Післявоєнна амністія може стати виходом, аби не змінювати законодавство про відповідальність за колабораціонізм – Мін’юст

Українські правозахисники вважають, що кримінальне законодавство щодо відповідальності за колабораціонізм можна не змінювати, бо після закінчення війни в тій чи іншій формі буде оголошено амністію. Що з цього приводу думають у Міністерстві юстиції розповіла в інтерв’ю ZN.UA заступниця очільника відомства Валерія Коломієць, з якою поговорила Тетяна Безрук.

«Правозахисники тут мають рацію, амністія щодо певних дій — це теж імовірний сценарій перехідного періоду, після перемоги. В цій дискусії немає однозначного рішення», – зазначила Коломієць.

На зауваження про те, що це наші люди, які одного дня прокинулись в окупації та не вибирали цього, заступниця міністра заявила про різне бачення цього питання у різних журналістів. Зокрема, за її словами, дехто запитує, чому не прописано до них жорсткіших заходів. Тому, як заявила Коломієць, конкретно зараз у неї немає рецепта й відповіді на всі ці запитання. Вона підкреслила, що це історія про певне переосмислення суспільного договору всередині країни, і нам потрібно це зараз робити.

«Він приймався як жорстка відповідь тим, хто, перебуваючи в окупації, захоче підтримувати окупаційну владу. Він приймався в умовах, коли ми не мали досвіду деокупації великих територій. Повторюю: цей закон більше не про перспективу деокупації, а про реакцію на повномасштабне вторгнення. На мою думку, нам однозначно треба змінювати цей закон у перспективі нашої перемоги. Знаю, дискусії на цю тему ведуться і в експертному, і в правозахисному середовищах, і в парламенті. Також обговорюються питання люстрації та помилування», – відповіла Коломієць на питання, чи прийнятий навесні 2022 року закон про колаборантів враховував ризики, що в людей, котрі тривалий час перебуватимуть в окупації, не буде грошей і заощаджень.

Що стосується залучення Мін’юсту до напрацювання правок для майбутнього внесення змін до законодавства, то заступниця міністра заявила, відомство залучене до роботи над стратегією щодо деокупованих територій. 

«Головна роль тут — у Міністерства реінтеграції, представництва президента України в АРК. Відповідно ми своєю експертизою долучаємось», – додала Коломієць.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Заступниця міністра юстиції: «Законодавство про відповідальність за колабораціонізм потрібно змінити. Але після війни»

Говорячи про орган, який має займатися люстрацією на деокупованих територіях, заступниця міністра зазначила, що сьогодні теоретично стає зрозумілим, що цей процес – справа майбутнього.

«Коли приймали Закон про люстрацію, який зараз діє, органом, що відповідав за процес, було визначено Мін’юст. Уже потім Венеційська комісія роз'яснила, що це має бути незалежний орган, зі своїм секретаріатом, апаратом, який здійснює перевірку. Свого часу наше Міністерство напрацювало законопроєкт, яким ми пропонували переробити архітектуру наявного механізму люстрації до вимог Венеційки, де власне подібний орган і описали. А тому, якщо ми все одно повернемося до люстрації в наш перехідний період, — базис, який у нас уже напрацьований, ми можемо використовувати», – додала Коломієць.

Раніше керівник прокуратури АР Крим та Севастополя Ігор Поночовний заявив, що стаття ККУ  про колабораційну діяльність, яка не враховує специфіку тривалої окупації Криму, дещо небезпечна, і Росія цим маніпулює. Тому її треба змінити.

Зазначимо, що кримінальна відповідальність для колаборантів в Україні діє з 15 березня минулого року. Тоді набрала чинності ст. 111-1 ККУ, якою встановлено відповідальність за такі види діяльності:

• публічне заперечення збройної агресії проти України, публічні заклики до співпраці з РФ;
• зайняття посади у незаконних органах влади на тимчасово окупованій території, обрання до таких органів;
• пропаганда в закладах освіти;
• передача матеріальних ресурсів незаконним збройним формуванням на тимчасово окупованій території;
• організація та проведення виборів, референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до їх проведення;
• організація та проведення з’їздів, зборів, мітингів, демонстрацій, інформаційна співпраця з окупаційною владою;
• зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах на тимчасово окупованій території;
• участь у незаконних збройних формуваннях держави-агресора;
• допомога у веденні бойових дій проти ЗСУ, добровольчих формувань, утворених для захисту України.