Акценти історії заховані в музиці

Чи любите ви Шопена? Безперечно, серед польських композиторів Фредерік Шопен на першому місці. А ось другим після нього за силою обдарування, вагою музичного спадку у Польщі вважається Кароль Шимановський. Набагато менш відомий у світі, він має бути особливо цікавий нам, оскільки народився в Україні, тут прожив дві третини життя, написав переважну частину творів, зокрема симфонічних, камерно-вокальних та інструментальних.

Родина Шимановських тісно пов’язана з нашим краєм, старим Єлисаветградом, який був свого часу культурним центром для всієї округи. Неподалік у Тимошівці (нині Черкаська область) і народився майбутній композитор. Освіту Кароль здобував у знаменитому Єлисаветградському реальному училищі, де свого часу навчалися і Олександр Тарковський, і брати Тобілевичі, і Євген Чикаленко, а пізніше Євген Маланюк, Юрій Яновський. Кароль не відвідував щоденних занять через слабке здоров’я, мав домашніх учителів, а в місті тільки складав іспити.

Паралельно він навчався у не менш знаменитій Єлисаветградській приватній музичній школі Густава Нейгауза, дружина якого Марта з роду Блюменфельдів була племінницею Фелікса Шимановського, діда композитора. Кароль з дитинства товаришував із Генріхом Нейгаузом, майбутнім всесвітньо відомим піаністом і педагогом. Ця дружба ще більш зміцніла після того, як Шимановські, продавши маєток у Орловій Балці, придбали в Єлисаветграді два будинки, неподалік помешкання Нейгаузів. До речі, Орлова Балка, що нині входить у межі села Петрового поблизу міста Знам’янка, тісно пов’язана з ім’ям відомого українського композитора Миколи Лисенка. Дослідники припускають, що Микола Віталійович чув і схвалив музичні вправи юного Кароля.

Творчість, спілкування, родинна ідилія були зруйновані у 1917-му. Маєток у Тимошівці згорів, і зимове помешкання у Єлисаветграді стає єдиним пристановищем Шимановських. У чималому дослідженні, написаному до 80-річчя Кароля Шимановського (а цієї осені відзначається його 125-річчя) музикознавець Ігор Блажков підкреслює, що композитор дуже болісно сприймав події тих років. І знищення Тимошівки, і «ув’язнення» в Єлисаветграді, оточеному війною і розрухою, страшенно пригнічували його.

Водночас цей короткий період (наприкінці 1919-го Шимановські виїхали до Варшави) був дуже плідним на концертну і просвітницьку діяльність. Ще в 1917 році Кароль познайомився із Віктором Гольдфельдом. Разом із цим чудовим скрипалем Кароль працював над обробками для скрипки й фортепіано «Каприсів» Паганіні. Концерти відбувались у приміщенні окружного суду, тодішній голова якого Комісаржевський був великим шанувальником музики.

Навесні 1919-го у місті почав працювати відділ народної освіти, а при ньому — підвідділ мистецтв, музичною секцією якого опікувалися Кароль Шимановський і Генріх Нейгауз. У той голодний і холодний час у місті вирувало мистецьке життя. Вперше в Єлисаветграді було створено симфонічний оркестр, який вже у квітні дав перший концерт. Проводилися музичні масові заходи, відкривалися мистецькі навчальні заклади, читалося безліч просвітницьких лекцій. У місті було поставлено десять опер, для чого створили хор, в якому співали й сестри Шимановського і яким керував відомий на той час маестро Сергій Пузенкін.

Активне мистецьке життя міста перервала чергова зміна влади. Шимановські виїздили з Єлисаветграда до Варшави, маючи намір повернутися, але життя та історія склалися інакше.

Тривалий час ім’я Кароля Шимановського у нашому місті якщо й згадувалося, то не йшлося ні про увічнення його пам’яті (помер у 1937 році у Польщі), ні про дослідження творчості. Це й зрозуміло — емігрант, буржуазний націоналіст. Хоч і польський.

По-справжньому композитор став повертатись у рідне місто в середині 80-х, коли місцева інтелігенція порушила питання про створення музею музичної культури імені Кароля Шимановського. Офіційно музей був відкритий у 1991 році. Через два роки цей заклад за підтримки Спілки композиторів України вперше у нашому місті провів міжнародну (участь взяли науковці з Польщі і Росії) наукову конференцію «Кароль Шимановський та Україна». Матеріали конференції, видані окремим збірником, стали цікавим дослідницьким матеріалом, що проливає світло на чимало білих плям у житті і творчості композитора. За рік до того у Кіровограді пройшов фестиваль музики Кароля Шимановського, і його твори зазвучали у нашому краї на повну силу.

Цього року відбулася наукова конференція «Польська родина в Україні», присвячена ювілею композитора, де йшлося, звичайно ж, і про родину Шимановських.

У 1997-му на установчих зборах об’єднання поляків Кіровоградщини «Полонія» було вирішено присвоїти товариству ім’я видатного польського композитора. Відтоді «Полонія» періодично проводить музичний фестиваль імені Кароля Шимановського, щоправда, він не набрав такого розмаху і популярності, як, наприклад, «Нейгаузівські музичні зустрічі». Олександр Полячок, голова об’єднання «Полонія», пояснює це тим, що до проведення останнього долучилися Міністерство культури України та місцева влада, фестиваль же імені Кароля Шимановського проводиться зусиллями громадської організації. Можливо, це той випадок, коли ці заходи і зусилля варто об’єднати?

А що ж будинок Шима­новсь­ких? Саме там по праву мав би розміститися музей музичної культури імені Кароля Шимановського, який нині тулиться у дуже тісному приміщенні музичної школи №1, що носить ім’я Генріха Нейгауза (тут же поряд — кімната пам’яті Нейгауза).

Будинок простояв до початку 80-х років, так-сяк використовуваний радянською владою. Потім експерти визначили, що будівля не підлягає реставрації. Тодішня міська влада вирішила розібрати меморіальний дім і відновити його у вигляді точної копії. Однак будівництво велось дуже повільно і наприкінці 90-х узагалі зупинилося. Вже не перший рік за посередництва «Полонії» ведуться переговори між Кіровоградським міськвиконкомом та товариством Wspolnota Polska, Міністерством культури Польщі про відновлення будинку. Польська сторона надіслала у Кіровоград свій проект, що передбачає повне завершення робіт за рахунок польського бюджету. Однак проаналізувати його і дати аргументовану відповідь партнерам та узгодити з ними спірні моменти у місцевого керівництва через політичні суперечки ніяк руки не доходять. Навіть у ювілейний для композитора рік.

Каменем спотикання для багатьох і дослідників, і прихильників творчості Шимановського залишається його ставлення до України. У жодному його творі не простежується вплив українських мелодій (це певною мірою пояснюється тодішніми тенденціями у музичному мистецтві, що диктували відхід від фольклористики), серед його зв’язків у нашому краї фактично немає діячів українського руху.

Своєрідним відкриттям для мене стала згадка, що батько Кароля Станіслав уникав приймати у своєму домі росіян. Ця деталь стане зрозумілішою сучасникам, якщо зважити на тодішній підневільний стан Польщі та палке бажання її інтелігенції до незалежності своєї батьківщини. Каролю, вихованому у традиціях своєї родини і польської нації, не судилося відчути душею такий самий біль за батьківщину тодішнього українства. Та історія розставила свої акценти, нам же треба тільки дослухатися до них і гідно цінувати, як належить цивілізованій нації, те, що до нашого краю причетний основоположник польської композиторської школи ХХ століття Кароль Шимановський.