Підтримати
Фото і телевізійні кадри «Франції, що палає» знову шокували світ. Багатотисячні демонстрації, сцени вандалізму, жорстка конфронтація між радикальними протестувальниками та поліцією нагадали апокаліптичні сцени, пов’язані з рухом «жовтих жилетів» 2018–2020 років, свідком яких я був, працюючи у Франції. Цього разу до підпалених авто і будинків додалися вогнища з куп сміття, що нагромадилися на вулицях Парижа внаслідок тривалого страйку сміттярів. Акції протесту пройшли в багатьох містах країни, в них узяли участь понад мільйон осіб (3,5 мільйона — за даними профспілок). Кількість поранених поліцейських і заарештованих протестувальників обчислюється сотнями. Через хаос на вулицях Парижа було перенесено державний візит до Франції нового британського монарха — Чарльза ІІІ.
На відміну від виступів «жовтих жилетів», масштаби й інтенсивність яких зненацька заскочили політичний клас і суспільство загалом, протести 23–24 березня стали кульмінацією акцій спротиву пенсійній реформі, що прокотилися Францією впродовж останніх трьох місяців.
Головний елемент урядової реформи пенсійного забезпечення — підвищення віку виходу на пенсію з 62 до 64 років. Навіть за такого підходу французький пенсійний вік залишиться істотно нижчим од відповідних показників в інших економічно розвинених країнах: у середньому за 65, із перспективою подальшого зростання.
Підвищення пенсійного віку обумовлене радикальними демографічними змінами в цій групі країн — збільшенням тривалості життя та виходом на пенсію представників «бебі-буму» після Другої світової війни на тлі істотного зниження народжуваності. Як наслідок, посилюється тягар на економічно активну частину населення і швидко зростає дефіцит державних пенсійних фондів. Без підвищення пенсійного віку, тобто збільшення кількості економічно активних працівників, на пенсійну систему Франції очікує банкрутство. Пенсійна реформа Емманюеля Макрона перебуває в центрі його зусиль трансформувати французьке суспільство відповідно до викликів сьогодення, динамізувати й підвищити конкурентоспроможність французької економіки.
У кожній країні пенсійні реформи (особливо якщо вони передбачають підвищення пенсійного віку) належать до категорії надчутливих, безпосередньо торкаючись інтересів більшості населення. Втім, навряд чи знайдеться інша країна, в якій спроби внести зміни до пенсійного законодавства наражалися б на такий інтенсивний опір, як у Франції. Зокрема 1995 року загальнонаціональні страйки проти плану Алена Жуппе спричинили дострокові парламентські вибори та відставку його уряду.
При цьому зазначимо, що пенсійна система у Франції належить до найбільш «щедрих» на Заході. На її фінансування витрачається 13,8% ВНП (тоді як у країнах — членах Організації економічного співробітництва та розвитку, яка об’єднує найбільші економіки світу, — загалом 11,7%). Розмір середньої французької пенсії становить 73,6% від попереднього заробітку пенсіонера, тоді як загальний для ОЕСР показник — 58,6%. Чинна пенсійна система сприймається у Франції як загальнонаціональна інституція, ключовий соціальний здобуток, а сама пенсія — як початок якісно нового етапу життя, що його пенсіонер має змогу вибудовувати відповідно до своїх уподобань та звичок. Як свідчать соціологічні опитування, абсолютна більшість французів — 70% — виступає проти сучасної пенсійної реформи.
Таким чином, протести проти реформи, які почалися ще в доковідний період і до останнього часу проходили переважно у формі масових демонстрацій, страйків та блокування промислових об’єктів, були явищем здебільшого очікуваним. Що спричинило їх радикалізацію? Якщо узагальнити те, що пишуть із цього приводу французькі експерти, можна зробити такі висновки.
Головну причину вбачають у «методі Макрона». Він базується на абсолютній упевненості чинного президента Франції у своїй здатності знаходити єдино правильний вихід із будь-якої кризової ситуації. Похідна від цього — його рішучість у реалізації оголошеного у виборчих програмах 2017-го та 2022 років плану реформ. Тимчасом небажання враховувати думки, відмінні від його особистих оцінок (дехто навіть говорить про прогресуючу «ізоляцію президента» від реальності), здатне призвести до помилок у політичній тактиці. Такою помилкою французькі аналітики вважають вибір часу для проведення реформи, коли французьке суспільство ще не повністю оговталося від наслідків епідемії COVID-19 і відчуває тиск інфляції, яка знижує купівельну спроможність населення, незважаючи на компенсаційні заходи уряду.
