Навіть якщо відомості про сексуальне насильство над підлітком є вимислом, дописаним до темного періоду біографії, жорстокості щодо неї до набуття повноти влади було вдосталь, аби перетворити ангела на демона.

Подразники деструктивного на дотик і на смак

Гігантські привиди минулого йшли до свого закріпленого в історії образу шляхом поступового і послідовного порушення встановлених суспільством правил. Першою і найбільш дієвою руйнацією для всіх них було порушення створених попередніми поколіннями табу. Дотик до насильства й агресії, особливо в ранньому віці, породжує стійке бажання пізнати відчуття гвалтівника, убивці або мучителя і не покидає людину до самісінької смерті.

Калігула побачив насильство в усіх його проявах ще у військо­вому таборі свого батька. Долу­чаючись до пороків поступово, в юності він досліджував нетрі Рима, обходячи лупанарії і не нехтуючи пиятиками та бійками в дешевих шинках. Окрім жорстоких гладіаторських видовищ і цькування на арені людей із допомогою диких тварин, Нерон мав ще й темний шлейф минулого своїх батьків. Багато в чому він пройшов шлях Калігули, помітно перевершивши його за масштабами пороків, можливо, тому, що отримав необмежену владу в дуже ранньому віці. Чінгісхан із перших років життя зіткнувся з неприкритим насильством, агресією та смертю, сам здійснив убивство ще підлітком, згодом розширивши територію смерті на десятки тисяч квадратних кілометрів. Стикаючись із насильством ще з дитинства, Іван Грозний почав із катування й умертвіння тварин, а після набуття влади перейшов на людей. Саддам Хусейн також із перших років життя бачив насильство і смерть, запах крові був для нього близьким, зрозумілим і бажаним. Ступивши на шлях боротьби за владу, він, передусім, виявив себе як майстерний кат і мучитель.

Долучення до кривавих видовищ і насильства може відбуватися і не в ранньому віці, особливо, якщо початок життєвого шляху скутий боротьбою за владу. Катерина Медічі до зведення на трон свого другого сина не мала колосальних повноважень. Мине зовсім трохи часу, і вона віддаватиме розпорядження позбавити життя ту чи іншу людину, а то й багатьох одразу. Подіб­ний досвід характерний для Сталіна і Гітлера. Перший довго себе не виявляв, відчайдушно маскуючи істинне обличчя. Однак відомо, що іноді він сам вигадував катування для тих чи інших приречених ним же на смерть. Гітлер, як і Нерон, який мав жіночу акцентуацію, кривавих видовищ уникав. Проте не гидував розглядати фотографії знівечених за його розпорядженням колишніх соратників. Чужа насильницька смерть його збуджувала — вона була підтвердженням його непохитної влади і можливості виконання найбожевільніших бажань. Схоже, що подібні відчуття були при організації масових актів смерті і в Усами бін Ладена. Патріарх сучасного тероризму долучився до смерті та насильства під час війни в Афганістані, де він підтримував боротьбу моджахедів проти СРСР.

Асоціальність і нетерпимість «лютих геніїв»

Досить важливим загальним штрихом до портрета впізнаваної деструктивної особистості є асоціальність, а в деяких випадках навіть повна нездатність жити в суспільстві за його законами. В основі цього лежить вивільнення своїх нав’язливих уявлень та потягів, що завжди вступає в жорстке протиріччя з культурою цивілізації. Ірраціо­нальні особистості демонстрували вкрай слабку здатність, а часом відверту неспроможність підтримувати відносини з оточуючим світом. Калігула і Нерон не могли мати іншого спілкування у своєму соціумі, окрім як визначеного впливом страху. До того ж ті, хто мимоволі чи добровільно входили до кола їхнього спілкування, неминуче ставали спів­учасниками злочинів. Те ж можна сказати про Івана Грозного, Сталіна чи Гітлера, які патологічно не сприймали рівних стосунків хоч би з ким. Самотні ходоки по стежці життя, вони визнавали лише одну цінність, виражену у владі, домінуванні над усім світом, що унеможливлювало співпереживання чиїмсь почуттям.

Вони не тільки вбивали своїх недавніх друзів і однодумців, а й методично знищували чи виявляли агресію до родичів. Калігула, чиїх потенційних конкурентів було вбито ще напередодні приходу до влади, гвалтував рідних сестер, шукав привід для знищення навіть байдужого до влади дядька Клавдія. Нерон організував убивство власної матері. Ще раніше він погубив свою дружину Октавію (дочку імператора Клавдія та Мессаліни), котра, як стверджувала поголоска, була зразковою жінкою і дружиною, викликаючи тим самим захоплення і навіть здивування у місті, що вже розкладалося від розпусти і неробства. На перший погляд здається, що убивство він здійснив через кохання до іншої жінки — Поппеї Сабіни. Та в одному з нападів люті Нерон вбиває і Поппею, і власну ненароджену дитину, сильно вдаривши вагітну жінку ногою в живіт.

