Звичай обманювати 1 квітня існує в багатьох країнах світу. І хоча цей день не внесено в жоден календар знаменних дат, його цілком можна вважати міжнародним. Навіть християнська церква (1 квітня зазвичай припадає на час Великого посту), попри легковажність цього свята, ставиться до нього поблажливо чи принаймні терпимо. Понад те, за часів «застою» радянська влада дивилася на першоквітневі веселощі своїх громадян крізь пальці. Коли в 1970-ті роки в Одесі було заборонено офіційно відзначати «Гуморину», кадебісти не застосовували жодних заходів до ентузіастів, котрі самовільно влаштовували на вулицях першоквітневий карнавал, а адміністрація ВНЗ не карала студентів, які, замість академічних аудиторій, надавали перевагу «Гуморині».
Початок першоквітневих традицій, подібно до багатьох інших, губиться в сивій давнині. На Сході і в Європі цей день був частиною язичницького свята. Нині ж перше квітня є приводом до невичерпних забав і жартів, часто доволі глузливих.
Походженням своїм це нетривіальне свято зобов’язане Сходу. Деякі дослідники пов’язують першоквітневий звичай з індійським святом Голака. Шанувальники бога Шиви в ці дні влаштовували різні ігри, які супроводжувалися всілякими, не завжди зовсім безневинними, обманами.
У прадавніх римлян
1 квітня присвячувалося божеству Сміху і було народним святом. Сміялися, жартували, вигадували різні обмани й небилиці, перевдягалися й наряджалися з метою надурити когось. У Польщі й Литві це свято відоме під назвою Primaprilis, що прямо натякає на його римське походження.
Інша версія пов’язує це свято з Воскресінням Христовим. Прадавні іудеї, боячись воскресіння Спасителя, пустили поголос, що цього ніколи не станеться, хіба тільки тіло Його викрадуть учні. Коли ж божественне воскресіння відбулося, послідовники Христа скрізь виголошували: «Христос воскрес!». Ті, хто не вірив, відповідали: «Неправда!». А оскільки воскресіння Христове сталося 1 квітня, то перше число цього місяця зробилося згодом днем глузування з невіруючих. У ХІХ столітті у Франції, а також у деяких містах Німеччини, казали: «Посилати від Пілата до Ірода». Тобто коли справа у всьому чиста й правдива, доводилося відправляти її знову до суду, аби зняти з себе наклеп.
Також є версія виникнення Дня сміху, пов’язана з переходом на Григоріанський календар, запроваджений Папою Римським Григорієм ХІІІ 1582 року. Новий рік у Середні віки відзначався не 1 січня, а наприкінці березня. Тому Новорічний тиждень розпочинався 25 березня й закінчувався 1 квітня. Після календарної реформи багато неосвічених громадян продовжувало відзначати Новий рік по-старому, чим викликали глузування «просунутих» сучасників. Нібито саме так з’явилися перші жертви першоквітневих розіграшів.
Згодом свято 1 квітня втратило свою релігійну основу і стало потішним… У Європі непевну квітневу погоду звикли традиційно порівнювати з мінливістю жінок. У деяких народів ошуканого цього дня не надто чемно називали дурнем. В англійців, шотландців, данців, шведів, норвежців і німців 1 квітня так і називають - День усіх дурнів (англійською all fools day).
Якщо англійці відзначають це свято лише до полудня, то їхні північні сусіди шотландці «відриваються» в День дурня цілі дві доби. Першого дня в них, як у всіх народів, - стандартні жарти й розіграші. А от другий день, прозваний Tail Day (День хвоста), повністю присвячується людській «п’ятій точці». Цього дня спритні жителі Шотландії дарують одне одному картинки з написами «Дай мені копняка», при цьому не забуваючи підкласти співрозмовникові на стілець кнопку чи іграшку, яка видає відомий специфічний звук.
У Франції квітневий жарт називають «Квітневою рибою» (Рoisson d’avril). Ця назва відома з 1509 року. Перша письмова згадка про першоквітневі жарти датується 1686 роком, коли англійський письменник Джон Обрі згадав у своїх творах Fools Holiday (Свято дурнів).
У німців здавна існує звичай цього дня посилати когось зі знайомих чи рідних (зазвичай малолітніх) для того, щоб попросити принести щось таке, чого не можна отримати чи видати. Це в них називається in den April schicken (відіслати у квітні), а жертв такої дурості німці називають Aprilnarr (квітневий дурень). Чехи й словаки теж уживають висловлювання: poslati koho z Aprilem.
