Козирем України в Партнерстві посилених можливостей НАТО міг би стати фокус на Чорноморській безпеки – експертка

Після того як Україна приєдналася до програми НАТО «Партнерство посилених можливостей» (ППМ) в червні цього року, до Києва зацікавлені в максимальному використанні ППМ, щоб наблизити членство в НАТО. Але яким буде подальший діалог з Альянсом, розбиралася директорка Центру «Нова Європа» Альона Гетьманчук у статті для ZN.UA.

Авторка зазначає, що український уряд після отримання ППМ призводив красномовний перелік потенційних можливостей, які відкриває програма: від участі в плануванні операцій Альянсу до поглибленого обміну розвідданими.

«Та ці можливості не надаються Україні автоматично. Якщо використовувати аналогію між ППМ і «золотою картою», як це люблять робити шведи, то власник цієї карти має самостійно подбати, по-перше, про доволі складний процес її активізації по лінії НАТО. По-друге, про її наповнення. Для цього з українського боку має бути чітке розуміння наших пріоритетів і активне їх лобіювання серед партнерів із Альянсу», - пише Гетьманчук.

Експертка додала, що консультації про те, яким чином Україна має намір використовувати ППМ, лише плануються, а дата поки невідома.

Позитивом Гетьманчук називає те, що на початку липня керівник військового комітету НАТО Стюарт Піч отримав лист від головнокомандувача ЗСУ генерала Хомчака з пропозиціями щодо пріоритетних сфер практичного наповнення ППМ, які цікавлять Україну.

«Візитною карткою України як учасниці ППМ міг би стати фокус на Чорноморській безпеці. Київ повинен брати участь, а також ініціювати навчання НАТО в цьому регіоні, зокрема за тематикою статті 5 Північноатлантичного договору. У цьому контексті, важливо налагодити й інтенсифікувати партнерство з Грузією — учасником ППМ з 2014 року, а також чорноморськими країнами—членами військово-політичної організації, передусім із Румунією», - пише авторка.

Попри всі задекларовані з боку НАТО та уряду України переваги, внесок конкретно ППМ в посилення співпраці того чи іншого партнера Альянсу досить часто складно виміряти та оцінити. Це підтверджує і неоднозначний досвід перебування в програмі таких країн як Швеція, Фінляндія, Грузія.

«Так, одна з потенційних переваг ППМ — представництво у структурах НАТО. Але, що стосується України, в нас уже впродовж тривалого часу є можливість мати своїх представників у керівних структурах Альянсу. Зокрема й у штаб-квартирі. Тут, швидше, акцент треба робити на тому, аби в осяжній перспективі мати принаймні одного представника України в міжнародному секретаріаті НАТО, а не лише в міжнародно-військовому штабі», - додала Гетьманчук.

Вона також пише, що досвід перебування в Програмі таких держав як Швеція, Фінляндія і Грузія показує, що, крім бажання учасників активізувати «золоту карту», ​​дуже важливо мати високий рівень довіри між Альянсом і країною-партнером. У випадку з Україною це завжди було досить проблематично.

«Такий рівень довіри, зокрема, потрібен, щоб задіяти одну з найважливіших переваг, які цікавили Україну в контексті ППМ, — швидкий і поглиблений обмін розвідувальною інформацією. Навіть попри те, що українські профільні урядовці в неофіційних розмовах стверджують: насправді нам найбільше потрібна інформація від одного конкретного члена НАТО — США. Що ж стосується інших членів Альянсу, то в окремих випадках (зокрема ситуації на Донбасі) європейські партнери в нас запитують інформацію», - пише експертка.

Гетьманчук нагадує, що ППМ є частиною Ініціативи взаємосумісності, розпочатої Альянсом на Уельському саміті у 2014 році.

«Запрошення України до ППМ — це, зокрема, й визнання того, що наша країна вже досягла певного рівня взаємосумісності, адаптуючи нормативні документи, які для зручності в Києві називають стандартами НАТО. Україна станом на минулий рік втілила 16% стандартів НАТО (196 прийнятих нормативних документів), що більше, ніж деякі інші партнери і навіть окремі країни-члени (зокрема Чорногорія). Нинішнього року, за нашою інформацією, кількість зросла до 231», - пише вона.

Експертка підкреслює, що хоча виконання стандартів є не вимогою Альянсу, а, швидше, добровільним зобов’язанням країни-партнера, навряд чи уповільнений темп їх адаптації зіграє в плюс Україні під час перегляду ППМ через три роки. Досить порівняти кількість прийнятих стандартів у першому півріччі 2019 і в першому півріччі 2020, щоб мати підстави говорити про трохи тривожну тенденцію в цьому питанні, яка не зовсім корелюється із заявленим фокусом нової влади на практичний вимір інтеграції і в ЄС, і в НАТО замість гучної політичної риторики.

Детальніше про те, яка наступна «станція» буде після приєднання України до програми НАТО «Партнерство посилених можливостей», читайте в статті Олени Гетьманчук «Євроатлантичний трек» для ZN.UA.