Злети і падіння славного роду

Замки, палаци і церкви Тернопільщини і Рівненщини — справжні діаманти у короні України, клондайк для розвитку туризму. В такому розмаїтті (Острозький замок, монастирі в Межирічах, Дермані, Почаївська лавра, Кременецький і Дубненський замки, магічна Божа гора…) не загубився і розкішний, — попри те, що вигляд має не вельми привабливий, палац князів Вишневецьких. Він розкинувся на берегах мальовничої Горині у містечку Вишнівець. Тиждень тому його тихоплинне життя розворушили сотні учасників фестивалю козацької пісні «Байда» із багатьох регіонів України, заполонивши території парку та палацу. Такої кількості «реєстрових козаків» — як же бути нереєстровим, один Бог знає! — на квадратний метр ми ще не бачили…

Фестиваль то важлива річ, але хотілося б доторкнутися до карколомної історії роду Вишневецьких і самого палацу. Допомогла нам у цьому науковий працівник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Любов Шиян, яка навіть показала гранки своєї книги-альбому «Вишнівець і князі Корибут Вишневецькі».

Перша згадка про замок сягає 1385 року, коли син Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича Дмитро Корибут отримав від Вітовта у володіння деякі маєтності на Волині (Кременеччина, північна Тернопільщина — історична Волинь, а не Галичина) як сатисфакцію за конфісковане Сіверське князівство. І перший невеликий замок був збудований у середині XV століття його правнуком Солтаном на правому березі річки Горинь, де нині знаходиться село Старий Вишнівець. У 1494 році князь Михайло Вишневецький, небіж Солтана, збудовує за всіма правилами фортифікації новий замок, але вже на лівому березі Горині.

Князя Дмитра Вишневецького (Байду) Михайло Грушевський назвав «історичним патроном Запорозької Січі», який «блискучим, променистим метеором перелетів через українське життя». Польський король Сигізмунд I Старий призначив його «Стражником на Хортиці». Збудувавши укріплений замок «за порогами», князь героїчно протистояв кримцям і туркам, змінював протекцію від Кракова до Москви, і навпаки… Всі ми знаємо хрестоматійну мученицьку смерть князя-відчайдухи у Стамбулі за вироком Сулеймана II Пишного. «Патрон» був не меншою мірою сміливим авантюрником. Грандіозним планам князя — в союзі з московитами, донцями і черкесами захопити Тамань і Крим — не судилося здійснитися.

Рід Вишневецьких, ураховуючи їхнє походження, широкі зв’язки, а також величезні землеволодіння (як на Правобережжі, так і — до Визвольної війни — на Лубенщині) відігравав в історії Європи помітну роль. Його представники були у шлюбах із представниками багатьох правлячих династій Центрально-Східної Європи, займали найвищі державні посади. Серед них зустрічаємо польських королів (як син Яреми Вишневецького Міхал Корибут), великих гетьманів коронних, канцлерів Великого князівства Литовського. Відзначимо і відомих воєначальників — Дмитра Вишневецького і першого Вишневецького, наверненого у католицтво — Ярему (Ієремію) Вишневецького (його постать чекає на історичну реабілітацію, бо знаходиться і сьогодні в полоні міфів), і «просто» впливових магнатів.

Міхал Серватій Вишневецький (1680—1744), останній представник роду, став фундатором палацу. Князь був одним із найбільших землевласників у Європі, отримав булаву великого гетьмана литовського, займав посаду великого канцлера литовського. Петро I пропонував йому корону Польщі…

Спадкова хвороба (чотири сини померли у малолітстві) перервала зв’язок поколінь. Утративши надію мати сина, Міхал Серватій почав будувати палац на місці замку, бо хотів залишити по собі пам’ять. Князь мав двох доньок, які й поділили маєтності. Одна з них вийшла заміж за Михайла Огінського. Саме онук Міхала Серватія написав в Італії після невдалого Польського повстання 1794 — 1795 років всесвітньо відомий полонез «Прощання з Вітчизною». Друга донька, Катерина, вийшла заміж за графа Мнішека. До речі, в історії Вишневецьких Мнішеки з’являються ще раніше. На початку XVII століття саме у Вознесенській церкві чернець-розстрига Григорій Отрєп’єв, який видавав себе за царевича Димитрія, вінчався з Мариною Мнішек. Тут у старовинній церкві знайшла спочинок і Раїна Могилянка, сестра митрополита Петра Могили і мати Яреми Вишневецького.

