Підтримати
Відтоді, як спроба Росії захопити Київ і встановити маріонетковий уряд зазнала невдачі у перші ж дні війни, поразка Кремля в Україні стала дедалі ймовірнішою. Отож, що вражає після майже року війни, так це майже повна відсутність будь-яких дискусій серед політиків, політологів, аналітиків і журналістів про наслідки поразки для Росії. Це небезпечний брак уяви, враховуючи потенціал колапсу та розпаду Росії, пише Олександр Мотиль, професор політології Університету Рутгерса в Нью-Йорку в статті для Foreign Policy.
Насправді поєднання невдалої війни за кордоном і крихкої, напруженої системи всередині Росії з кожним днем збільшує ймовірність краху у той, чи інший спосіб. Незалежно від того, буде це добре, чи погано для Заходу, це результат, до якого політики мають бути готові.
Існують різні сценарії того, що може статися в Росії після того, як її поразка в Україні стане ще більш зрозумілою. Швидше за все, це відхід президента Росії Владіміра Путіна з посади, після якого почнеться жорстока боротьба за владу між крайніми правими націоналістами, які хочуть продовжити військові зусилля та знищити існуючу політичну ієрархію, авторитарними консерваторами, які зацікавлені в існуванні системи, і відродження напівдемократичного руху, спрямованого на припинення війни та реформування Росії. Ми не можемо знати, хто переможе, але ми можемо впевнено передбачити, що боротьба за владу послабить режим і позбавить Росію решти того, що залишилося від її військового потенціалу. У свою чергу, ослаблений режим у поєднанні з погано функціонуючою економікою запропонує незадоволеним росіянам вийти на вулиці, можливо навіть зі зброєю, і заохотить деякі неросійські політичні одиниці, що входять до складу Російської Федерації, обрати більшу самостійність. Головними кандидатами є Татарстан, Башкортостан, Чечня, Дагестан і Саха. Якщо Росія переживе ці потрясіння, вона, ймовірно, стане державою-клієнтом Китаю. В іншому випадку, карта Євразії виглядатиме зовсім інакше.
Враховуючи величезні простори Росії, довгу історію неспокійних регіонів і численні неросійські етнічні групи — результат століть імперських завоювань — єдиним сценарієм, який заслуговує на значну увагу, є дезінтеграція централізованого контролю та розпад федерації. Історія знає чимало випадків розпаду держав після війн, революцій, системних розладів, економічних криз та інших епохальних подій. Імперія Наполеона розвалилася після його провального походу на Москву та подальшої поразки в битві під Лейпцигом. У 1918 році Османська, Австро-Угорська, Німецька та Російська імперії зазнали військової поразки. Звичайно, свою роль зіграли люди, рішення та політика, але врешті-решт саме війна та пов’язані з нею економічні та соціальні кризи штовхнули ці держави на межу політичного хаосу, а часто-густо й насильства.
Згадайте також про розпад Радянського Союзу — результат, якого мало хто з росіян бажав або навіть уявляв собі, коли Михайло Горбачов прийшов до влади як лідер комуністичної партії СРСР у 1985 році. Ще на початку 1991 року більшість радянських громадян проголосували на референдумі за те, щоб зберегти свою країну. Щоправда, усі республіки, включно з Росією, проголосили суверенітет, і всі, крім Росії, проголосили повну незалежність після невдалого державного перевороту в 1991 році. Але система розвалилася насамперед через те, що Горбачов вирішив омолодити Радянський Союз шляхом знищення його ключових рис: тоталітаризму і централізованого планування, тим самим активізувавши політичні, соціальні та економічні сили, які зрештою змусили більшість республік шукати притулку від хаосу в автономії та незалежності. Це була перебудова — політика Горбачова щодо економічної та політичної перебудови, яка ненавмисно вбила Радянський Союз.
Якщо сьогоднішня Росія піде слідами цих країн до колапсу, це матиме мало спільного з волею російської еліти чи політикою Заходу. Задіяно буде більш значні структурні сили. Росія Путіна страждає від низки взаємопідсилюючих протиріч, які сформували державу, що є набагато більш крихкою, ніж можна було б уявляти з його хвастощів. Вони включають військову, моральну та економічну поразку у війні в Україні, але також крихкість і неефективність гіперцентралізованої політичної системи Путіна; крах його культу особистості мачо, пов’язаний із його поразкою, хворобою та наочним старінням; шалену безгосподарність російської нафтодержавної економіки; нестримну корупцію, яка проникає в усі верстви суспільства; і великі етнічні та регіональні розколи в останній у світі нереконструйованій імперії.
Коли глава української розвідки Кирило Буданов на початку цього тижня святкував свій день народження іменинним тортом, на якому була зображена розрізана на кілька частин Росія, це, звичайно, був дотепний акт тролінгу. Але ідея зображення на глазурі зовсім не виглядає аж такою надуманою.
