Домінуюча позиція "Слуги народу" передбачає величезні можливості і ризики – Atlantic Council

Дострокові вибори у Верховну Раду України ознаменували початок нової політичної реальності. Вперше в історії країни одна політична партія здобула більшість у парламенті. Президент країни з цієї ж партії. В Україні ніколи не було президента з такою великою передвиборною підтримкою і такою малою кількістю зв'язків зі старим політичним класом. В цьому році президентські і парламентські вибори "прибрались у будинку" і змили багатьох старих "динозаврів". Але чи будуть ці нові особи мати якесь значення в управлінні країною, задається питанням автор DT.UA Андреас Умланд у своїй колонці для Atlantic Council.

Автор зазначає, що спостерігачі в Україні та за її межами турбуються про такої високої концентрації влади в руках партії "Слуга народу". Багато хто застерігає від авторитарних загроз і небезпек, які може спричинити однопартійне управління. Більш сприятлива перспектива передбачає, що політичний ландшафт України може бути контекстуалізован в логіці британського Вестмінстерського типу демократії з ідеєю "переможець отримує все". Цей підхід частково відкидає поділ, баланс і контроль влади. Замість цього, Вестмиістерська парадигма підкреслює ясність громадської відповідальності, а також різке розмежування між партією влади і опозиційними силами. Вибори в Україні тепер дали результат, коли вся виконавча і велика частина законодавчої влади перебуває в руках однієї партії. Але партія "Слуга народу" не може робити все, що їй подобається; для конституційних змін все ще потрібна більшість у дві третини голосів парламенту, що означає, що партія Зеленського повинна буде співпрацювати з іншими.

Домінуюча позиція "Слуги народу" передбачає величезні можливості і ризики.

Це окрема тема, але тут спостерігачі б'ють тривогу з приводу змішаних сигналів, що виходять з перших двох місяців перебування Зеленського на посаді президента, зауважує Умланд. Однак це також покладає відповідальність за успіхи та невдачі України прямо на його плечі.

Однак, на відміну від британської моделі, парламентська більшість Зеленського складається в основному з новачків, які ніколи раніше не були на державній службі. У його команду входять кілька кваліфікованих політичних консультантів, юристів та антикорупційних активістів, але є і весільний фотограф, керівник медіа (Олександр Ткаченко – ред.), у якого є тісні зв'язки з горезвісним олігархом Ігорем Коломойським, п'ять коміків, хтось, хто управляє звалищем металобрухту. Є ще сімнадцять безробітних, які також є частиною його команди. Ці парламентські новачки будуть діяти в недостатньо інституціоналізованому і надзвичайно "монетизованому" політичному середовищі.

Їх чекає багато політичних і особистих проблем, у тому числі з спокусливими пропозиціями українських олігархів, до яких вони, можливо, не готові.

На цьому тлі головне питання на найближчі роки буде полягати не стільки в тому, чи Україна стане авторитарною чи проросійською, або те й інше, як попереджають деякі коментатори-панікери. Швидше, головне питання полягатиме в тому, підтвердить себе "звична спадкоємність еліти" країни, сформульована німецьким політологом Інгмаром Бредісом як ключовий внутрішньополітичний виклик України. Рада не тільки на цих виборах зробила розворот, але і раніше він був на значному рівні.

Умланд пише, що замість цього український парламент, як і інші інститути, характеризується такою ж поганою поведінкою. Депутати показують постійну схильність брати участь у хабарництві, кумівстві та фаворитизмі. Безумовно, до цих патологій також схильні і розвинені демократії. Тим не менш, вони були набагато більш поширені в Україні і в більшості інших пострадянських республік, ніж у західних державах.

Може повна перемога Зеленського остаточно порушити ці поведінкові патерни? Недавня історія країни і, можливо, сучасна політична історія припускають, що майбутній крок буде важким, резюмує автор.