Україні нічого було пред'явити в Суді ЄС проти Януковича і Ко, тому вона не вступила в процес

Громадська комісія з розслідування і попередження порушень прав людини в Україні підготувала звернення до міністра юстиції України Павла Петренка з проханням про вступ України в судові справи, ініційовані Януковичем і командою в Суді ЄС з метою зняття з них західних санкцій. Однак ця ініціатива зіткнулася з протидією "по лінії президента" і Генпрокуратури.

Про це пише в статті для DT.UA кандидат юридичних наук, заступник голови Громадської комісії з розслідування і попередження порушень прав людини в Україні Станіслав Батрин.

Як зазначає автор, в цій ситуації було злочином просто спостерігати, як система "втрачає" справи щодо вищих посадових осіб, які, по суті, уособлюють режим, проти якого боролися люди.

Статут Суду передбачає інструмент подання заяви про інтервенцію (входження) в процес у тому разі, якщо рішення у справі стосується інтересу третьої особи. Безумовно, що, у разі оскарження санкцій, питання про зняття обмежень і подальшу втрату, по суті, державних активів - це питання, яке стосується інтересів України. Таким чином, Україна (маючи намір довести країнам ЄС, що розслідування кримінальних справ проти Януковича і Ко ведеться і санкції є дійовим інструментом) мала бути активним учасником процесу підтримання санкцій, пошуку активів, доведення злочинного походження останніх задля їх повернення в Україну. Пасивна роль України у цій ситуації, на наш погляд, означала б або відсутність державної позиції, або державну зраду, підкреслює Батрин.

В останні дні можливого звернення до Суду ЄС Мін'юст, запросивши на безоплатній основі рекомендованого громадськістю юриста подав клопотання про вступ України у справу на стороні Ради ЄС. Що означало підтримку рішення ЄС про накладення санкцій на представників режиму Януковича. Це було логічно: якщо Україна взяла на себе зобов'язання розслідувати злочини режиму Януковича, ми повинні були показати результати своєї роботи перед цивілізованими країнами. Якщо ми не можемо показати ці результати повинні запитати уповноважених осіб всередині своєї країни.

"Проте рішення Мін'юсту викликало різку реакцію по лінії президента. З поінформованих джерел стало відомо, що Мін'юст отримав від МЗС лист із вимогами відкликати заяву України про вступ у справу для підтримання санкцій. Основний аргумент: Україну можуть зобов'язати надавати пояснення, як розслідуються справи проти фігурантів санкційного списку. А розслідувалися вони вкрай незадовільно", - пише автор.

Реакція ГПУ була симетрична. Певні особи, час назвати яких ще настане, посилалися на те, що з керівництвом ГПУ терміново зустрівся голова представництва Європейського Союзу в Україні Ян Томбінський і запитав думки щодо ролі України у справі про підтримання санкцій. ГПУ такий запит витлумачила ледь не як вимогу ЄС відкликати заяву України про участь у процесі. Проте важко
уявити, що Томбінський міг висунути такі вимоги до країни, котра реалізовує своє законне право підтримати санкції ЄС і надає пояснення на їх підтримку.

На думку автора, ГПУ турбувала тільки одна проблема: в Суді ЄС потрібно було демонструвати результати розслідування або мотивувати бездіяльність. Ішлося про Суд Європи, а не про відписки громадянам із запевненнями, що "інформація не підлягає розголошенню". Довелося б публічно звітувати, чому так злочинно був змарнований дорогий час, чому чималі повноваження не були належним чином використані.

Надалі події розгорталися так: Україна відкликала клопотання про вступ у справу для підтримання санкцій ЄС; Рада ЄС відмовила у подовженні санкцій до окремих фігурантів санкційного списку й попередила про намір зняти санкції з інших осіб; Генерального прокурора було знято з посади.

Відмова Ради ЄС продовжити санкції стосовно 4 осіб із обмежувального списку, а також ризик скасування відповідних обмежень щодо ще 4 осіб у червні 2015 р., на наш погляд, може свідчити, що ЄС не вірить Україні. Що Європа, на превеликий жаль, не ділить свою віру на віру у звичайних громадян і віру в чинну владу.

Хоча завинила не Україна, а окремі чиновники. Які, замість того, щоб створити спеціальний відділ із розслідування справ вищих посадових осіб та забезпечити необхідну централізацію всіх заяв про злочини за єдиними реквізитами, продовжували цинічно імітувати діяльність, обманюючи людей. Що дало підстави таким, як А.Портнов, вигравати суди про спростування недостовірної інформації, тобто брехні.

ZN.UA звернулося до МЗС з проханням прокоментувати позицію зовнішньополітичного відомства з приводу можливої участі України в процесі в Суді ЄС. Заступник міністра з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль запевняє, що МЗС України "сприяло налагодженню взаємодії Генеральної прокуратури з причетними підрозділами Ради ЄС та Європейської служби зовнішньої діяльності (ЄСЗД), які представляють інтереси Ради ЄС по вказаних справах у суді ЄС".

На думку МЗС України, існуючий формат взаємодії між органами влади України і вищезгаданими інститутами ЄС в контексті судових розглядів у суді ЄС (позивач vs Рада ЄС) "є ефективним, що дозволило стороні ЄС належним чином захистити обґрунтованість введених обмежувальних заходів під час розгляду цього питання в робочих органах ЄС і під час попередніх судових слухань".

"Що стосується залучення нашої держави до судових процесів в рамках міжнародних судових органів, то взаємодія органів державної влади України у цій сфері регламентується Порядком здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України, затвердженим Указом Президента України №581/2002 від 25.06.2002. Питання залучення України як третьої сторони до участі у вищезгаданих судових процесах у порядку, визначеному вищезгаданим Указом Президента, не розглядалося. Водночас, на думку МЗС, така участь могла б мати наслідком виникнення низки політичних та правових ризиків для держави, а відтак, є недоцільною", - зазначила представник МЗС.

Докладніше читайте в статті Станіслава Батрина Санкції проти режиму Януковича: злочинно змарнований час у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".