Історичний досвід США й економічна зацікавленість американських корпорацій можуть забезпечити об’ємну допомогу у відновленні економіки та інфраструктури України після закінчення війни.
Днями в нью-йоркському метро побачила жінку в строгій офісній сукні (явно — на роботу), через плече в неї висіла сумка з написом Ukraine will win («Україна переможе»).
Суперечок такий напис спричинити не може — у США багато хто дотримується такої думки.
Однак перемогу України на фронті не буде закріплено без масштабної реконструкції економіки та інфраструктури — розмінування територій, відновлення доріг, заводів, житлового фонду, зруйнованих унаслідок агресії РФ.
Світовий банк уже підрахував, що вартість відновлення України після російського вторгнення буде не менш як 411 млрд дол. У червні в Лондоні на конференції, присвяченій відновленню України, європейські країни та США оголосили про намір допомогти в цьому.
Та чи втіляться благі наміри в реальні дії й чи США, важливий партнер України, братимуть активну участь у реконструкції? Про позитивну відповідь свідчать два чинники — історичний досвід США з відновлення Європи після Другої світової війни та економічна зацікавленість американських великих компаній із чималим політичним впливом.
В контексті реконструкції української економіки нерідко згадують план Маршалла: як і в Україні сьогодні, економіку Європи було підірвано фашистською агресією. Так, 1945 року промислове виробництво в Нідерландах і Франції становило лише 34–46% від довоєнного рівня, в Німеччині й Італії — 20%. Зруйновано було й житловий фонд: наприкінці війни 25 мільйонів жителів Західної Європи виявилися бездомними. Занепало сільське господарство. У Франції, Італії, Британії наближався голод. У багатьох великих містах Європи кількість калорій на людину становила не більш як 800 на день.
Однак подібність із сьогоденням не обмежується масштабами руйнувань. Річ у тім, що план Маршалла було створено для захисту Західної Європи від тієї ж таки Росії (СРСР). Треба визнати, що автократія в Росії надзвичайно стабільна — диктатори приходять і йдуть, але їхні політика, риторика та прийоми залишаються незмінними.
Поки американці говорили про надії на мирне майбутнє та співробітництво, представник СРСР Молотов у знайомому нам ключі заявляв, що його країна оточена ворогами й тому потребує великої зони впливу як гарантії безпеки.
Загроза Третьої світової війни, що походила з Москви, вперше нависла над Європою вже 1947 року. У відповідь на цю загрозу уряд США дійшов дуже важливого висновку, який уплинув згодом на економічну допомогу США багатьом країнам: економічна стабільність і процвітання — це найкращий захист від російського впливу та агресії. Добробут, вважав один із головних архітекторів плану Маршалла Джордж Кеннан, надасть країнам-отримувачам психологічну перевагу над Радянським Союзом. На його думку, економічна допомога, крім поліпшення матеріальних умов, має розбудити в людях відчуття мети та власної гідності, які вбережуть їх від спокуси диктатури.
1947 року продати американській публіці ідею економічної підтримки європейських країн включно з Німеччиною було нелегко. У США були сильні прихильники ізоляціонізму — як зазвичай, ультраправі та ультраліві. Але наприкінці кампанії за план Маршалла вже 56% американців підтримували вкладення великих сум у відновлення Європи, і лише 17% були проти. І Європа виправдала довіру. Дуже швидко країни, які отримали допомогу, перетворилися з бідних родичів на заможних клієнтів і партнерів у справах комерції та оборони. До середини 1952 року, коли США офіційно припинили допомогу, промислове виробництво в країнах Маршалла збільшилося на 60%.
Позитивний досвід плану Маршалла, безперечно, стане аргументом за масштабну допомогу Україні після закінчення війни, а його основні положення можуть послугувати дорожньою картою в справі відновлення України.
Згідно з планом Маршалла, отримувачі грантів США мали виробити певну кількість продукції, стабілізувати валюту, здійснити структурні реформи. Можна припустити, що схожі вимоги буде висунуто й у період реконструкції економіки України.
