Десять років тому трагічно загинув Вадим Гетьман

Він зовсім трохи не дожив до розгляду в Тальнівському міському суді Черкаської області свого позову з вимогою визнати вибори народного депутата по 198-му одномандатному округу недійсними. Переможцем у цьо­му окрузі був визнаний раніше перший заступник міністра інформації України Михайло Онофрійчук, проте Вадим Гетьман, базуючись на численних фактах, заявив, що під час виборчої кампанії його опонент використовував неприпустимі методи політичної боротьби, які істотно вплинули на результати голосування. За рішенням судді розгляд справи потім припинили в зв’язку з відсутністю (загибеллю) позивача.

Звістка про зухвале вбивство, скоєне ввечері 22 квітня 1998 року в ліфті будинку, де мешкав голова біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі Вадим Петрович Гетьман, приголомшила всіх. Тоді в це не хотілося вірити, не хотілося визнати, що перестало битися серце одного з найшанованіших у нашій країні фінансових менеджерів.

Йому пророкували блискуче кар’єрне зростання, його називали генератором багатьох кон­структивних ідей, важливих рішень, причому це визнавали й друзі, і вороги. Проте так уже сталося, що вручена Гетьману незадовго до трагічної загибелі премія «Прометей-престиж» за підсумками загальнонаціональної програми «Людина року-1997» як найкращому фінансисту України стала своєрідним символічним завершенням його багатого на життєві зміни та успіхи земного шляху.

Втім, будь-яка смерть все одно залишається для рідних, близьких і друзів холодним жахом втрати любимої людини. Тим паче такої приємної, розумної та світлої, яким назавжди запам’ятають Вадима Петровича ті, хто знав його. Пішла з життя людина-епоха для ветеранів фінансової справи, людина-легенда — для молодого покоління фінансистів. А для всіх, хто знав його та багато чув про нього, — людина-феномен. Феномен у тому, що він зробив для незалежної України, для розвитку її фінансової системи, банківського сектора. Скажіть, хіба посмертно присвоєне В.Гетьману 11 липня 2005 року звання Героя України — не вагомий тому доказ?

Ми бачимо, як він знову і знову виступав із парламентської трибуни, дискутував, сперечався і, головне, справді переконував. Чи з любимими картами в руках, коли віртуозно грав у преферанс. Або тоді, коли уважно стежив за спортивною грою, якій віддав 15 років, будучи президентом Федерації гандболу України. В гандболі, як і у фінансах, він розбирався професійно.

Неможливо забути, як він радів тому, що жіночу команду «Спартак» (Київ), яку очолював неперевершений тренер Ігор Турчин, за унікальні спортивні досягнення було занесено до Книги рекордів Гіннесса. Це він сказав: «Опинитися в найпоширенішому у світі виданні після Біблії — давно вже не просто рядок у популярній книжці. Це ще й найкраща реклама, яка створює нашій країні сприятливий імідж на міжнародній арені». Головний же смисл його висловлення в тому, що такий злет українського гандболу наші спортивні функціонери мають цінувати!

Це справді була незвичайна людина. Народився Вадим Гетьман у 1935 році на Полтавщині в сім’ї сільського вчителя. Не надто сите дитинство, а потім війна з усіма її лихами та злиднями. Коли пішов до школи, Червона Армія вже звільнила Лівобережжя України. Ті, кому сьогодні за 70, пам’ятають, що навіть у міських школах не було зошитів — писали на газетах. На великій перерві дітлахам видавали по 50 грамів хліба, а там, де директор був спритніший, до пайки додавалася ще ложечка цукрового піску. Учився хлопець добре. Закінчив школу.

Як же склалося подальше життя людини, чиї розумні очі так допитливо дивляться на нас із фотографії?

Вадим Гетьман — випускник Київського фінансово-економічного інституту, який вважався найкращою кузнею кадрів для фінансового сектора економіки. Свій трудовий шлях він починав у системі фінансування сільського господарства Запорізької області, де працював на різноманітних посадах. З 1965-го по 1975 рік був інспектором Запорізького обласного комітету народного контролю, завідувачем відділу цін, головою планової комісії Запорізького облвиконкому. З посади голови облплану був переведений до Києва.

І хоч би де потім він працював, усюди видавав ті результати, яких потребувало українське суспільство. «Треба любити Україну в собі, а не себе в Україні» — ось життєве кредо, якому Гетьман слідував.

