Підтримати
Тривала війна в Україні продовжує затягуватися без очевидних перспектив на швидке закінчення. Із огляду на це, все частіше з’являються заклики до мирного врегулювання шляхом переговорів. Однак такий сценарій несе значні ризики для України, особливо у контексті можливих територіальних поступок на користь Росії. Для Сполучених Штатів Америки нинішня ситуація не з тих, у яких "виграють усі". Якщо не відбудеться кардинальних змін, ця війна може бути програна, тому американцям потрібно якомога швидше вирішити, чи готові вони дозволити Україні програти.
Таку думку у статті для The Washington Post висловив Роберт Каган ‒ американський історик, журналіст та аналітик в Інституті Брукінгса.
Президент Чехії Петр Павел, один із давніх прихильників України, зазначив, що українці повинні бути реалістами й усвідомити, що частина їхньої території може залишитися під тимчасовою окупацією Росії. Його позиція викликала певні історичні паралелі з Мюнхенською угодою 1938 року, коли Чехословаччина була змушена поступитися своєю територією на користь гітлерівської Німеччини. Тоді такі поступки пояснювали як необхідний компроміс задля збереження "серця" країни, проте вже через кілька місяців ці території також повністю перейшли під контроль нацистів.
"Сьогодні саме українців закликають відмовитися від романтичного шляху безнадійного опору і стати на героїчний шлях реалізму. Але якщо вони це зроблять, що завадить Росії захопити решту України, коли вона буде готова"? ‒ задається питанням Каган.
За його словами, сьогодні перед Україною стоїть дилема: чи зможуть поступки Росії призвести до стійкого миру, або ж це лише відтермінує новий виток агресії? Підтримка ідеї переговорів з територіальними поступками ґрунтується на припущенні, що після завершення війни Україна отримає доступ до сучасної зброї від США та НАТО, значну фінансову допомогу та гарантії безпеки. Колишній держсекретар США Майк Помпео, наприклад, пропонує створити спеціальний фонд на 100 мільярдів доларів для України та забезпечити її військовою підтримкою на тривалий термін.
Навіть соратник Трампа ‒ сенатор Джей Ді Венс ‒ передбачає певні гарантії безпеки України, щоб "росіяни не вторглися знову". Він закликає до "добре укріпленої демілітаризованої зони" між російськими та українськими військами, що має означати одну з двох речей: або створення якихось міжнародних миротворчих сил між двома арміями, або розбудову українського війська до рівня, достатнього для самостійного відбиття нападу Росії.
"Поширеним є припущення, що українці є найбільшою перешкодою для такого врегулювання, оскільки вони не хочуть відмовитися від території, яку вони втратили. Це невірно. Якби Сполучені Штати і НАТО хотіли змусити Київ змиритися з цим, вони могли б це зробити. Хоч би якими хоробрими і рішучими не були українці, вони не можуть продовжувати боротьбу без підтримки ключових союзників, а тому врешті-решт повинні прийняти диктат Заходу, як це зробили чехи в 1938 році", ‒ розмірковує оглядач.
Водночас, за його словами, прихильники мирного врегулювання ігнорують серйозні виклики. Серед них ‒ невизначеність щодо готовності російського диктатора Владіміра Путіна прийняти такий варіант розвитку подій. Аналітик вказує, що війна змінила баланс сил у регіоні: сьогодні українська армія є однією з найбільших у Європі ‒ вона налічує понад 900 000 військовослужбовців та сотні тисяч навчених і перевірених у боях резервістів, тому стала більшою, ніж війська Великої Британії, Німеччини та Польщі разом узяті. Заразом військова допомога від США та НАТО лише посилює її можливості. Попри те, що переговори можуть принести тимчасовий мир, ризик повторної агресії з боку Росії залишається значним.
