КАВА ПО-ТУРЕЦЬКИ, ПО-ВІДЕНСЬКИ ЧИ ПО-УКРАЇНСЬКИ?

Більшість «кавоманів» знає, що їхній улюблений напій потрапив до Європи зі Сходу, але на запитання, як він набув популярності серед європейців, відповісти можуть лише окремі ерудити. А відбулося це не так уже й давно, всього 320 років тому, під час останньої спроби Османської держави — однієї з наймогутніших тогочасних імперій — підкорити Європу.

У липні 1683 року понад двохсоттисячне військо великого турецького візиря Кари-Мустафи за наказом турецького султана Мехмеда IV взяло в облогу столицю Габсбурзької імперії місто Відень, яке захищали 16 тисяч вояків під проводом графа Рюдигера Штаремберга та 6 тисяч місцевих жителів. Після багатотижневої облоги в місті почався голод і виникли епідемії. Дії турецької артилерії спричинили численні пожежі. Серед віденців поширювалися розпач та паніка. Кур’єри, яких час від часу відряджали по допомогу, з різних причин не добиралися до місця призначення. А тому Штаремберг вирішив послати з листами до австрійського імператора Леопольда І та герцога Карла Лотаринзького когось із місцевих жителів, який знав би турецьку мову та звичаї й зумів би пробратися через ворожі кордони. Вибір упав на одного з пересічних жителів австрійської столиці, Юрія-Франца Кульчицького.

Перевдягнувшись у турецьку одіж, Кульчицький разом зі своїм товаришем Михайловичем уночі 13 серпня пробрався до османського табору, а вдень, наспівуючи турецьку пісню (щоб не викликати підозри), сміливо рушив поміж ворожими шатрами. Лише одного разу їх зупинив турецький офіцер-ага, запитавши, хто вони та звідки. На це винахідливий Кульчицький рішуче відказав, що він — турецький купець і займається постачанням провіанту для армії султана, а зараз простує по виноград. Ага повірив переодягненому віденцю і навіть запросив його разом із супутником погрітися до свого шатра. Проте найбільша небезпека чатувала на Ю.Кульчицького і його супутника там, де вони на неї зовсім не чекали: в одному з придунайських сіл їх прийняли за справжніх турків і мало не вбили.

Переправившись через Дунай, 15 серпня посланці були вже на прийомі у князя Карла, який відразу ж відписав оборонцям Відня, що готується до битви з турками і незабаром прийде із 70-тисячним військом на допомогу. Не без пригод доставив Кульчицький лист князя в оточене місто, чим викликав велику радість серед гарнізону й міщан, які з подвійною енергією почали обороняти фортечні мури.

Невдовзі й справді війська герцога Лотаринзького об’єдналися з польською армією короля Яна III Собеського та прийшли на допомогу гарнізону і жителям Відня. Битва, що відбулася 12 вересня, закінчилась блискучою перемогою. Ю.Кульчицький за свої заслуги перед містом був щедро винагороджений: комендант вручив йому певну суму грошей та надав у власність будинок в одному з віденських районів. Окрім того, 10 січня 1684 року він був призначений особистим перекладачем з турецької мови австрійського імператора та отримав посаду «цісарського придворного кур’єра» у Туреччині.

Народився Юрій Кульчицький близько 1640 року в невеличкому західноукраїнському селі Кульчиці-Шляхетські, що поблизу Самбора на Львівщині. Походив він зі шляхетського православного «руського» роду Кульчицьких-Шелестовичів, які мали власний герб «Сас». Очевидно, вже його батько під тиском різних обставин перейшов із православ’я в католицтво. Про це свідчить друге ім’я Кульчицького — Франц. Про дитячі та юнацькі роки віденського героя майже нічого не відомо. Окремі дослідники стверджують: ще в молоді роки (близько 1660 р.) Юрій подався на Запорізьку Січ, де навчився турецької мови і був за перекладача під час козацьких походів на Крим. Тоді ж він і потрапив до турецького полону, а невдовзі звідти його викупили купці з Белграда. Так на початку 70-х років XVII ст. він опинився на перекладацькій роботі в сербському представництві австрійської «Орієнтальної торговельної компанії», що представляла інтереси імператора Леопольда І на Сході. Документи свідчать, що коли 1678 року турецька влада звинуватила купців компанії у шпигунстві проти султана й виселила їх із Белграда, Кульчицький, заявивши про своє польське підданство, уникнув репресій. Проте у переддень облоги турками австрійської столиці Ю.Кульчицький уже жив в одному з її районів, що звався Леопольдштат. З початком облоги Відня турками він вступив до ополченського загону добровольців під проводом капітана Амброзія Франка.