Будучи творчою людиною, в якої потужна енергія переливається через край, він скрізь залишив добру пам’ять про себе. Майже 13 років успішно працював першим заступником голови Державного комітету України по цінах. На початку 90-х обіймав високу посаду голови Національного банку України, входив до складу уряду. Він стояв біля витоків створення одного з перших у нашій країні комерційних банків, а також Української міжбанківської валютної біржі, якою керував до останнього дня свого життя. Відомий як творець української гривні, Вадим Петрович мав винятковий авторитет банкіра й політика в Україні та за її межами.

Так, він жадібно любив життя, але життя для нього було не розвагою, а насамперед безпе­рервною працею. В Україні багато хто знає, який вагомий його внесок у розвиток парламентаризму. Гетьмана двічі обирали народним депутатом України (12-го та 13-го скликань), він був заступником голови комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності, очолював у парламенті досить впливову депутатську групу «Незалежні». Вадим Петрович старанно розробляв закони, й нерідко його пропозиції та поправки до законопроекту виявлялися настільки важливими, принциповими, що в корені змінювали всю філософію законодавчого акта.

Пам’ятаю, як з обуренням розповідав він про те, що в попередньому варіанті Конституції України головний банк нашої країни повністю випав із поля зору її творців. Там не було не те що розділу чи окремої статті, взагалі не згадувалося про один із найважливіших інститутів дер­жавності. Саме Гетьман доклав чимало зусиль до того, щоб виправити таке становище й поставити все, як то кажуть, на свої місця.

Те, що Національному банку України відведене належне йому місце в нашому Основному Законі, — його велика особиста заслуга. Він — автор усіх п’яти статей у Конституції України, в яких закріплено основні норми щодо функцій і повноважень центрального банку Української держави. Хто сьогодні не знає, що за його особистої участі по суті розроблялося все нове банківське законодавство, яке визначає організацію та функціонування вітчизняної банківської системи відповідно до принципів і норм ринкових відносин.

Логіка його дій одразу ж ставала зрозумілою багатьом, тому що він виходив не з власних уподобань, а з інтересів виборців, усього народу України. Можливо, читач пам’ятає, як категорично виступив Вадим Петрович проти рішення Кабінету міністрів про запровадження в країні так званого фіксованого курсу гривні, який спровокував масовий відплив з України валюти за кордон, зростання тіньової сфери і підрив позицій українського експорту на світовому ринку. Якби тоді до нього дослухалися! Вадим Гетьман неодноразово вступав у гострі конфлікти з членами уряду. І кожного разу терпляче, з огляду на передусім наші національні інтереси, проводив у життя свою лінію, чим здобув заслужене високе визнання і популярність в українському суспільстві.

У зв’язку з цим, гадаємо, доречно згадати, як разом із 63 іншими депутатами він ініціював подання до Конституційного суду України про неконституційність нового Закону «Про вибори народних депутатів України», ухваленого Верховною Радою у вересні 1997 року. Втішно, що в цьому разі і сам Конституційний суд поступив принципово, визнавши не відповідними Конституції низки статей закону, які порушували права людини та створювали «пільговий режим» для партійних учасників виборчої кампанії. Для будь-якої спостережливої людини сьогодні стає очевидним: із цього наші політики так і не винесли уроку. Чому? Погодьтеся, це запитання, над яким слід помізкувати.

А хіба не справляє сильного враження і таке рішення Вадима Петровича? Він був одним із небагатьох представників вищих ешелонів державної влади, хто влітку 1992 року рішуче виступив проти форсованого виходу України з рублевої зони. Будучи на той час головою Нацбанку, Гетьман добре розумів, що цей поспішний і непродуманий крок відкине економіку країни назад на тривалі роки.

За його ініціативою вперше в нашій країні тоді було створено робочу групу, яка займалася розробкою програми, котра дала б змогу подивитися системно на актуальні проблеми розвитку України за нових умов. До її складу за пропозицією Гетьмана включили висококваліфікованих фахівців із числа заступників міністрів і керівників відомств, які напрацювали відповідні пропозиції. Багато хто з них згодом очолили міністерства, інші органи державної влади.