В Україну звичай дурити першого квітня прийшов, мабуть, з емігрантами з Європи на початку Нового часу. У Російській імперії квітневий обман уперше згадується в «Деяниях Петра» (М., 1837 р.). У книзі йдеться про те, як 1700 року в Москві якийсь утримувач німецьких комедіантів всенародно оголосив, що під час вистави він влізе у звичайну пляшку. Наївні городяни юрбами посунули дивитися на заморську дивину. Чекали довго й нетерпляче, відпускаючи різні жарти на адресу хитромудрого фіґляра. Коли ж цікавість витріщак досягла вищої точки напруги, відкрилася завіса, і на освітленій вогнями сцені глядачі побачили пляшку з написом: «Квітня перше число». На виставі нібито був присутній цар, який, хоча й був незадоволений жартом, «не виказуючи гніву, сказав із усмішкою: «Ось вільність акторів». З легкої руки цього німця, першоквітневі забави поширилися на неосяжних просторах імперії.
У першоквітневому числі «Северной пчелы» за 1826 рік у гумористичній формі, у вигляді діалогу двох приятелів, розповідалося, як якийсь Лихоїмцев, «служа по судебной части и не получая никогда более полторы тысячи рублей жалования (у рік. - В.О.), успел нажить дом, набитый всяким добром, деревню в энской губернии, украсить свою полновесную супругу шляпами и бриллиантами», а тепер має намір роздати свої нечесно зароблені багатства нещасним і жити «по точному смыслу законов, не смотря ни на бедного, ни на богатого». А відомий віршомаз Кукурекін «наконец уверился, что его стихи суть не что иное, как пугало в вертограде Поэзии, покаялся и вознамерился бросить пустяки и заняться делом». Чого ж дивуватися, якщо Бестолковкін, який з юності й до сивин «бил баклуши на бульварах и в гостиных, не радел о жене и детях, в сорок пять лет играл любовников в домашних театрах и, пренебрегая доброю славою, старался единственно сохранить репутацию хорошего танцора»; і цей самий Бестолковкін «решился быть добрым отцом семейства, перестать мотать и модничать, и взяться за что-нибудь полезное». Але кульмінацією нарису стала розповідь про те, як багато дам і знатних осіб погодилося розмовляти між собою «не иначе, как по-русски, а французский язык употреблять только в сношениях с иностранцами. Это невероятно, однако ж правда. Более того, они решились не иначе отдавать своих детей на службу, как по окончании полного курса наук и после образования их нравственности». Також дами відмовилися від «турецьких хусток, французьких блонд и всього чужоземного ганчір’я». А щоб сліпа віра читача в друковане слово не спричинила чергового скандалу, автор «Ф.Б.» (редактор газети, сумнозвісний Фаддей Булгарін) розважливо назвав статтю «Перше квітня». Зазначу, що нарис вийшов задовго до написання знаменитих гоголівських «Мертвих душ» і «Ревізора».
Київ завжди мав славу міста дотепників, і не дивно, що в «матері міст руських» свято першого квітня часто виходило за рамки побутових приколів. Першоквітневі жарти київських газет цитувало й тиражувало багато різних, навіть столичних, видань. 1892 року сатиричний журнал «Стрекоза» передрукував низку правдоподібних курйозів з газети «Киевское слово». Першого квітня цілком серйозно повідомлялося, що «Минский листок» обіцяє своїм передплатникам опублікувати невиданий роман Віктора Гюго, а житомирська газета «Волынь» надрукувала неіснуючий, нібито новий, вірш Миколи Некрасова «Убогая и нарядная», що теософ Черняєєв написав у віршах рекламу американських підтяжок «Еластик-Міракле». Але вершиною обману поважних киян стало повідомлення про руйнування дзвіниці Андріївської церкви. І хоча ця церква дзвіниці ніколи не мала, сотні довірливих містян прийшли 2 квітня подивитися на «жахливу катастрофу». Можна було б вважати, що розіграш цілком вдався, неуважний обиватель посоромлений. Але стався конфуз - на першоквітневу «качку» попався й київський міський голова, який у супроводі численного почту прибув до Андріївської церкви з’ясувати обставини й оцінити масштаби руйнувань. Спалахнув великий скандал, який, попри старання чиновників спустити його на гальмах, став надбанням преси, і не тільки київської.
На перше квітня не виголошують урочистих промов, не дарують цінних подарунків і не влаштовують нудних застіль. Цього дня панують сміх, жарт, розіграш і доброта. Тому не ображайтеся, якщо вас пошили в дурні, бо ще в ХIX столітті німецький публіцист Карл Людвіг Берн сказав, що «кожна людина має право бути дурнем, але й правом треба користуватися з певною поміркованістю», адже «гумор - не дар ума, це дар серця, сама доброчесність, яка випромінюється з багато обдарованого серця, якщо йому не дозволено слідувати за своїми спонуками». Проте не забувайте: «Якщо людина вас обманула, вона - шахрай, але якщо вона обманула вас двічі - ви дурень!». А з шанованим французьким письменником Проспером Меріме сперечатися, мабуть, не варто.