У чиїх руках минуле Дитячої лікарні майбутнього?

Наприкінці грудня 2006 року під час Всеукраїнського телемарафону зі збирання коштів на створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері та дитини - Дитячої лікарні майбутнього (ДЛМ) багато українців знову, як і в часи Майдану-2004, відчули себе громадянами. Автори ініціативи заявляли, що будівництво й оснащення такої потрібної країні ДЛМ об’єднає націю й не має коштувати державі ані копійки бюджетних грошей. Тоді було зібрано й задекларовано 242 млн. грн. До кінця 2008-го ця сума становила 262 млн. грн. А фактично на рахунок благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» від фізичних і юридичних осіб надійшло понад 98 млн. грн. (із банківськими відсотками - понад 151 млн. грн.). Створення ж ДЛМ, за попередніми оцінками, мало обійтися тоді в суму близько 600 млн. грн. Очевидно, тому в березні 2007 року між Державним управлінням справами (ДУС) і БФ «ДЛМ» уклали договір. Згідно з ним замовником, який повинен фінансувати будівництво, виступала держава (на чому нині акцентує увагу Катерина Ющенко), а благодійний фонд зобов’язався організувати розробку проектно-кошторисної документації, забезпечити центр потрібним медобладнанням, навчити персонал, а також організувати громадські обговорення й систематичне висвітлення в ЗМІ результатів будівництва.

Не вдаватимемося в деталі зі зміною ділянки, банку, де гроші лежать, і бюрократичною тяганиною (про це DT.UA писало неодноразово), але 2009-го, на останньому році керівництва країною В.Ющенком, якому підпорядковувалося і ДУС, країна обіцяної ДЛМ так і не побачила.

У зв’язку з відсутністю бюджетного фінансування БФ «ДЛМ» погодився забезпечити інженерну підготовку земельної ділянки до будівництва за рахунок благодійних коштів. Що й було зроблено. У травні 2010 року будівельні роботи зупинили. На сьогодні маємо «заморожений» фундамент, загальне невдоволення й розчарування, а також велике запитання: чи не залишиться Дитяча лікарня майбутнього, так і не збудована за шість років, у минулому…

Саме тому ще близько півроку тому DT.UA намагалося переконати К.Ющенко розставити всі крапки над «і» щодо минулого, сьогоднішнього й майбутнього ДЛМ. Було це після одного з численних за останні два-три роки депутатських запитів стосовно розслідування діяльності МБФ «Україна 3000». Однак колишня перша леді країни вперто зберігала мовчання, навідріз відмовляючись спілкуватися з журналістами напряму.

Порушила обітницю мовчання вона на початку цього тижня, написавши для інтернет-видання «Українська правда» статтю «У чиїх руках майбутнє Дитячої лікарні майбутнього» (з повною версією можна ознайомитися на сайті МБФ «Україна 3000»), в якій заявила, що:

«1. Фонд «Дитяча лікарня майбутнього» виконав узяті на себе зобов’язання щодо сприяння у будівництві лікарні.

2. Держава не виконала своєї частини зобов’язань, засвідчених документально.

3. Жодної копійки бюджетних коштів не було виділено на реалізацію цього проекту.

4. Деякі великі благодійники, які публічно обіцяли пожертвувати на створення лікарні значні кошти, не виконали своїх зобов’язань.

5. Усі гроші, залучені з приватного сектору, були використані ефективно й за цільовим призначенням…

6. Цей проект ніколи не був «політичним»…

7. Ця лікарня надзвичайно потрібна - і не в майбутньому, а вже зараз…»

На підтвердження пунктів 1, 2, 3 і 5 Катерина Михайлівна надала «УП» тексти договорів із Державним управлінням справами та клінічною лікарнею «Феофанія», а також фінансову звітність БФ «ДЛМ» за 2006-й - І квартал 2012 року, з якої випливає, що нині на рахунках БФ є трохи більше 59 млн. грн.

Що стосується пункту 4, то порушників у списку з 16 основних благодійників проекту, який можна знайти на сайті БФ «ДЛМ», шість: ОАКТ «Дніпрошина» (заявлено 400 тис. грн., виплачено 160 тис. грн.), корпорація «Артеріум» (відповідно 2 млн. 252 тис. і 1,5 млн.), БФ «Розвиток України» (12 млн. 800 тис. дол. і 43 млн. 465 тис. грн., тобто ¾ суми), Фонд Віктора Пінчука (10 млн. дол. і 141 тис. 380 грн.), ТОВ Банк «Фінанси і кредит» (2 млн. 50 тис. дол. і 2 млн. 750 тис. грн.), а також корпорація «ІСД» (15 млн. дол. і 0), яка після зміни власників контрольного пакета акцій публічно відмовилася від своїх зобов’язань. Мотивацію інших порушників DT.UA з’ясовувало в №6 від 21 лютого 2009 року в статті «Стільці або гроші?». Вона зводилася до такого: гроші обіцяли на певні цілі (придбання обладнання або оснащення операційного блоку), і вони надійдуть, коли це буде актуально. Що, загалом, цілком логічно…

Ми не сумніваємося, що зібрані в 2006-му на будівництво ДЛМ кошти не були розкрадені. Якби серйозні порушення були, то численні перевірки БФ «ДЛМ», які проводилися вже за президента В.Януковича, скоріш за все їх виявили б.

І хоча надходження грошей на рахунки БФ «ДЛМ» припинилося із закінченням строку президентства В.Ющенка, а крапки над «і» колишня перша леді вирішила розставити саме на початку нової передвиборної кампанії, ми не братимемо під сумнів твердження Катерини Михайлівни, що проект ДЛМ ніколи не був політичним. Адже нині навряд чи можливо простежити шестирічний круговорот цих грошей у політичній природі України. Важливе інше: наприкінці 2006 року ціна питання становила 600 млн. грн., а в 2012-му, згідно з висновком комплексної державної експертизи, - вже 1 млрд. 306 млн. 810 тисяч грн. Найяскравіший і найбільший за всю історію незалежної України благодійний проект, у який повірили мільйони співгромадян (великою мірою і тому, що куратором його була перша леді країни) і який знекровив сотні інших - дрібніших, але не менш важливих проектів, серйозно дискредитував ідею благодійництва в Україні взагалі.

Наприкінці своєї статті К.Ющенко перелічує кроки, які треба зробити, щоб справа зрушила з мертвої точки. Повністю підтримуючи її в цьому, насмілимося запропонувати колишній першій леді як законослухняній громадянці, якою вона показала себе, «пройшовши всі щаблі бюрократичної тяганини й отримавши 211 (!) дозволів, рішень, погоджень, протоколів, експертних висновків та інших документів, потрібних для будівництва», при цьому жодного разу не давши нікому хабара й не скориставшись адмінресурсом (що в цьому разі, мабуть, було б навіть бажано), звернутися до суду. Оскільки держава, яка виступала замовником створення лікарні, не тільки не виконала своїх зобов’язань (і, зважаючи на все, не збирається) згідно з договором між МБФ «ДЛМ» і Держуправлінням справами, а, навпаки, «протидіяла реалізації величезного інфраструктурного проекту». Як передбачено пунктом 7.2. договору: «Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку…».

Можливо, з допомогою Феміди, К.Ющенко вдасться нарешті виконати свої моральні зобов’язання перед суспільством, а також знайти відповідь на запитання не тільки до нинішнього президента (в чиїх руках майбутнє ДЛМ), а й до його попередника (у чиїх руках її минуле).