Ні президент, ні урядовці не змогли знайти правильного тону у спілкуванні з суспільством на тему змін у пенсійному законодавстві: люди не сприйняли правильних, але переважно технократичних, позбавлених емпатії до пересічних французів пояснень їх доцільності. Не виправило ситуацію і телевізійне звернення президента: його аргументи не переконали 76% французів.
Радикалізація протестів проти пенсійної реформи знову вивела на авансцену політичного життя Франції проблему фрагментації французького суспільства та відчуженості між правлячими елітами і значною частиною населення, яке опинилося на узбіччі економічного прогресу останніх десятиліть. Як і під час демонстрацій «жовтих жилетів», 23 березня об’єктами нападу радикалів стали символи державної влади — поліцейські дільниці, мерії, офіси депутатів парламенту. Особлива ненависть маніфестантів знову була спрямована на президента Макрона, якого порівнюють із абсолютним монархом: непоодинокими були випадки нищень опудал із його зображенням та зображенням прем’єрки Елізабет Борн. Популярність очільника держави знизилася до 28% — майже до показника пікового періоду руху «жовтих жилетів».
Підвищенню градуса напруги в суспільстві та збільшенню кількості демонстрантів сприяла використана урядом процедура ухвалення реформи, так звана 49.3. Вона дає урядові право не ставити законопроєкт на голосування в парламенті. Він вважається ухваленим, якщо парламент не висловив недовіру уряду. Хоча ця норма передбачена конституцією країни (49.3 — це відповідний підрозділ статті конституції) і вже застосовувалася 100 разів, вона часто сприймається у Франції як недостатньо демократична. Наразі використання 49.3 було тим більш ризикованим, що дозволило противникам реформи потрактувати дії уряду як її «проштовхування», попри негативне ставлення суспільства і відсутність сталої підтримки в парламенті: відповідну резолюцію про недовіру уряду відхилено більшістю лише в дев’ять голосів.
Текст закону про пенсійну реформу перебуває на розгляді Конституційної ради Франції, яка має надати свій висновок. Президент оголосив про свій намір, за умови позитивного рішення КР, ввести закон у дію до кінця нинішнього року. Наразі він відхилив можливість внесення до закону змін, як і можливість відставки прем’єрки або зміну складу уряду, які часто використовуються в політиці задля зняття соціальної напруги. Натомість анонсовано продовження реформ, зокрема в таких галузях як охорона здоров’я та освіта.
Багатьом реалізація цих планів видається суперскладною справою. По-перше, парламентська епопея пенсійної реформи, і надто етап її ухвалення, продемонстрували відсутність в Емманюеля Макрона стабільної більшості в Національних зборах. Ухвалення потрібних йому законів залежатиме від домовленостей із традиційними правими «республіканцями», не можна також виключити посилення суперечностей у рамках самої пропрезидентської коаліції. По-друге, «вулиця» не сказала останнього слова. Імовірно, що протести проти пенсійної реформи не вщухнуть, Очікується, що акції у вівторок своїм масштабом не поступатимуться демонстраціям минулого тижня. Незважаючи на акти насильства та вандалізму, відповідальність за які несуть переважно «ліваки», протестувальники мають велику суспільну підтримку: каси солідарності зі страйкарям переповнені. 64% французів виступають за продовження руху соціального спротиву.
Нинішня соціально-політична криза у Франції посилила позиції крайніх правих та лівих партій. У разі оголошення дострокових виборів (наразі цей сценарій Макрон відкидає) вони можуть розраховувати на 26% голосів виборців (кожна), порівняно з 22% пропрезидентської більшості. Відповідно, зростають їхні можливості для суспільного впливу — як усередині парламенту, так і поза його стінами. Це важливо в контексті наших інтересів, оскільки саме «Ренесанс» (таку назву має зараз партія Емманюєля Макрона) послідовно виступає за надання Францією підтримки Україні.
Більше статей Олега Шамшура читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google