За сучасних умов вистачить лише тригера, щоб підштовхнути систему до краху. Невдала війна з Україною, яка виявила слабкість Путіна та його держави, цілком може стати тією іскрою, яка запалить пошарпані деревини російських інституцій. Звісно, іскри непередбачувані, і Росія могла б пережити нинішню кризу та вижити у своїй нинішній формі, чи то за Путіна, чи за його наступника. Але навіть якщо це станеться, вона буде сильно ослабленою як держава, при тому, що всі структурні напруження залишаться. Путін, ймовірно, здогадується про це. У своїй новорічній промові 2023 року він згадав про потенційну загрозу війни для незалежності Росії — про що раніше він не говорив.
Але що, якщо іскра таки спалахне і ймовірний крах Росії буде дестабілізуючим і насильницьким, можливо, включаючи громадянську війну? Так вважає історикиня Марлен Ларуель, директор Інституту досліджень Європи, Росії та Євразії Університету Джорджа Вашингтона.
«Колапс спричинив би кілька громадянських війн», – говорит вона, пояснюючи, що «нові держави будуть боротися одна з одною за кордони та економічні активи». Водночас, московські еліти «жорстоко реагуватимуть на будь-який сепаратизм».
Подібним чином колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер стверджував , що «розпад Росії або знищення її спроможності проводити стратегічну політику може перетворити її територію, яка охоплює 11 часових поясів, на спірний вакуум». Російські групи можуть протистояти одна одній і вдаватися до насильства у той час, як зовнішні сили застосовуватимуть силу, щоб розширити свої вимоги.
«Усі ці небезпеки посиляться наявністю тисяч одиниць ядерної зброї», — писав Кіссінджер. Найкращим алгоритмом дій, радив він, було б уникнути того, щоб зробити Росію «безсилою через війну», натомість включити її в «мирний процес», деталі та можливість виконання якого, втім, залишаються туманними.
Пророцтва Ларуель та Кіссінджера є найгіршими сценаріями, які слід сприймати з великою недовірою. Історія демонструє, що хоча крах імперій часто є хаотичним для країн, які його зазнають, результат не завжди шкодить їхнім сусідам чи решті світу.
Загибель Наполеона започаткувала епоху відносного миру в Європі. Після розпаду Австро-Угорщини спочатку відбулися бойові дії, зокрема між поляками та українцями, але через кілька років ситуація стабілізувалася.
Навіть розпад Радянського Союзу був надзвичайно мирним — швидше за все тому, що нові незалежні колишні радянські республіки та нові суверенні європейські країни-сателіти мали визнані кордони, діючу адміністрацію та власні еліти, готові будувати держави.
З іншого боку, крах Османської імперії призвів до жахливих боїв між турками та греками; розпад Російської імперії породив конфлікт від Балтійського моря до Тихого океану; а падіння Німецької імперії в 1918 році, ймовірно, напряму призвело до Другої світової війни.
Яка з цих траєкторій може бути застосована, якщо Росія розпадеться? Ніхто, включаючи Ларуель та Кіссінджера, не знає, а історія імперій показує, що можливі як відносно мирні переходи, так і руйнівні пожежі.
Песимісти вкажуть на ймовірність того, що велика Росія вестиме війни з усіма сепаратистськими державами. Оптимісти заперечать, що російські війська після поразки в Україні будуть демотивовані і не зможуть воювати на кількох фронтах.
Песимісти можуть стверджувати, що нові неросійські держави на Північному Кавказі чи в інших місцях зрештою воюватимуть між собою, тоді як оптимісти скажуть, що неросіяни мають адміністративні кордони, існуючі регіональні уряди та значні економічні ресурси (зараз виснажені Москвою), що дозволить їм уникнути конфлікту з сусідами.
Оптимісти можуть сказати, що справи не можуть бути гіршими за геноцидну війну, яку розв’язала Росія. Песимісти відповіли б, що насправді може стати набагато гірше, і вказали б на ядерний арсенал Росії.
Суть полягає в тому, що не має значення, оптиміст ви чи песиміст — ми можемо лише спостерігати за розгортанням драми ймовірного розпаду Росії. Ані політика Заходу, ні сам Путін не можуть вплинути на те, щоб зупинити його. Передусім через те, що Росія вже переживає глибоко вкорінені інституційні кризи, значно посилені людиною, яка зробила Росію крихкою та нестабільною і породила ймовірну іскру, яка призведе до її загибелі.
Це не означає, що Захід повинен просто сидіти склавши руки, поки Росія деградує. Необхідно підготуватися до можливого розпаду. Неймовірні найгірші сценарії Ларуель та Кіссінджера повинні готувати політиків, які сподіваються на краще, до гіршого, зберігати холоднокровність і готуватися до непередбачених ситуацій.
Їм слід уникати повторення помилок минулого, таких як спроби допомогти вижити явно вмираючому Радянському Союзу та наданню переваги потребам Росії над потребами її сусідів. Країни вздовж кордону з Росією — від країн Балтії до Центральної Азії — якщо їм вдасться зберегти стабільність і сформувати санітарний кордон, стануть ключовими для стримування будь-якої нестабільності в Росії. Вони також будуть ключовими для допомоги новим незалежним правонаступникам Російської Федерації стабілізуватися та поводитися помірковано.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google