Свої аргументи наводить державний радник юстиції 3 класу Борис Тимошенко в свіжому номері «Дзеркала тижня. Україна».
Як зазначає автор, закон обмежує використання фактичних даних в якості доказів низкою умов, які не застосовні до «плівок Мельниченка».
За законодавством, фактичні дані як докази мають бути отримані уповноваженим на це суб'єктом.
«Очевидно, що самозванець Мельниченко не був уповноваженим на прослуховування президента суб'єктом», - відзначає автор статті.
Фактичні дані повинні бути отримані з відомого перевіреного та не забороненого законом джерела.
«Безсумнівно, що кабінет президента, інші приміщення його резиденції, його дача не є дозволеними законом об'єктами для прослуховування не уповноваженою на те особою», - упевнений експерт.
Фактичні дані повинні бути отримані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, яка гарантує захист прав і законних інтересів громадян.
«Мельниченко за визначенням не дотримувався і не міг дотримуватися встановленого законом процесуальний порядок, тому що не був уповноваженою на те особою», - підкреслив юрист.
« Дії М.Мельниченка не підпадають під поняття «здійснені в стані крайньої необхідності», і він підлягає кримінальній відповідальності. У залишку маємо порушення присяги, несанкціоноване прослуховування президента, порушення режиму таємності, зловживання службовим становищем, не виключаю, що й шпигунство. А Генеральна прокуратура України, незаконно визнавши плівки Мельниченка речовими доказами, відкрила скриньку Пандори», - підсумовує автор.
Докладніше читайте в матеріалі Бориса Тимошенко «Закон суворий, але це закон» у свіжому номері «Дзеркала тижня. Україна»