У своїй внутрішній політиці уряд США, як і за часів плану Маршалла, має агітувати за економічну допомогу Україні не менше, ніж за військову. І дуже важливою буде двопартійна підтримка плану реконструкції.
Щоб забезпечити таку підтримку програми Маршалла, демократ Трумен призначив главою проєкту реконструкції республіканця та бізнесмена — директора знаменитої автомобільної компанії Studebaker Пола Хоффманна.
У наш час участь великих компаній у відновленні України теж має зіграти важливу роль у закріпленні двопартійної підтримки. Серед компаній, зацікавлених у реконструкції України, чимало мегакорпорацій. Деякі з них уже підписали угоду з Україною. Наприклад, компанія AECOM, що налічує понад 50 тисяч працівників і спеціалізується на будівництві інфраструктури, уклала угоду про допомогу у відновленні інфраструктури України. AECOM забезпечуватиме управління будівельними проєктами, оцінку вартості та інженерну підтримку.
Bechtel підписала меморандум «про взаєморозуміння» з Державним агентством України з відновлення та розвитку інфраструктури щодо Каховської греблі й транспортних коридорів. Bechtel, до речі, вже має досвід роботи в Україні. З 1998 до 2019 року компанія брала участь у проєкті Чорнобильського фонду «Укриття», керуючи проєктуванням конструкції нового конфайнменту для огородження пошкодженого реактора.
Компанії, пов’язані з викопним паливом, — ExxonMobil Corp, Halliburton і Chevron, як повідомляла Financial Times, розпочали переговори про проєкти в Україні та роботу з «Нафтогазом». (Усі три корпорації — гіганти бізнесу. Так, у Halliburton працює більш як 42 тисячі людей, в Chevron — 43 тисячі, в ЕххоnMobil — 62 тисячі.)
Американська компанія Caterpillar із обсягом продажів і виручкою в розмірі 59,4 млрд дол., ймовірно, теж візьме участь у відновленні інфраструктури. Caterpillar, провідний виробник будівельного обладнання, зацікавлена в міжнародних проєктах. Зокрема вона бере участь у будівництвах в Ізраїлі. Небайдужа Caterpillar і до долі України: невдовзі після початку повномасштабного вторгнення ця компанія оголосила, що виділяє більш як мільйон доларів на «підтримку потреб, пов’язаних із гуманітарною кризою в Україні».
Великі компанії в США активно фінансують політичні партії. Зазвичай ті самі фірми фінансують і демократів, і республіканців, але все-таки надають перевагу тій чи тій партії.
Великий бізнес, як правило, ближчий до республіканців. Halliburton, Bechtel і ExxonMobil уже багато десятиліть мають тісні політичні зв’язки з Республіканською партією. Так, у Halliburton з 1995 до 2000 року виконавчим директором був Дік Чейні, який став віцепрезидентом за Джорджа Буша. Головний виконавчий директор ExxonMobil Рекс Тіллерсон рік був держсекретарем за каденції Дональда Трампа.
А от Caterpillar радше підтримує демократів, що для великого бізнесу — рідкість. Ця компанія не робила пожертвувань федеральним законодавцям, які заперечували проти підтвердження результатів президентських виборів 2020 року, та публічно засудила облогу Капітолія прибічниками Трампа, які не визнали результатів виборів.
У проєкті відновлення України приватні компанії та корпорації, використовуючи свій політичний вплив, чинитимуть тиск на конгресменів, у партії та передвиборчі кампанії яких вкладали ресурси. Вимагаючи гарантій безпеки своїх інвестицій, вони, безперечно, ратуватимуть за прийняття України до НАТО.
І така вимога теж матиме прецедент, пов’язаний із планом Маршалла. Адже економічні інвестиції США в повоєнній Європі призвели до необхідності захищати побудоване й створити для цього Організацію Північноатлантичного договору — оборонний союз проти агресії.