Політика невизнання - універсальний інструмент. Україна може вимагати її дотримання у будь-якої держави або міжнародної організації. Ефективність цього інструменту безпосередньо залежить від готовності України його використовувати і майстерності, з якою вона це буде робити. Разом з тим контрзаходи і санкції - це зброя сильних. Сильних з військово-політичної, економічної, морально-духовної точок зору.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Максим Кононенко, дипломат, юрист-міжнародник. За його словами, невелика держава з хиткою політичною системою, незначним економічним потенціалом, несформованими принципами і цінностями, навряд чи зможе собі дозволити ввести санкції проти ядерного монстра, одного з постійних членів Ради Безпеки ООН.
"Не зможе цього зробити і середньої руки міжнародна організація: Росія - член більшості з них, її дипломати займають ключові позиції в секретаріатах, внески в бюджет представляють важливу матеріально-фінансову базу їх існування. Все це значно звужує коло партнерів, готових до санкційного тиску, принаймні до формального введення санкційного режиму, - зазначає дипломат. - Саме Україна є основною дійовою особою, яка відіграє вирішальну роль у визначенні змісту механізму невизнання. Розвиваючи політику невизнання, ми можемо самі керувати процесом, направляти міжнародне співтовариство в потрібному нам напрямку, не виходячи за рамки міжнародного права і здорового глузду".
Докладніше про необхідність активізації зусиль щодо невизнання окупації Криму читайте в статті Максима Кононенка "П'ять років окупації Криму: в пошуках політики невизнання" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".