"Згідно з пропозиціями Помпео та інших, ЗСУ залишатимуться такими і надалі, чому сприятиме безперервний потік мільярдної військової допомоги. Проте добре озброєна післявоєнна Україна матиме дуже ворожого сусіда. Українці ще не скоро забудуть руйнування, вбивства і тортури, яких вони зазнали від рук Росії під час війни. Існуватимуть потужні реваншистські настрої, оскільки українці прагнутимуть повернути втрачену територію", ‒ вважає журналіст.
Каган припускає, що в обмін на Донецьку і Луганську області, Крим, а також "деякі інші стратегічно важливі території" Путін отримує "розлючену, добре озброєну і навчену Заходом Україну, яка все більше інтегровуватиметься з НАТО, з формальним членством в Альянсі або без нього.
На думку експерта, багато американців і європейців були б задоволені таким результатом, навіть попри невдоволення українців, і дехто називає це "справжньою стратегічною перемогою". Водночас, для Росії така угода розглядатиметься як стратегічна поразка, оскільки вона зазнала масштабних економічних збитків та втратила понад 600 000 солдатів.
"Путін хоче бачити себе Петром І 21-го століття, але з таким результатом він буде більше схожий на Миколу II 20-го століття, який втягнув Росію у війну, що розколола її армію, розчленувала її імперію і, до речі, призвела до повалення і вбивства царя, тобто, кінця більш ніж 300-річної династії Романових", ‒ зауважив історик.
Каган вважає, що ще може змусити Москву ще більше зміцнити оборону свого західного кордону, оскільки після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, колись нейтральні Фінляндія і Швеція приєдналися до НАТО, що тільки посилить напруженість у регіоні.
"Помпео та інші прихильники територіальних поступок шляхом переговорів обіцяють результат, який зручно вирішить проблеми Сполучених Штатів, але не вирішить нічиї інші. США можуть нав'язати свою волю відчайдушно залежній Україні, але чому Путін повинен погоджуватися? Прихильники мирних переговорів з Росією просто припускають, що очільник Кремля прийме результат, який найкраще відповідає американським потребам", ‒ пише оглядач.
Каган підкреслює, що Білий дім і НАТО могли би диктувати умови Путіну, якби адміністрація президента Джо Байдена надала дозволи і зброю, якої Україна потребує прямо зараз., але, імовірно, цього не зробить. Він зауважує, що якщо на момент початку переговорів Росія не буде явно програвати війну, то угода відображатиме реальний стан на полі бою, але вона не буде справедливою і не встановлюватиме ціну за російську агресію.
Отож, вважає експерт, ключовими питаннями будь-яких реальних переговорів, на додаток до визначення нового де-факто українського кордону, будуть розмір української армії та характер її відносин зі Сполученими Штатами і НАТО. Путін, імовірно, вимагатиме скорочення ЗСУ і суворих обмежень на допомогу Україні від союзників, якщо він "взагалі готовий її терпіти".
За словами Кагана, є дві причини, чому Путін може погодитися на пропозицію Помпео та інших. Одна з них ‒ російський диктатор не збирається дотримуватися угоди, оскільки припускає, що Захід продовжуватиме захищати Україну. Його розрахунок полягає у тому що, можливо, американці та європейці не матимуть великого ентузіазму витрачати сотні мільярдів доларів на оборону України в мирний час.
"Але для Путіна це також буде пов'язано з певними ризиками. Коли закінчиться війна, яка так дорого коштувала і так мало дала, Путін може втратити політичний авторитет. Навіть якщо він не зіткнеться з серйозним повоєнним невдоволенням, йому буде важче вимагати жертв і нав'язувати свою залізну дисципліну повоєнній Росії, ніж Росії воєнного часу. Тому він може вирішити, що безпечніше залишатися на нинішньому курсі ‒ і продовжувати війну ‒ якщо тільки цей курс не призведе до розвалу його армії", ‒ уточнив аналітик.
