Підтримати
Вторгнення Росії в Україну є найбільшим викликом європейській безпеці з часів закінчення холодної війни, але європейці втратили можливість посилити власний захист, кажуть дипломати та експерти. Натомість війна посилила військову залежність Європи від США. Про це у статті для The New York Times пише Стівен Ерленгер.
Вашингтон очолив відповідь на війну, залучив союзників, організував військову допомогу Україні та надав найбільшу кількість військового обладнання і розвідданих. США на кожному кроці вирішували, яку зброю Київ отримає, а яку – ні.
Незамінна роль США проявилася і в нещодавньому рішенні надати Україні танки Leopard та дозволити іншим зробити це – крок, який канцлер Німеччини Олаф Шольц відмовився зробити попри сильний тиск з боку Польщі та Британії, якщо США не нададуть кілька своїх власних сучасних танків.
«Американське лідерство було майже надто успішним для його власного блага, не лишаючи європейців жодного стимулу розвивати лідерство самостійно», – сказала Ліана Фікс, німецька аналітикиня з Ради з міжнародних відносин у Вашингтоні.
«Вважається, що в Європейському Союзі немає справжнього лідера, а США виховують дітей у вертольоті з Брюсселем, – сказала вона. – Це проблема, яка може знову переслідувати США».
Лідери Європейського Союзу відвідали Київ у п’ятницю, але запропонували президенту Володимирові Зеленському не більше, ніж обіцянки, що його країна, яка бореться, колись може приєднатися до блоку.
Тим часом Європейський Союз відповів на вторгнення економічними санкціями проти Росії, значною фінансовою допомогою та фондом – зараз у 3,6 млрд євро, або близько 3,9 млрд доларів – для відшкодування державам-членам за їхні військові внески в Україну. Загальний військовий внесок в Україну від держав-членів оцінюється в 12 мільярдів євро, а загальна допомога – майже в 50 мільярдів євро.
Але мета президента Франції Еммануеля Макрона щодо «стратегічної автономії» – щоб Європейський Союз став військовою силою, яка могла б діяти незалежно від США – виявилася марною.
Значною мірою, кажуть дипломати та експерти, це тому, що європейські країни різко розходяться між собою щодо того, як має закінчитися війна, і навіть щодо їхніх стосунків з Росією та її президентом Владіміром Путіним як зараз, так і в майбутньому.
Неможливо мати справжню європейську оборону без узгодженої європейської зовнішньої політики, вважає Чарльз А. Купчан, колишній чиновник адміністрації Обами та професор міжнародних досліджень Джорджтаунського університету. За його словами, українська війна перерізає обидва шляхи, спонукаючи до нової єдності серед європейців, але також до нових тріщин.
«Є дуже мало прагнення до автономії, якщо це означає відстань від Сполучених Штатів, – сказав він. – Тому, що війна підкреслила важливість американської військової присутності в Європі та гарантій, які вона надала європейським союзникам після Другої світової війни».
Центральна та Східна Європа, а також країни Балтії та Великобританія завжди не довіряли обіцянкам автономної європейської оборони та працювали над тим, щоб США були задіяні в європейській безпеці та в альянсі НАТО. Для них американська ядерна парасолька вважається незамінною для стримування Росії, яку вони вважали більшою загрозою, ніж інші союзники, такі як Німеччина, Франція, Іспанія та Італія, особливо після російської анексії Криму в 2014 році.
Незалежно від того, нарікає Вашингтон на це чи ні, враховуючи його бажання повернутись до Китаю, Купчан сказав, що «ця війна продовжує термін придатності американської військової присутності в Європі на довгий час».
Андерс Фог Расмуссен, колишній генеральний секретар НАТО, який запропонував план зміцнення безпеки України проти Росії, заявив, що Макрон «підірвав власну ідею європейської автономії» своїми «заявами та поведінкою, коли справа стосується Путіна», стверджуючи, що новий європейський порядок безпеки повинен включати Росію і що Путіна не можна принижувати.
«Це викликало підозру у Східній Європі та зробило більш-менш неможливим для Макрона створити імпульс для своєї ідеї європейської автономії», – сказав Расмуссен.
До тих пір, поки великі європейські держави «не зможуть домовитися про спільний підхід до Росії, решта натовпу дивитиметься за Атлантику і шукатиме гарантій безпеки від Сполучених Штатів», додав він.
