Американський щоденник: Літл-Рок, або Місто кар’єрного старту

Спека й задуха... Навіть комахи не гудуть у цьому місті. Люди не гуляють парками. Здається, тільки сухий вітер любить вулички столиці штату Арканзас. Якщо колись життя видаватиметься зашвидким і вам кортітиме здатися — ласкаво просимо
до Літл-Рока.

Нотатка перша: про любов до президента

Кілька кроків з таксі до готелю — їх досить, аби відчути: цей штат, немов ковдрою, накрило пекельним кліматом. Моментальний перегрів, і ти падаєш у крісло під кондиціонером. Без штучної прохолоди жителі Арканзасу давно перетворилися б на парові котлети. Але вони виживають перебіжками від авто до магазинів, від офісів до власних домівок. Перечікуючи у сховищах марево дня, городяни мріють про Каліфорнію, що розтягнулася вздовж Тихого океану.

Та незважаючи на це, Літл-Рок — ідеальне місто для багатодітних родин, літніх людей і... кар’єристів. Провінція стимулює лідерів подаватися до міст-мільйонників, адже енергійним людям тут просто ніде розвернутися. Таким був уродженець штату Білл Клінтон. На честь видатного земляка там навіть спорудили Президентську бібліотеку. Але почитати у ній можна виключно кореспонденцію Білого дому. Осилити 80 мільйонів сторінок документів до снаги лише захопленим дослідникам. Щоб людина могла уявити, скільки це паперу, на двох поверхах бібліотеки встановили сорок стовпів з документами — і це всього три відсотки від загальних розмірів архіву! Президентська бібліотека мало нагадує читальню. Це швидше музей живої легенди, вельми шанованого співвітчизниками державотворця.

На вході музею стоїть чорний лімузин Клінтона. Поверхом вище — точнісінька копія кімнати для нарад з міністрами у Білому домі. Тут же доглядачі центру запрошують до мініатюрного кінозалу. Цілих дванадцять хвилин з екрана розповідає про своє життя, кар’єру і пенсію сам Білл. Його багато всюди. З другого на третій поверх тягнеться ціла галерея експозицій, присвячених рокам Клінтонівського президентства і тогочасним подіям у світі. Треба похвалити ті золоті голови, котрі придумали цей інтерактив. Жодного разу не довелося позіхнути від нудьги: ні розглядаючи подарунки від лідерів інших дер­жав, ні переглядаючи комедію за участю президентської родини.

Зрештою, позаздривши вдяганці Хіларі і сфотографувавшись у знаменитому овальному кабінеті Білла, сідаємо на туристичний автобус. Він рівно хвилину везе відвідувачів до «президентської» крамнички. Здається, культ Клінтона тут навіть більший, ніж у бібліотеці. Ви не знайдете ніяких карикатур і приколів, натомість зможете купити шкатулку з... керамічним котом президента. Отак візьмеш у руки якусь бейсболку з зображенням Клінтона, що дме у саксофон, і майне думка: от би наших президентів було за що так любити...

Нотатка друга: про любов до Батьківщини

Проте для когось і Літл-Рок стає містом самореалізації. Саме тут український медик Степан Мельник нарешті зміг присвятити себе улюбленій справі. Він очолює лабораторію у місцевій лікарні, вивчає аутизм і наблизився до сенсаційного відкриття — однієї з причин хвороби.

Родина Мельників емігрувала в Штати близько десяти років тому. Нині втілює в життя плакатну американську мрію. Сім’я з чотирьох осіб мешкає у двоповерховому будинку у престижному районі. На подвір’ї по зеленій трав’яній ковдрі бігає білий кролик. Разом із сусідами Мельники скидаються на охорону району і догляд за басейном.

— Тихо, поважно, одноманітно, — розповідає дружина Степана Оксана, — з роботи — додому і навпаки. Часом бачимося з земляками. Тут нас небагато, спільнота неміцна. Тож більше любимо зустрічати гостей з України — чекаємо на свіжі новини.

Інтернет-сайти для емігрантів і листи від батьків — ось і всі джерела інформації про рідну країну. Може, тому, що Мельники покинули країну ще за часів дефіциту, ведуть вони нас на екскурсію не у місцевий театр чи зоопарк, а до торговельного центру. А, можливо, це тому, що туди не дістатися пішки. Всі шопінг-моли Літл-Рока розтикані по міських околицях. Щоправда, до них можна доїхати автобусом. Але основний контингент муніципального транспорту — афроамериканці — забалакають усі вуха дорогою, а, може, й витрусять трохи грошенят. Гостями не ризикують, тож ми розглядаємо Літл-Рок через вікна автівки.

Навіть у такому невеликому містечку, яке налічує 180 тисяч населення, торговельні центри настільки великі, що в них можна було б ховати дирижаблі. І за день, зрозуміло, всі не обійдеш. Але досвідчені модники швидко метикують — і не треба. Похід по магазинах тим цікавий, що демонструє одну американську трагедію — країна втрапила у власноруч створені жорна глобалізації. За який рукав не потягнеш — все однаково не вельми якісне, вироблене в Китаї. Азарт вполювати хорошу річ прокидається майже радянський. Та американцям до цього байдуже. Кинеш оком на тих, хто вештається магазином, і сумно якось стає. Розгодували націю гамбургерами, вдягли в усе китайське. А потім подивилися, як ця нещасна неохайна фігура повільно і боком входить до ліфта і насипали їй в кишеню жменю антидепресантів...

Аж ось моя колега міряє нарешті пристойний піджак: і колір стриманий, і фасон інтелігентний, і якість хороша. Дивимось на етикетку і... майже не віримо своїм очам, адже там чорним по білому значиться: Made in Ukraine. І на наших обличчях розпливаються горді і задоволені усмішки. Здавалося б, дрібничка, але яка приємна!..