Найкращий шлях для закінчення війни Росії проти України

Росія не має ні права голосу, ні права вето в Північноатлантичному альянсі. Ці слова нового генерального секретаря НАТО Марка Рютте під час першого візиту до України на новій посаді однозначно заслуговують на оплески та повагу. Їх складно зрозуміти інакше, ніж як чітке підтвердження того, що рішення НАТО ухвалюються завжди й виключно самими членами Альянсу. Без зовнішнього тиску чи диктату. Без озирання на загрози ззовні та боязливість. Виключно в інтересах зміцнення трансатлантичної безпеки, захисту фундаментальних цінностей, свободи та демократії.

Представник НАТО: Наразі не існує серйозного ризику будь-якої ядерної ескалації з боку Росії

Але чомусь, коли на горизонті з’являється питання перспективи вступу України до Альянсу, ми знову опиняємося в полоні словесної еквілібристики, змагаємось у пошуку нових екзотичних формул і бюрократичних відмовок, які не йдуть на користь ані Україні, ані Альянсу.

Пам’ятаючи про всі перипетії становлення та розвитку партнерства України з НАТО, маю достатньо підстав стверджувати, що нинішній етап у наших стосунках є винятковим. Історія немов надає черговий шанс, знехтувати яким не маємо права. Це справжнє «вікно можливостей» і для України, і для Альянсу — продемонструвати рішучість, стратегічне бачення та відповідальність. І виправити нарешті помилку саміту НАТО в Бухаресті 2008 року, яка, впевнений, надихнула путінський режим на агресію проти нашої незалежності й державності.

Якби свого часу Альянс виявив більшу сміливість, сьогодні все було б інакше. Росія ніколи б не наважилася напасти на НАТО чи будь-якого з його членів, включно з Україною, оскільки наслідки цієї авантюри були б очевидними — нищівна поразка агресора. Так було вчора, й тим більше так є сьогодні, адже з 2014 року Альянс значно подорослішав і зміцнів, зокрема визначивши вимогу витрачати не менш як 2% ВВП на безпеку. Зросла військова міць НАТО по всій Європі, збільшилися контингенти, обізнаність щодо ворога, потенціалу його зброї та можливостей. Мужність і самопожертва України й нашого війська вдихнула в Альянс нове життя. Водночас «бухарестський синдром» і далі дається взнаки. Цього року під час Вашингтонського саміту НАТО він проявився в так званій незворотності членства України в Альянсі. З таким підходом єдине, що й далі залишатиметься «незворотним», — то це розв’язана Росією війна, яка і в ці хвилини забирає життя українських героїв і руйнує майбутнє нашої держави.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

НАТО не злякається російських погроз і допомагатиме Україні – генсек Рютте

Перемога над Росією та припинення війни неможливі без членства України в Північноатлантичному альянсі. Це фундаментальна істина, яку мають зрозуміти й українська влада, й усі союзники, друзі та навіть опоненти. Лише приєднання нашої держави до НАТО здатне забезпечити довготермінові мир і безпеку та позбавити Москву спокуси до нових військових авантюр і загарбань. Все, що наближає нашу державу до цієї мети, має абсолютний пріоритет із погляду найкращих інтересів України, передусім нашої безпеки та майбутнього. Відповідно, окрім, звісно ж, критеріїв, мета членства нашої держави в Альянсі не може й не має бути обмежена будь-якими перепонами та часовими межами. Ніщо на нашому шляху до НАТО не має перешкоджати якомога швидшому вступу України до Альянсу. Навіть війна.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну спонукало багатьох союзників змінити попередні консервативні підходи. Ключовим стало визнання того, що острах спровокувати ескалацію з боку Росії виявився міфом. Підтвердилися давні застереження про те, що ніщо так не провокує агресора, як слабкість і тяжіння до умиротворення. Лише позиція сили має значення і є переможною. Добре, що тепер це розуміють усі наші друзі й справжні союзники. А коло тих, хто досі «боїться», звузилося до мінімуму.

Важко не погодитися з колишнім Верховним головнокомандувачем Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Джеймсом Ставрідісом у тому, що НАТО насправді й саме має прагнути приєднання України. Адже серед інших у Європі українська армія вирізнятиметься «високопрофесійністю, технологічним розвитком та інноваційністю». Її місце — у складі «команди НАТО».

У НАТО не повинні зважати на ядерні погрози Путіна — новий генсек Рютте

Членство України в Альянсі є найменш коштовним, а насправді — найдешевшим і найефективнішим рішенням для розв’язання всього комплексу безпекових викликів, який роками вибудовувала Росія.

Слід чітко розуміти, що день, коли відбудеться приєднання України до НАТО, й буде тим днем, коли завершиться війна. Саме тому вступ до НАТО свого часу було чітко закріплено в Конституції. Отримання офіційного запрошення до членства в Альянсі — лише перший, проте надважливий крок. Наступний крок — справжні гарантії безпеки на перехідному етапі (на кшталт Швеції та Фінляндії) за принципом «ще не членство, але вже захист». А тоді — безпосереднє членство. Всі дорослі політичні сили, громадянське суспільство та влада мають бути об’єднані в цій важливій місії, від здійснення якої залежить наше майбутнє.

Як то кажуть, американці обов’язково зроблять правильну річ після того, як спробують усі інші варіанти. Схоже, що це влучне спостереження, яке приписують колишньому прем’єр-міністру Великої Британії Вінстону Черчиллю, сьогодні стосується не лише США, а й НАТО, зокрема опонентів запрошення України до його лав. У нашій історії відносин ми подолали різні етапи — від суцільного несприйняття ідеї вступу до перспективи Плану дій щодо членства (ПДЧ) в Альянсі. Від «відчинених дверей» та адаптованої Річної програми Україна—НАТО до чергових формул на кшталт «Україна як ніколи є близькою до Альянсу». Інакше кажучи, всі варіанти випробувано. Якщо до НАТО нам справді так близько й залишився один крок, а саме так визнали в самому Альянсі, коли прибрали з нашого зближення інструмент ПДЧ, то чого (й навіщо!) чекати?

Якщо двері до НАТО для України відчинені, то дайте нам увійти. Настав час запросити Україну до членства в Альянсі, якщо справді хочемо зупинити війну, перемогти та повернути сталий мир, безпеку і стабільність Україні, Європі та світу.