Маєток 1744 року переходить до Яна Мнішека. Чотири покоління Мнішеків прожили у Вишнівці й продовжували традицію Міхала Серватія: розбудовували палацовий комплекс і набагато збільшили його колекцію. Крім того, що палац — архітектурна пам’ятка, це був й величезний музейний комплекс. На базі його колекцій створено перший громадський музей України — сьогодні Національний музей України. Вишнівецькі зібрання книг започаткували знамениту бібліотеку, яка в середині XIX ст. налічувала близько 21 тисячі фоліантів. Під час створення Публічної бібліотеки в Києві (тепер НБУ ім.Вернадського) 2500 книжок із книгозбірні палацу стали основою її відділу стародруків та рідкісних книжок. На жаль, більша частина книжок загинула, розійшлася по світах. Знаменитий архів Вишневецьких-Мнішеків був одним із найбільших у Європі: тільки приватної кореспонденції тут зберігалося до 19 тисяч одиниць. Вражала уяву сучасників і картинна галерея, до якої входили сотні портретів видатних діячів східноєвропейської історії — польських королів, магнатів — Вишневецьких, Мнішеків, Потоцьких, Сангушків, Чарторийських, Острозьких…

Перебудовуючи замок на палац протягом 30 років, Міхал Серватій зберіг фундамент кінця XVII ст., і якоюсь мірою стиль французького ренесансу. Колонади в стилі класицизму — це вже доробки графів Мнішеків.

Відвідували палац Вишневецьких останній польський король Станіслав Понятовський, Іван Мазепа, Петро I, Микола Костомаров, уродженець Кременця Юліуш Словацький, Леся Українка. Вважається, що під час своєї подорожі Волинню сюди заглянув Тарас Шевченко — йому поставили у містечку пам’ятник. Саме у цьому палаці французький письменник Оноре де Бальзак познайомився із майбутньою дружиною — Евелиною Ганською.

1852 року брати Мнішеки — Юрій і Андрій — розділили володіння і виїхали до Франції. Відтоді починаються сумнозвісні аукціони, коли з усієї Європи на Кременеччину приїжджали антиквари. Так були розпорошені колекції Вишневецьких. Тож украй необхідно під «патронатом» держави створити фонд, який би опікувався поверненням до палацу — а є надія і музею — реліквій роду.

На початку XX століття реставровував палац знаменитий київський архітектор Владислав Городецький. На жаль, споруда серйозно постраждала під час Першої світової війни. А вже після ще згубніших руйнацій, завданих палацу під час Другої світової війни, його знову відбудовували вже за радянської влади в 50-х роках XX століття. Тут знаходилися будинок культури, бібліотека, у правому крилі палацу — ПТУ і шкіргалантерейна фабрика.

…За десять метрів від маленького пам’ятного знаку легендарному князю Дмитру Івановичу Вишневецькому йшла жвава торгівля — від сосисок з пивом до виробів народних майстрів і тих «агіток», які можна знайти на Майдані Незалежності. Мабуть, не тільки таких «туристів» хотілося б побачити на алеях парку і в палаці. Ця перлина Кременеччини чекає на кращу долю. Зробити Вишнівець справжньою туристичною меккою допоможе лише широка державна реставраційна кампанія.

В наступному номері «ДТ» читайте матеріал про легендарний Кременець — перлину Тернопілля.