Чінгісхан почав свій шлях із убивства зведеного брата, Іван Гроз­ний методично зводив у могилу своїх численних дружин і, зрештою, вбив власного сина. Ка­терина Медічі, яка пережила десятиріччя безплідності, майже не засмутилася, дізнавшись про смерть свого сина Франциска, а смерті другого — Карла, — майже жадала.

Гітлер доводив до самогубст­ва жінок, з якими спілкувався. Китайський ідол Мао Цзедун не цікавився своїми дітьми, а дружину змушував поставляти собі дівиць для еротичних забав. Сталін виявляв надзвичайну байдужість, а часом і відверте презирство до сім’ї. Всі ці люди розглядали світ як декорації до свого власного перебування у ньому. Ключова відмінність їх від геніальних особистостей, які також мали деструктивні потяги, полягає в нездатності та небажанні зосередитися на власному розвитку, компенсуючи цю нездатність ворожим і агресивним впливом на оточуючих. Замість шляху до творчого творення вони, у прагненні тієї ж жаги визнання, обирали шлях якомога яскравіших і пам’ятних руйнацій, насильства й дикої неприборканої агресії, що приголомшували уяву.

Психосексуальна основа деструктивності

Демони зла мали яскраво виражену психосексуальну основу в мотивації своїх дій. Сексуальна сфера в більшості випадків слугувала замінником влади і реальних досягнень. І що більш примітивними у своїх поглядах і устремліннях виявлялися підкорювачі фортуни, котрі ненавиділи людство, то більшого значення набували в їхніх очах сексуальні символи.

Калігула під час апогею влади утверджувався доведеним до абсолюту сексуальним домінуванням, що досягалося за рахунок так званого права першої ночі. Такий же ущербний Нерон досяг абсолютної влади шляхом збурення загальної паніки і жаху, тому сексуальні ерзаци йому були необхідні значно менше. Але й у нього за демонстрацією кричущої розгнузданості, масштабних оргій, що гнітили сучасників, в яких (оргіях) сам він виступав як у домінуючій ролі, так і в пасивних гомосексуальних іграх, криється бажання показати «досконалу» владу. Акцентований еротизм у найрізноманітніших формах став невід’ємною частиною портрета Нерона. Літописці вказували, що імператор, вирушаючи до Еллади, взяв із собою нову дружину (яку він завів після звірячого убивства Поппеї), кастрованого хлопчика Спора для гомосексуальних утіх і відому в Римі учасницю сексуальних оргій, яка вміла перетворити інтимний акт на неймовірну театралізовану виставу із безліччю декорацій.

Іван Грозний, людина зі спустошеною душею і стрімко деградуючою психікою також використовував секс для компенсації бездарності володаря. У його кривавому житті непомірна розгнузданість була присутня для демонстрації вседозволеності, як, наприклад, «содомський гріх» із Федором Басмановим, якого він пізніше убив. Так само, як і римські імператори-тирани, Іван Грозний ще в ранньому віці «віддавався диким потіхам», ганяючи з ватагою відморозків-підлітків зі схильностями маніяків московськими вулицями і розтоптуючи кіньми перехожих. Розпалені відсутністю перепон і озвірілі від пристрасті молодики з великим князем Іваном на чолі хапали дівчат прямо на вулиці й відвозили гвалтувати. Вже тоді цар відчував захоплення не стільки від самого фізіологічного акту, скільки від п’янкої влади і можливості бачити насильство та пов’язані з ним психологічні травми жертв. Акти групового згвалтування, до яких Іван Грозний підключав не тільки десятки опричників, а й власного сина, періодично повторювалися протягом усього його життя, що, поміж іншим, свідчить про винятково збочене, садистське сприйняття сексуальності. Наказавши вбити главу своєї опікунської ради князя Андрія Шуйського, 14-річний правитель дав розпорядження роздягнути його, тож кілька годин оголене тіло першої жертви знаходилося на вулиці, ставши німим свідченням не лише влади государя, а й його несподівано виявленої жаги принижувати жертву. В чому, безумовно, був присутній садомазохістський сексуальний підтекст.

