Голова правління "Трансперенсі Інтернешнл Україна" (TI Ukraine) Андрій Вишневський вже пояснив, як повинен відбуватися процес відбудови України. Він вважає, що бенефіціарами такого проєкту мають бути уряд, ВР та місцеве самоврядування. В такому випадку роль ОП буде мінімальною. До того, залучити до цього варто (а сьогодні це ще й як ніколи реально) мислителів світового масштабу. Проте відкривши указ №266/2022 від 21.04.2022 (питання Національної ради з відновлення України від наслідків війни), ми нічого подібного до окресленого вище не угледимо, а побачимо натомість зовсім іншу картину. Про це у матеріалі "Повоєнне відновлення України: величні часи вимагають величних дій" для ZN.UA.
Утворена президентом Нацрада складається лише з українських державних посадовців. Вона включає майже всіх членів уряду та голів парламентських комітетів, голову Нацбанку, секретаря РНБО, а також голову офісу президента та його заступників. Співголовами Нацради є прем’єр-міністр і голова офісу президента, а секретарем — голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики. При цьому Рада є консультативно-дорадчим органом при президентові України.
Інтелектуальна потуга такого складу Ради навряд чи є співмірною з викликами, що нині стоять перед українським суспільством — за всієї належної поваги до кожного з членів Нацради. До того ж, навіть при побіжному аналізі дизайну новоспеченого органу, в очі одразу кидається кілька недоречностей.
По-перше, сам факт включення президентом до складу свого допоміжного органу цілого Кабміну та голів парламентських комітетів виглядає сумнівно, бо кожен із них має свою покладену на нього законом відповідальність і чимале коло прямих обов’язків. Рутина заважатиме їм креативно мислити, а це означає, що на засідання Нацради вони у кращому разі приходитимуть із папками, які підготують для них їхні помічники і директори департаментів, перед тим ретельно обдмухавши з них пил і наліпивши стікер «Реформи».
По-друге, урівнювання прем’єр-міністра, який у системі органів виконавчої влади займає вищу політичну посаду, визначену Конституцією, і керівника всього лише постійно діючого допоміжного органу президента, чия посада не є ані політичною, ані посадою державної служби, є нічим іншим, як іще однією спробою підважити державний устрій України як парламентсько-президентської республіки.
По-третє, сам факт такого урівнювання свідчить лише про те, що ніякого прем’єр-міністра у нас насправді немає, і керувати фактично всіма процесами не лише у Нацраді, а й в уряді та парламенті буде особа з офісу президента — без належних повноважень, політичної та юридичної відповідальності.
Отже, є підстави припускати, що наміром ініціаторів Нацради у такому вигляді було аж ніяк не створення умов для генерування найкращих ідей відновлення України. Натомість більше наявних ознак того, що метою могли бути руйнування нормального процесу вироблення державної політики, нівелювання у цьому процесі ролі уряду і парламенту, яка насправді має бути провідною як з погляду демократичних стандартів формування державної політики, так і з погляду приписів української Конституції. Той факт, що незалежним у своїх діях співголовою ради є глава офісу президента, а секретарем — голова комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, не дає можливості виключати, що головною метою «стратегічної» ініціативи є взяття під контроль керівництва офісу президента, зокрема, бюджетного процесу і публічних фінансів, що витрачатимуться на програми та проєкти, пов’язані з повоєнним відновленням України.
Особливе розчарування викликає той факт, що проблеми нетривіального змісту і масштабу знову намагаються вирішувати найтривіальнішими методами. Тими самими методами незчисленних рад: національних, координаційних, розвитку і бозна ще чого, з допомогою яких протягом останніх тридцяти років в Україні поховано не одну реформу і наглухо забито дошками не одне вікно історичних можливостей.
Більше матеріалів Андрія Вишневського за посиланням.