Однак можновладці їхню думку тоді, на жаль, проігнорували. А Вадим Гетьман, не бажаючи ставати заручником такого бездарного рішення, 7 листопада заявив президенту про свою відставку з посади головного банкіра країни та ще до початку реформи подав заяву голові Верховної Ради України.

Вважаємо, це вчинок, який може собі дозволити сильна людина, справжній патріот. Про те, що потім сталося, зрозуміло, читач знає. Тільки за рік український карбованець знецінився порівняно з російським рублем у 30 разів! Невже можна взагалі забути, як після цього всі ми стали бідними мільйонерами з сумно відомими купонами у своїх кишенях?

Вадим Гетьман також виявив себе талановитим майстром пера, ставши автором книжки «Як приймалась Конституція України», аналогів якої в нас дотепер немає. Цю рідкісну в жанрі політичної публіцистики працю Вадим Петрович виконав добротно, як робив усе у своєму житті, поклавши у відпустці 1996-го на себе важкий тягар письменницької праці та відповідальності. На питання, навіщо це йому знадобилося, відповів лаконічно: «Історія для нащадків існує доти, доки існують книжки». Правий академік, головний редактор журналу «Дніпро» Микола Луків, котрий, оцінюючи історико-документальний твір Гетьмана, підкреслив: «Наші нащадки, читаючи книжку про становлення нового українського суспільства, із вдячністю скажуть про її автора, що це була людина не тільки свого часу».

Робота у вищих органах державної влади приносила Гетьману й прикрощі. У своїх висловленнях він скептично оцінював заслуги та особисті якості деяких представників із правлячої еліти. З його оцінками можна сперечатися, проте в ті часи дискусію та полеміку часто намагалися підмінити наклеюванням політичних ярликів. У низці публічних виступів Гетьмана обзивали «тіньовим спікером» парламенту, колабораціоністом і т.ін. Він палко любив Україну та її історію, тож його глибоко зачіпали такі несправедливі закиди. Проте не в його правилах було прощати вербальні атаки явно нижче пояса. Як правило, він давав гідну відповідь тим, хто використовував заборонені прийоми, і завжди брав гору. До честі Вадима Петровича слід зазначити, що він цілеспрямовано дискутував із будь-яким співрозмовником — навіть із такими опонентами, з якими важко знайти спільну мову.

Та й справді, чого лишень деякі люди не напридумують, якщо тільки захочуть! Так, останнім часом дехто прагне використовувати десяті роковини від дня вбивства Гетьмана у своїх корисливих, непорядних цілях, намагаючись «зробити» близьких Вадиму Петровичу соратників винними в безглуздих обвинуваченнях. Саме в такий спосіб діє якийсь Максим Карпенко, котрий опублікував статтю «Куля як чинник вибору шляху розвитку» («ДТ» від 29 березня 2008 року). Залишаючи без коментарів її зміст, вважаємо за необхідне заявити таке. Заяву автора про УМВБ, де його ніхто не бачив, слід вважати щонайменше неграмотною, а саму назву газетної публікації — проявом прагнення до дешевої сенсації. Помиляється у своїх оцінках, припущеннях і висновках пан Карпенко! Шкода, що читачів шановного тижневика було введено в оману.

Водночас не можна виключати, що ім’я В.Гетьмана й далі використовуватимуть в інформаційних війнах із метою створення образа ворога і винуватця чужих негараздів. У зв’язку з цим ми звертаємося до медійного співтовариства із закликом більш критично ставитися до спроб фахівців із комунікації, які приховують своє істинне обличчя під маскою певної ролі. Час уже залишити ці небезпечні ігри!

І, нарешті, останнє. Знаєте, нам у житті надзвичайно пощастило, тому що вона подарувала нам щастя пізнання справді надзвичайної особистості. Гетьман був найвищою мірою наділений даром людської дружби. Ми твердо переконані, що ті, хто може назвати себе його учнями, друзями, близькими чи просто знайомими, назавжди збережуть у своїй пам’яті його людське тепло та блискучий розум.

Вадим Петрович Гетьман завжди був для нас і буде надалі орієнтиром найвищої порядності та найвищого професіоналізму. Він був не просто блискучим знавцем фінансів, а й по-справжньому розумною, тонкою, інтелігентною, мудрою і талановитою людиною. Людиною, яка дарувала нам своє світло й робила всіх нас кращими. Світла йому пам’ять…