Підтримати
Турецько-шведсько-фінські перемовини, які відбулися в четвер у Брюсселі, показали: все дуже хитко, й немає впевненості, що на липневому саміті організації у Вільнюсі Швеція та Фінляндія одночасно стануть новими членами НАТО. Відтак, те, що могло б стати простою формальністю, перетворюється на черговий тест на єдність трансатлантичної організації. І це радує Росію, яка робить ставку на розкол серед країн Заходу та послаблення їхньої політичної, фінансової й військової підтримки України.
Туреччина та Угорщина — останні з тридцяти країн — членів Альянсу, які досі не схвалили в парламентах заявок двох північноєвропейських країн. Будапешт, незадоволений критикою Стокгольма й Гельсінкі на свою адресу через проблеми з верховенством права, все-таки обіцяє проголосувати за заявки наприкінці березня. Основною перепоною на шляху Стокгольма й Гельсінкі до НАТО залишається позиція Анкари: Туреччина, практично, не має претензій до Фінляндії, але відмовляється схвалити шведську заявку.
Причина в тому, що турецький президент Реджеп Ердоган прагне максимально скористатися цією ситуацію і намагається якнайдорожче «продати» свою згоду: оскільки у Швеції отримали притулок прибічники як Робітничої партії Курдистану, так і особистого ворога Ердогана — Фетхуллаха Гюлена, котрих турецька влада розглядає як терористів, то Анкара вимагає їх видачі. Крім того, в Туреччині хотіли б розблокування Сполученими Штатами продажу додаткових винищувачів F-16.
Щоб вирішити проблему, шведи і фіни, які йдуть в одній зв'язці, ще минулого літа підписали з турками меморандум, що включає зобов'язання Стокгольма й Гельсінкі стосовно боротьби з терористичними організаціями та розблокування експорту зброї в Анкару. При цьому турецька влада зазначає: хоча шведська влада внесла зміни до свого антитерористичного законодавства, «поплічники терористів продовжують безперешкодно діяти» в цій країні.
Після того, як у січні скандальний данський ультраправий політик Расмус Палудан спалив Коран під турецьким посольством у Стокгольмі, Туреччина призупинила тристоронні переговори зі Швецією й Фінляндією, заявивши, що розмовляти немає сенсу. Згодом з'явилася інформація про зв'язки Палудана з Росією: як виявилося, дозвіл на проведення акції оплатив шведський журналіст Чанг Фрік, який раніше співпрацював із російським телеканалом RT.
Ситуація зі зволіканням рішення щодо Швеції турбує Гельсінкі. І сьогодні у Фінляндії подумують про вступ до НАТО без свого давнього союзника. Оскільки Фінляндія має довгий сухопутний кордон із Росією, а Кремль налаштований на конфронтацію з Заходом, фіни зацікавлені у зміцненні своєї обороноздатності, — політика «фінляндизації», культивована десятиліттями, не означає, що фіни забули Зимову війну та її результати.
Тим часом у Стокгольмі, де не хочуть іти на повідці в Анкари, зростає невдоволення. По-перше, скидається на насмішку, що держава з сильними авторитарними тенденціями диктує умови вступу в Альянс країні з усталеними демократичними традиціями. По-друге, поступки, яких вимагає Туреччина, неприйнятні для шведського суспільства. По-третє, шведів дратує безсилля Альянсу: зацікавлений у зміцненні свого північного флангу та перетворенні Балтики на внутрішнє море НАТО, він проте не може вирішити внутрішню проблему, переконавши одного зі своїх членів.
Тристороння зустріч, яка відбулася у Брюсселі, показала, що позиція Туреччини стосовно Швеції наразі незмінна: представник Ердогана Ібрагім Калин заявив, що Анкара погодиться на вступ двох північноєвропейських країн до НАТО, тільки коли буде повністю виконано умови тристороннього меморандуму. Однак ситуація не видається надто вже песимістичною, — у Стокгольма є шанси, що турецький парламент схвалить його заявку до початку саміту НАТО у Вільнюсі, призначеного на 11 липня. Багато що залежить від результатів парламентських і президентських виборів у Туреччині, запланованих на 14 травня.
Реджеп Ердоган править двадцять років. Після руйнівного землетрусу на півдні країни, внаслідок якого загинуло понад 46 тисяч людей, рейтинги президента і правлячої «Партії справедливості та розвитку» впали. По-перше, турків обурила погана організація владою порятунку потерпілих від землетрусу. По-друге, турецьке суспільство справедливо порушує питання відповідальності влади за те, що житлові будинки, побудовані в сейсмонебезпечному регіоні, виявилися нестійкими до підземних поштовхів.
Якщо на президентських і парламентських виборах переможе опозиція, очікується, що Анкара швидко зніме свої заперечення стосовно вступу Швеції в НАТО. Та навіть якщо знову переможе Ердоган (а така ймовірність висока, оскільки опозиція обрала своїм кандидатом на президентські вибори лідера Республіканської народної партії Кемаля Киличдароглу, що має великий антирейтинг), то зникне й необхідність паразитувати на антизахідній та антишведській риториці, і турецький президент, змінивши гнів на милість, цілком може передумати.
Як експерти, так і представники Альянсу очікують, що Анкара або взагалі відмовиться від заперечень, або висуне хоча б реалістичніші умови зняття вето зі «шведського питання». Наприклад, перестане вимагати від Стокгольма видачі осіб, котрих турецька влада розглядає як терористів. Але, щоб «продати» турецькому виборцю зміну позиції Туреччини стосовно Швеції, Ердогану необхідна демонстрація бодай якогось успіху. Навіть якщо цей успіх буде символічним.
І, хоча навряд чи Ердоган змінить позицію до 14 травня, в цій ситуації Стокгольм вдало скористався інструментом «дипломатії землетрусу», виділивши екстрену фінансову допомогу та відправивши до Туреччини намети для тимчасового розселення людей, засоби для обігріву, воду, предмети гігієни. Тому не виключено, що оптимізм генсека Альянсу Єнса Столтенберга, який недавно заявив, що Фінляндія і Швеція можуть увійти в НАТО уже в липні, більш ніж виправданий.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google