Аналітичний прогноз народжуваності для України: фантазії та орієнтири

Будь-який прогноз, зрештою, — лише гіпотеза про більш чи менш вірогідний перебіг процесів у майбутньому. Проте існує цілий клас демографічних прогнозів, розробка яких не ставить за мету якомога більш точні передбачення. Це так звані ана­літичні, що являють собою дослідження закономірностей відтворення населення за певних ідеальних умов. Із допомогою прогнозів такого типу можна показати ізольований вплив якогось чинника (чи групи чинників) на демографічне відтворення за певних малоймовірних умов, які, проте, становлять науковий або практичний інтерес. Аналітичні прогнози зазвичай мають вигляд оцінки параметрів майбутньої демографічної ситуації, яка виводиться на основі припущення про незмінність режиму відтворення населення або певних темпів його зміни. Хоч ці прогнози не є реалістичними, їх результати можуть сприяти запобіганню виникнення негативних тенденцій або виробленню відповідних заходів із пом’якшення їх наслідків.

Що необхідно, аби населення в Україні до 2020 року стало 50 млн., як обіцяє у своїй перед­виборній програмі В.Януко­вич?

ВАРІАНТ 1. Якби всі люди вмирали лише по досягненні 110 років і не було міграції (так зване «закрите» населення: ніхто не виїздить і не приїздить), то, за умови, що народжуваність збережеться на рівні 2008 року (за 2009-й ще немає остаточних даних), чисельності населення 50 млн. Україна досягла б уже в 2017 році, а на початок 2020-го збільшила б чисельність населення до 51,023 млн. осіб. Рівень реалістичності такої умови кожен може собі уявити.

ВАРІАНТ 2. Якби рівень смертності зберігався на рівні 2008 року і не було міграційних переміщень, то рі­вень народжуваності (сумарний показ­ник) мусив би зрости удвічі-втричі. Тоб­то з 1,446 у 2008-му до 3,173 — у 2009-му та 3,229 у 2010-му — до 4,332 у 2020 році. За таких умов чисельність 50 млн. населення досягається в середині 2020 року за лінійною функцією (щорічний приріст населення постійний). Кількість народжень має щорічно перевищувати 1,1 млн. осіб. Для висновку про реалістичність подаю малюнки динаміки цих показників в Україні з 1960 року. Чи хочуть українки народжувати майже по п’ятеро дітей (якщо врахувати якийсь відсоток безпліддя)?

ВАРІАНТ 3. За умови, що збережеться сучасний рівень на­роджуванос­ті та смертності, а також не буде емігра­ції (ніхто не ви­їздить), і з урахуванням того, що іммігранти також на­роджу­ють і помирають, як українці, слід було би приймати щорічно від 615 до 773 тис. мігрантів. Загальна чисельність іммігрантів становила б 7,6 млн. осіб за 2010 — 2020 рр., а чисельність на­селення 50 млн. була б досягнута у пер­шій половині 2020 р. З приводу реа­лістичності складно щось сказати. Чи хочуть українці, аби кожен шостий уже через десять років був іммігрантом?

Розглянемо більш докладно можливості покращення демо­графічної ситуації за рахунок лише народжуваності, на зростання якої покладають надії в нашому суспільстві.

З урахуванням сучасного рівня смертності жінок в Україні та середньо­го віку матері при народженні дити­ни, показник сумарної народжуваності для прос­того заміщення поколінь має становити 2,097. Цей показ­ник закладено у ВАРІАНТ 4 — миттєве досягнення народжуваністю рівня прос­того заміщення поколінь. Так, за умови відсутності міграцій і збереження сучасного рівня смертності, чисельність населення України сягне 37,551 млн. осіб у 2081 році. Після цього відбуватимуться затухаючі коливання чисельності населення України, спричинені особливостями її сучасної вікової структури. Із середини ХХІІ століття чисельність населення встановиться на рівні близько 37,609 млн. осіб.

Звісно, що моментально досягти рівня народжуваності понад дві дитини на жінку неможливо. Тому ВАРІАНТОМ 5 є поступове досягнення такої народжуваності. Вірогідно, датою остаточного переходу на нову модель народжуваності будуть роки, близькі до 2021-го. У 2010—2020 рр. коефіцієнти народжуваності можуть бути отримані з допомогою лінійної інтерполяції. За цим варіантом, мінімум чисельності населення (33,347 млн. осіб) буде досягнуто у 2084 році. Після цього відбуватимуться коливання навколо 33,375 млн. осіб.