«Європейська мрія завжди полягала в тому, щоб мати два основних колективних стовпи, один – фіскальний і один – оборонний», – сказав Гунтрам Вольф, директор Німецької ради з міжнародних відносин. Німеччина закріпить перший, а Франція – другий.
«Але війна в Україні сильно змінила правила європейської безпеки, – сказав він, – і центрально-східна Європа відразу зрозуміла, що їм потрібні США для їхньої безпеки, і Німеччина швидко вирішила те саме».
Попри обіцянку канцлера Німеччини Шольца щодо Zeitenwende або поворотного моменту в політиці безпеки Німеччини, деталей бракувало. Тепер виявилося, що 100 мільярдів євро, виділених на відновлення мізерної німецької армії після холодної війни, будуть розподілені протягом усього терміну служби парламенту. Бюрократія ускладнила початок витрачання грошей, і уряд не зміг зрушити з місця оборонну промисловість Німеччини.
Rheinmetall, німецький виробник зброї, виготовляє танки Leopard і має близько 200 танків на складі, і каже, що йому потрібен до року, щоб відремонтувати їх для України. Але Німеччина могла легко заплатити компанії за підготовку танків 12 місяців тому, навіть для власної армії.
«Німеччина вже згаяла рік», – сказав Вольф.
Європейські країни намагалися наздогнати необхідні інвестиції в оборону, але національно та фрагментарно, не координуючись Брюсселем. Це неминуче означало купівлю готової продукції, що здебільшого означало американську, а не європейську зброю.
Німеччина роздратувала Францію, негайно купивши американські винищувачі F-35, замість того, щоб купувати європейські або навіть чекати довго відкладеного франко-німецько-іспанського проєкту Future Combat Air System, який конкурував із запропонованим британсько-італійсько-японським проєктом. один. Але жоден проєкт не очікує мати робочий винищувач до 2035 чи 2040 років.
Подібним чином, стурбований своєю вразливістю до російських ядерних ракет середньої дальності в Калінінграді, Берлін шокував Париж, запропонувавши «Ініціативу Європейського небесного щита», систему ППО та ПРО, у співпраці з 13 союзниками по НАТО та Фінляндією, а пізніше Швеція також, яка в основному використовуватиме існуючі американські та ізраїльські технології, а не європейський дизайн.
Франція не була однією з залучених країн і на знак невдоволення відклала щорічне засідання франко-німецького уряду.
«У довгостроковій перспективі такі рішення збільшують залежність Європи від Сполучених Штатів, – сказала Ліана Фікс. – Люди зараз роблять ставку на НАТО і США, а також на обладнання, яке вже є».
Те, що Шольц погодився надати Україні танки тільки з американцями, які зачепили в Європі, «свідчить про те, що європейці зрештою не довіряють один одному, а для центрально-східних європейців довіра та довіра зникли», сказала вона.
Водночас, сказала пані Фікс, і Німеччина, і Франція вважають, що країни Центральної та Східної Європи недооцінюють ризик російської ескалації та потребують, щоб Вашингтон їх стримав.
«Тож усі дивляться на Вашингтон як на головного арбітра, – додала вона, – а не один на одного».
Макрон і Шольц, чиї стосунки, як кажуть, є холодними, не змогли забезпечити необхідного лідерства, окремо чи разом, вважають аналітики.
«Франція втратила можливість показати, чим є або може бути стратегічна автономія, – сказав Барт Шевчик, колишній чиновник адміністрації Обами, який зараз працює в Німецькому фонді Маршалла. – Під поверхнею гасла. Там не було багато ресурсів, розгортання чи навіть інтелектуального лідерства».
Коли справа дійшла до зменшення залежності від російського імпорту енергоресурсів, європейці зазнали великого економічного удару, швидко побудували термінали зрідженого природного газу, порушили правила, запровадили санкції та домовилися про обмеження ціни на російську нафту. Захист був іншою історією.
«Що стосується безпеки та оборони, то він втратив довіру, – сказала Фікс. – Франція могла використати цю війну як можливість, щоб інвестувати великі кошти в Україну та Центральну Європу і сказати: “Ви дійсно можете на нас покластися”, але цього не сталося».
Натомість і Париж, і Берлін вагалися, сподіваючись на коротку війну, якою ця, судячи з усього, не буде. Отже, на деякий час «стратегічна автономія мертва», сказала Фікс, «а французам це зовсім не подобається».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google