Американський щоденник: Айова-Cіті

Хто б міг подумати, що найжахливішим готелем в Айова-Сіті, виявиться славетний... Sheraton. Темношкіра обслуга постійно щось забуває: полагодити кондиціонер, принести шапочку для душу, покласти пакетики з кавою... У номері на меблях — пилюки на палець і смердить чи то сирістю, чи то шкарпетками. Усе це маємо терпіти через єдине попередження на вході до готелю: «Просимо вибачити за тимчасові незручності, спричинені торнадо».

Моя колега з Луцька вирішила побороти запах у кімнаті з допомогою кави. Склала одразу три пакети у кавоварку і добряче обкурила приміщення парою. Як було чудово нарешті випити чашечку звичної для нас міцної кави, якої в США не подають! Наші серця ледь не вискакували від щастя. Надалі тамтешню каву ми називали «напоєм» і радили американцям «не шкодувати заварки».

Не знаю, чи справді торнадо вплинув на жахливі умови в готелі, але крихкі дерев’яні будиночки на вулицях міста покалічив добряче. Деякі з них відбудовують із квітня позаминулого року. Того весняного дня торнадо не обирав вулиць, а пройшов через місто по діагоналі. Спочатку приземлився на церкву, залишивши від неї скелет, зірвав дах із жіночого клубу... Далі «хруснув» ще кількома житловими будиночками і нарешті пішов геть. На щастя, обійшлося без жертв, однак місто латають і донині. Єдині будівлі, що трималися мужньо, — бетонні корпуси Університету Айова.

Загалом у місті 70 тисяч населення, близько половини — студенти. Коли приходить літня пора, Айова-Сіті перетворюється на нудну пустельну провінцію. Але тільки-но починається сезон навчання, тутешній ритм життя можна переплутати з чиказьким. Молдавський студент Руслан знайшов нас за оголошенням про приїзд української групи на сайті вузу. Розповідає, що спочатку не міг зрозуміти, як у містечку таких розмірів можна допізна сидіти в ресторанах, випивати в барах, качати м’язи на тренажерах? Що здивувало хлопця найбільше, так це цілодобова бібліотека, де навіть опівночі буває не знайти вільного місця за комп’ютером. Руслан каже, що вчаться тут як навіжені.

Університет Айова не входить у десятку найпопулярніших вищих шкіл США, але відомий своєю демократичністю. Він став першим державним вузом, до якого вже в середині ХІХ століття приймали як чоловіків, так і жінок. Однак навіть найкращій українській вищій школі далеко до Айови. Студенти працюють у добре оснащених лабораторіях. Населення штату довіряє їхнім незалежним дослідженням якості харчів більше, ніж звітам офіційних перевірок. На території вузу розташована найбільша в США навчальна університетська лікарня. Улюблена газета городян The Daily Iowian — університетська. (Прикро, але факт: за версткою і наповненням вона значно випереджає деякі українські столичні видання.) До всього, вища школа є куратором Центру сучасного мистецтва, де працює не лише картинна галерея, а й майданчик для зібрань творчих клубів, проведення лекцій і репетицій.

Айова-Сіті, як і більшість американських міст, — дуже ввічливе місто. Автівки не ворухнуться, якщо ви однією ногою на переході, чоловіки пропускають попереду себе леді. Якщо хтось раптом штовхнув, зачепив або наступив на ногу, винуватець обов’язково перепросить. Можливо, таку поведінку виховала популярність позовів про сексуальне домагання. Тут їх подають усі, хто не лінується.

На вулицях Айова-Сіті частенько зустрічала молодих людей у інвалідних візках. Зізнаюся, навіть припустила, що для них тут є спеціально оснащений навчальний заклад. Однак усе просто: усе місто пристосоване для інвалідів. Жодних перепон і бар’єрів: на сходах — пандуси, в автобусах — зручні підніжки, немає високих бордюрів. Тож студенти на візках можуть так само навчатися, як і здорові.

Ще одна категорія городян, якими особливо опікується місто,— пенсіонери. Венді Доналдс живе у спеціальному комплексі для літніх людей. Це — не будинок для престарілих, де дідусі й бабусі живуть у палатах під наглядом медперсоналу. Наприклад, у Венді це — окрема квартира у двоповерховому будинку з великими вікнами і балконом. Тож старенька має вельми бадьорий вигляд і сили спілкуватися із групами міжнародних відвідувачів. Спілкування з іноземцями — родинне хобі. Разом із сестрою вони почали приймати гостей наприкінці 1960-их. Венді навіть узяла з міського архіву старий альбом з фотокартками перших міжнародних відвідувачів, який зробила власноруч. Її просили не давати альбома в руки, тож вона сідає до вікна і вишиковує нас шеренгою в себе за спиною.

— У ті часи, — розповідає, — ми пишалися Америкою і хотіли розповісти про це світові. Сьогодні я приймаю гостей з-за кордону, аби справити краще враження, ніж президент Буш. Усім давно зрозуміло, що Штатам не вдасться експортувати демократію, її не запакуєш у коробки. Час уже припиняти цей «бушизм».

Термін «бушизм», поширений від Вашингтона до Айова-Сіті, означає недалекість політики Буша. І все ж таки дивно слухати про політику в рожевій вітальні старенької Венді, серед усіх її пухнастих іграшкових звірят і подушок, із клавесином у кутку і стосами макулатури. Мабуть, її політична активність спровокована мешканням у студентському містечку, де сила й енергія молоді здатні будь-кого заразити життям.