«А до чого тут кава?» — запитає допитливий читач. Річ у тому, що вдячні віденці (згідно з іншою версією, це зробив сам король Ян III Собеський) дозволили Кульчицькому забрати з обозу візиря Кари-Мустафи всі запаси зерен кави (майже 300 мішків). Турецький воєначальник возив їх із собою у великій кількості, щоб зігрівати тіла й душі своїх воїнів перед битвами. Австрійці ж не вміли готувати напою з цих не відомих їм зерен, та й взагалі вважали недостойним вживати їх у будь-якому вигляді.

Ще перебуваючи в турецькому полоні, Юрій Кульчицький призвичаївся до кави, а тому в його мудрій голові виникла геніальна, як потім з’ясувалося, ідея — не лише відкрити першу кав’ярню у Відні, а й зробити кавовий напій більш уживаним і доступним не тільки в Австрії, а й в усій Європі. Адже доти кава вживалася лише як лікувальний засіб і коштувала дуже дорого. Очевидно, ще в Туреччині Юрій ознайомився із технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — він просто почав додавати до кави цукор. Так з’явилася знаменита кава по-віденськи.

Спочатку Кульчицький розносив каву вулицями міста в горнятках на таці, а згодом відкрив у подарованому йому будинку кав’ярню, де продавав порцію кави по крейцеру за філіжанку. Невдовзі смачний напій набув великої популярності серед віденців. Згодом, за сприяння підприємливого українця, в багатьох куточках міста почали діяти схожі заклади, а Ю.Кульчицький очолив окремий цех продавців кави. Олійний портрет українця тривалий час висів на чільному місці у приміщенні, де вони час від часу збиралися для вирішення своїх професійних проблем. Окрім того, на спеціальному штандарті віденських кав’ярів було зображено сцену надання цісарем Леопольдом І організаторові «кав’ярського руху» привілею — «ліцензії» на відкриття першої кав’ярні.

Примітно, що польські історики називають Кульчицького поляком, австрійці та угорці вважали його сербом. Насправді ж він був покатоличеним шляхтичем із Самбірщини, а отже — українцем, про що свідчив і сам герой Відня у власній книжці про свої пригоди, яка вийшла друком 1684 р. у Відні та Зальцбурзі. Вона, без перебільшення, стала справжнім бестселером, нею зачитувалося багато поколінь вдячних австрійців. Визначну роль Ю.Кульчицького у подіях 1683 року описано також у брошурі «Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня», що вийшла 1684 р. у Гамбурзі.

Кульчицький був одружений з Леопольдиною Мейер (за іншими даними — Марією Уршулею), яка, очевидно, була австрійкою з походження. У 1683 р. вона лікувала свого чоловіка від ран, отриманих під час битви з турками 12 вересня. Очевидно, подружжя мало нащадків, адже дім-кав’ярня Кульчицького перейшов до когось із них. Помер герой Відня і засновник першої в Європі мережі кав’ярень 20 лютого
1694 р. від сухот у 54-річному віці. Його було поховано з великими почестями на центральному кладовищі Відня поблизу собору Святого Стефана.

Австрійці пам’ятають і шанують українця, бо саме йому завдячують славою відомої на весь світ віденської кави. Ще 1862 р. одну з віденських вулиць було названо на честь Юрія-Франца Кульчицького — Kolschitzkygasse. Досі у Відні на вулиці Фаворітенштрасе існує кав’ярня з промовистою назвою «Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky», а в 1885 році на кошти місцевого кав’ярника Карла Цвіріни на одному з наріжних будинків по вулиці імені Ю.-Ф.Кульчицького було встановлено бронзову скульптуру роботи відомого скульптора Еммануїла Пендля. Це одягнутий у турецький стрій козак-галичанин на повний зріст, який у лівій руці тримає тацю з невеличкими філіжанками кави. У ногах бронзового Кульчицького турецькі трофеї — хоругви з півмісяцями, криві шаблі (ятагани) та бунчуки. Серед них в’ються лаврові гілочки з листками на честь подвигу одного з героїв перемоги над турками під Віднем 1683 р., який, до того ж, відкрив для європейців такий духмяний і смачний напій.