Путін має вагомі підстави вважати, що Україна та її союзники можуть зламаються раніше, ніж його армія. Публічний страх і небажання адміністрації Байдена надати Україні більше далекобійного озброєння без обмежень у поєднанні з очевидним бажанням Дональда Трампа "взагалі позбутися України" можуть лише посилити у Путіна відчуття, що це Захід, а не Росія, задихається.
На думку Кагана, хто б не переміг на майбутніх виборах у США, він зіткнеться з непоступливим Путіним, який дотримуватиметься своїх нинішніх вимог, що зводяться до ліквідації суверенітету України. Російський диктатор продовжує, наприклад, вимагати "денацифікації" України, під якою він розуміє зміну уряду в Києві, а також наполягає на контролі над територією, яку російські війська ще навіть не завоювали.
Історики можуть зробити висновок, що адміністрація Байдена програла цю війну в перший рік або 18 місяців, оскільки вона постійно відмовлялася надавати Україні зброю, яка могла б змінити ситуацію, коли російські війська перебували в стані дезорганізації, пише експерт.
"Якщо найближчим часом не відбудеться суттєвої зміни курсу, шанси України на порятунок можуть бути втрачені, і не буде жодної перспективи укласти будь-яку угоду з Путіним, окрім фактичної капітуляції України", ‒ припускає Каган.
Натомість прихильники Трампа вважають, що одного лише повернення їхнього кандидата на посаду президента буде достатньо, щоб налякати Путіна і змусити його відмовитися від своїх інтересів в Україні.
"Це те, що сьогодні видається за "реалізм" у республіканських зовнішньополітичних колах, але до реальності ближче протилежне. Щоб план Помпео мав хоч якийсь шанс спрацювати. Путін повинен повірити, що Трамп готовий не лише продовжувати, а й подвоїти допомогу, проти якої політик і його оточення виступали понад два роки", ‒ наголосив аналітик.
Каган припустив, що у Трампа може вистачити сміливості ігнорувати погрози Путіна про ескалацію, які досі лякали адміністрацію Байдена, проте республіканець виглядає так само наляканим ‒ він теж попереджає про Третю світову війну. Також не схоже, що Трамп хоче провести свій перший рік на посаді президента, заглиблюючись в Україну і провокуючи кризу з Росією. Тому Путін, імовірно, розкриє блеф Трампа, і тоді той залишиться перед вибором: посилити американське втручання у війну або "відступити і прийняти справді "нейтральну", а отже, беззахисну Україну".
"Нинішній курс навряд чи призведе до стабільного врегулювання, і вже точно не до тієї мирної угоди, в якій нас запевняють прихильники переговорів. Це не одна з тих ситуацій, де всі виграють. Якщо щось кардинально не зміниться, це війна, яка, як і більшість воєн, буде виграна або програна на полі бою. Нас не врятує мирна угода. Американці мають якнайшвидше вирішити, чи готові вони дозволити Україні програти", ‒ підсумував Каган.
Подобається нам це чи ні, але більшість держав і політичних лідерів світу мають передусім бажання не покарати Росію, а завершити російсько-українську війну. В який спосіб її буде завершено й на яких умовах, для них не є аж настільки принциповим.
Про яструбів і голубів миру в статті "Як закінчиться війна з Росією? У світу залишилося два варіанти" пише Петро Герасименко.
Водночас якби свого часу Північноатлантичний альянс виявив більшу сміливість, сьогодні все було б інакше. Росія ніколи б не наважилася напасти на НАТО чи будь-кого з його членів, включно з Україною, оскільки наслідки цієї авантюри були б очевидними ‒ нищівна поразка агресора.
Якщо двері до НАТО для України відчинені, то дайте нам увійти. Настав час запросити Україну до членства в Альянсі, якщо справді хочемо зупинити війну.
До цього закликає Надзвичайний та Повноважний Посол України, голова ГО "Центр нових рішень" Костянтин Єлісєєв у статті "Найкращий шлях для закінчення війни Росії проти України".
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google