До речі, Петро І залишив після себе примітні факти вуаєризму, тісно пов’язані з некрофілією. Свою коханку, покоївку цариці, він за якусь провину засудив до страти і наказав у себе на очах відрубати голову, котру потім із жахливим цинізмом поцілував «на прощання» у мертві губи. Якось він наказав стратити коханця Катерини, яку спеціально повіз на оглядини відрубаної голови. А ще пізніше цар велів заспиртувати голову і поставити її в спальні цариці, щоб із потойбічного світу колишній коханець закликав її до вірності. Григорій Распутін запам’ятався актами екс­гібіціонізму під час диких пиятик, які були для нього підкресленням могутності та суспільно-політичної значимості.

Невизнаність — основна рушійна сила

Хоча боротьба за визнання є глибинною основою ледь не кожного самовираження, невизнаність завжди залишалася одночасно й основною розмежувальною лінією між творцем і руйнівником, а також тим ключовим чинником, що визначає стратегію і стиль поведінки того чи іншого шукача слави та успіху. Примітним нюансом проблеми визнання є той факт, що більше внутрішньої величі і розуміння світобудови виявляли творці, то менше вони вимагали суспільного визнання. І навпаки, Гітлер живився від захоплених лементів юрби, Сталін просто звірів, якщо йому не повторювали безліч разів, що він є генієм. Побоювання невизнаності й невідповідності розігруваній ролі штовхало їх на пошуки ілюзорного визнання і створення міражів у очах оточуючих, що тимчасово служили їм маяками успіху. Іван Грозний готовий був вплутатися у небезпечну і геть непотрібну війну лише заради одного — визнання сучасниками його полководницького та дер­жавного генія.

Театралізація діяльності лиходіїв мала сприяти їхньому визнанню, надавати особистості колориту й незабутніх рис. Убивця-інтелектуал Іван IV дивує своїм театрально холодним ставленням до життя і відвертим прагненням смерті. Сталін і Саддам Хусейн насолоджувалися театром аплодування під страхом смерті протягом кількох хвилин, задля визнання вони присвоїли собі звання маршалів. Гітлер будь-яким своїм переміщенням викликав фурор — шаленою зміною декорацій і фанфарами.

Боротьба за визнання диктувала і спотворену форму конкуренції. Калігула в тихій супереч­ці з Тіберієм використовував невигадливі лестощі та солодку фальш, щоб задушити старого, щойно той ослабне. Нерон тріпотів при самій думці про конкуренцію, заздалегідь організовуючи вбивства і страти тих, хто потенційно міг виявитися суперником. Якось у нападі люті від творчого безсилля він наказав зруйнувати скульптури відомих кіфаредів давнини. Чінгісхан, рівень культурного розвитку якого нижчий, із дитинства був упевнений, що єдиною формою усунення конкурентів є убивство. Іван Грозний намагався усувати не лише потенційних конкурентів, а й будь-яку авторитетну постать, яка у суспільному або історичному переломленні могла б затьмарити його власну.

Безглузде накопичення також було виразною гранню і вагомою відмінністю руйнівника, котрий прагне визнання. Чінгісхан, який марив жагою помсти та визнання, рухався світом у пошуках руйнацій, збираючи награбовану здобич у склади-звалища, будуючи свою могутність не на революційних перетвореннях суспільств, а на кардинальних руйнаціях досягнень більш розвинених культур. Іван Грозний упивався стратами людей, возячи за собою по країні обози з «добром». Гітлер мріяв про мавзолей небачених розмірів, який мав затьмарити гробницю Наполеона.

* * *

Було б непрощенною помилкою не визнати, що і деструктивні імпульси, і великі творчі пориви виникають з одного джерела — бажання записати дані про себе на будь-якому носії якнайбільше і якомога колоритніше. Це непереборне бажання є похідною з інстинктивного прагнення до виживання, збереження і продовження роду.

Багато переплетено в одній і тій самій особистості. Часом дослідники наполягають, що необхідно вести мову про деструктивні стани тієї чи іншої людини, адже майже не зустрічаються ідеальні творці й абсолютні руйнівники: у душі однієї людини на шальці терезів переважують конструктивні й раціональні пориви, тоді інша в більшій мірі керується темними імпульсами свого внутрішнього світу. В земному світі все тісно переплетено, витікаючи з безмежної свободи і незалежності, але непорушна свобода визначає зіткнення кожного як із вражаючою досконалістю гармонією, так і з подразниками, що ведуть у неспокійний лабіринт спокус. І в особистості, яка зароджується, ключовим моментом є те, який імпульс виявиться первинним і візьме верх — невгамоване прагнення творця чи пориви руйнівника. От чому виразні особистості демонструють нам обпікаючий одкровенням симбіоз суперечливих якостей.