Конституційний суд поставив під сумнів власне рішення щодо неконституційності смертної кари

Про це пише в своїй статті для ZN.UA доцент кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка Сергій Шапченко.

26 січня 2011 року Конституційний суд України ухвалив Рішення у справі за конституційним поданням Верховного суду України та за конституційним зверненням громадянина Миколи Савчука.

У результаті сформульованих Конституційним судом України «правових позицій» суди загальної юрисдикції отримали «чіткі і конкретні» орієнтири. Відповідно до цих орієнтирів, якщо у період з 29 грудня 1999 року по 29 березня (4 квітня) 2000 року поставало питання про найбільш суворе покарання, яке могло бути призначене, зокрема за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, - то це питання необхідно було вирішувати з огляду на таеке:

а) «…положення Кодексу 1960 року щодо смертної кари як виду покарання з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29 грудня 1999 року не підлягали застосуванню судами…» (абзац третій п/п.3.2 мотивувальної частини Рішення від 26 січня 2011 року);

б) «…наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей Кодексу 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років…» (абзац другий п.4 мотивувальної частини Рішення);

в) «…альтернативний характер санкцій статей Кодексу 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі…» (абзац третій п.4 мотивувальної частини Рішення).

Послідовна реалізація цих орієнтирів дає підстави для однозначного висновку: у період із 29 грудня 1999 року по 29 березня (4 квітня) 2000 року найсуворішим покаранням, за КК України 1960 р., не могли бути ні смертна кара, ні позбавлення волі на строк 15 років, ні довічне позбавлення волі. Яке ж в такому разі найсуворіше покарання могло бути призначене у зазначений період, за КК України 1960 р.? Прямої відповіді на це запитання Конституційний суд України не дає. Однак, з урахуванням процитованих вище «правових позицій», така відповідь може бути лише одна: за вчинення окремих злочинів, зокрема умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, найсуворішого покарання у період з 29 грудня 1999 року по 29 березня (4 квітня) 2000 року, за КК України 1960 р., взагалі не можна було призначити.

Таким чином, своїм рішенням від 26 січня 2011 року КСУ поставив під сумнів своє ж рішення 1999 року про неконституційність смертної кари в Україні в тому сенсі, що не визнав те рішення зміною чинного на той момент Кримінального кодексу.

Як зазначає С.Шапченко, КСУ продемонстрував своє ставлення до власних рішень. При цьому одностайна підтримка рішення від 26 січня 2011 року всіма суддями КСУ, які брали участь у цій справі, - попри відзначену вище його непослідовність, суперечливість та неповноту, - свідчить про свідоме маніпулювання ними Конституцією України, окремими законами, міжнародно-правовими документами та власними рішеннями. Змістова форма такого маніпулювання у Рішенні від 26 січня 2011 року може бути виражена формулою «юридична демагогія + юридична некоректність у мотивувальній частині = неправове рішення в резолютивній частині».

Докладніше читайте в матеріалі С.Шапченка "Тенденція, однак…" нового номеру ZN.UA.