Таким чином, розрахунки свід­чать, що з допомогою лише під­вищення народжуваності зупи­нити зменшення чисельності населення України вдасться тільки наприкінці ХХІ століття. Загаль­на чисельність населення на поча­ток 2050 р. буде 36,331 млн. осіб, тобто близькою до середнього варіанта прогноза ООН 2008 р. перегляду (35,026 млн. осіб).

Якою ж повинна бути народжуваність для підтримування сучасної чисельності населення України?

Для виконання цієї умови зрозуміло, що кількість померлих щороку має бути урівноваже­на відповідною кількістю народжених. Якщо не буде міграції і збе­режеться незмінним режим до­життя, то щорічні числа померлих залежатимуть лише від рівня смертності та зміни вікової структури населення, яка, своєю чергою, з кожним роком дедалі більше залежатиме від кількості народжених у попередні роки. Така ідея лежить в основі ВАРІАНТА 6 цього прогнозу.

Проблема може бути розв’язана з допомогою покрокового встановлення річного рівня народжуваності, який би урівноважував число померлих із урахуванням змін вікової структури та функції дожиття (як і в попередніх варіантах, вона зафіксована на рівні, який спостерігався у 2007 році).

Інтенсивність народжуваності, якщо прийняти таку гіпотезу, має сягнути значно вище за рівень простого заміщення.

Так, уже 2010 року показник сумарної народжуваності мав би становити 2,24, а до 2025-го — 3,37 дитини на жінку в середньому. Слід зазначити, що з 2044 року народжуваність мала б упасти навіть нижче рівня, необ­хідного для простого відтворення. Це зумовлено структурним чинником — входженням до найбільш активних дітородних вікових груп осіб, народжених (за цих суто умоглядних гіпотез) на початку 2020-х років. До кінця 2050-х років чисельність населення підтримуватиметься за рахунок народжуваності саме цих когорт. А вже з середини 2060-х та в 2070-х народжува­ність нижче рівня заміщення мож­лива ще й за рахунок омолодження вікової структури внаслідок входження до старших вікових груп нечисленних когорт, народжених наприкінці 1990-х.

В усі наступні десятиліття врівнова­ження чисел народжених і померлих бу­де пов’язане зі структурними особли­вос­тями, які вже наявні у віковому розпо­ділі населення України. За цим варі­ан­том прогнозу, «демографічне відлуння» вийде далеко за межі ХХІ століття.

* * *

Отже, для підтримування чисельності населення України на рівні 46 мі­льйонів необхідно досягнути показ­ника сумарної народжуваності понад 3,3 уже в середині 2020-х років та постійного підтримування його на рівні вище простого відтворення (понад 2,2) до кінця 2030-х, що наразі не бачиться реальним.

Наближення народжуваності до рівня простого заміщення поколінь дозволить лише значно уповільнити темпи скорочення чисельності населення у першій половині ХХІ ст., а зупинити скорочення кількості жителів країни, за умови незмінності режиму відтворення та відсутності міграцій, — лише у 2080-х роках на рівні 33,3—37,5 млн., що також нереалістично.

Оскільки жоден із вітчизняних чи міжнародних демографічних прогнозів не передбачає такого істотного зростання народжуваності (причому не лише для України, а й для будь-якої країни світу), то чітко зрозуміло, що стимулювання народжуваності не може й не повинно бути єдиним інструментом демо­графічної політики. Зокрема зменшити гостроту демографічної ситуації можна завдяки зниженню рівня смертності, особливо серед молоді та осіб працездатного віку. Зниження смертності в цих вікових групах певний час сприятиме омолодженню вікової структури населення та покращенню співвідношення між працездатними і непрацездатними віковими групами.

Сучасна вікова структура українсь­кого населення дуже деформована. Ре­зультати демографічних прогнозів вка­зують на те, що події ХХ ст. настільки сильно позначилися на демографіч­но­му потенціалі України, що впливати­муть на динаміку чисельності її населен­ня упродовж найближ­чих двох сто­літь. Знизити деформованість вікової структури можна з допомогою проведення виваженої міграційної політики, наприклад сприяння імміграції в Україну осіб 1995—2005 років народження.