А ГОЛ — НАШ!

У 2025 році Україна стане світовим лідером з експорту футболістів

Таке оптимістичне передбачення може здатися фантастичним. Але це тільки на перший погляд. Згадаймо...

Якось на зламі тисячоліть один елітарний вітчизняний клуб вдало збув за кордон кількох провідних гравців. Воно б нічого — подібне практикують кращі клуби планети. Спорт став комерціалізованим і без продуманої трансферної політики годі й зазіхати на лаври переможця. Та раптом котрогось із наших близьковерховних мужів осяйнула думка: а чому б в ім’я народного добробуту не надати цій справі всеукраїнської ваги?

Ідея довго дискутувалася у найвищих верхах. Врешті-решт за пропозицією розважливої меншості і за згодою принципової більшості було ухвалено в порядку експерименту призупинити приватизацію залишків державного майна, заборонити перерахування величезних коштів в іноземні банки на невідомо чиє ім’я, пом’якшити чиновницький тиск на початкуючих бізнесменів, а натомість усього цього поповнювати державний бюджет переважно за рахунок експорту футболістів.

Із настанням весни нового тисячоліття в Україні розгорнулась підготовка до широкомасштабної кампанії по вихованню майстрів шкіряного м’яча міжконтинентального класу. В народі її зразу охрестили футболізацією і цей термін настільки прижився, що його почали вживати офіційно. Навіть колись дуже популярне гасло в період чергової кампанії набуло свіжого звучання: капіталізм — це сяка- така влада плюс футболізація всієї країни!

Генеральний план дістав одностайне схвалення та підтримку в найдальших і найнижчих низах. Перед ними було поставлено відповідальне завдання: за першу п’ятирічку створити надійну матеріально-технічну базу майбутніх неминучих успіхів. За прикладом центру повсюдно почали споруджувати добротні футболітарії, оснащені дорогим імпортним устаткуванням. На периферії вони були розраховані на підготовку щонайменше одинадцяти майстрів за сезон, у крупних індустріальних центрах, де заводи й фабрики (вони стали непотрібні) встигли приватизувати і порозносити по квартирах, передбачались у чотири-п’ять разів потужніші об’єкти. Столиця, зважаючи на її майже європейський статус, обмежень не мала. Крім того, тут запроектували вищу школу футболізму, в якій провінційних майстрів доводили до міжнародних стандартів, а також стажувались фахівці з підготовки елітних гравців для найзаможніших клубів світу. У футболітаріях була зайнята половина дорослого населення.

Мотивація виховання футболістів на експорт дуже швидко себе виправдала й окупила всі витрати. Місцеві і державний бюджети почали тріщати від надмірного наповнення. Її автора, чоловіка досвідченого і суворого, удостоїли звання заслуженого футболісімуса. Однак привітати його з високою відзнакою було практично неможливо, оскільки йому категорично заборонили з’являтися на людях, щоб ненароком не розголосив свою надсекретну концепцію.

Згодом життя підтвердило, що практика таких жорстких обмежень була розумною. Україна як єдиний володар передової технології підготовки спортивних талантів зуміла випередити всю чванливу Європу і витіснити дрібних конкурентів на світовому ринку. Правда, азіатський напрям збуту футболістів давався важко. Там тривалий час мав попит дешевший контрабандний товар північно- східного сусіда, який ніяк не хотів позбутися ілюзії зробити нас своїм стратегічним футбольним партнером. Агенти його спецслужб організовували різні провокації, намагаючись будь-що вивідати технологію передової мотивації. Проте їм не допомогли ні обіцянки першого місця в зимових турнірах, ні численні спроби підкупити окремих несвідомих урядових чиновників дармовим газом, ні залякування в разі відмови загнати цей газ назад у найглибші надра землі.

Одне слово, експеримент удався на славу і він набув чинності пріоритетної галузі народного господарства, про що засвідчила окрема стаття Основного Закону. В Україні назавжди зникло безробіття, за рівнем доходів на душу (без тіла) населення вона ще не догнала Норвегію, але вже обійшла Білорусію і Польщу разом узяті. Правда, чемпіонат країни з футболу відклали на невідомо який термін. Усі були зайняті підготовкою гравців на експорт. Та і не ризикували випускати майстрів на зелений газон: а ну ж пошкодять ноги і хто їх після цього купить. Зате всі із задоволенням дивились трансляції матчів із зарубіжних стадіонів і щасливо вигукували: «Гол! Наші забили гол!»