Підтримати
Колишній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв припустив, що поразка Росії в Україні може призвести до ядерної війни. Колишній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон назвав цю ідею нісенітницею. То що було б, якби російська армія збунтувалася, або розвалилася? Про це розмірковує Тім Вілласі-Вілсі в колонці для RUSI.
Не існує точного шаблону для бунту, або раптового розпаду армії. Британська армія на Західному фронті у Першій світовій війні ніколи не повставала, незважаючи на величезні втрати та погані умови життя, а російська армія переживала ще гірші події на Східному фронті у Другій світовій війні. В обох випадках війська вірили в необхідність виграти війну і знали, що це національні зусилля, в яких беруть участь усі верстви суспільства.
Натомість афганська армія навпаки не повстала в липні та серпні 2021 року. Вона просто зникла, оскільки війська більше не вірили у війну через те, що США уклали угоду з Талібаном за спиною глибоко корумпованого афганського уряду.
Можливо, все ще існують деякі російські солдати, які вірять у міф свого президента про те, що Україна є нацистською державою, але дедалі частіше вони змушені задаватись питанням, заради чого вони піддають себе ризику в жахливих умовах. Чи це справді необхідно для російської нації, чи лише для політичного виживання Путіна?
Крім того, нашвидкуруч набрані та лише частково навчені призовники незабаром відчують різницю між своїм старим спорядженням радянських часів і винахідливістю, з якою Україна об’єднала комерційні безпілотники та супутникові зображення з точним артилерійським вогнем.
Уже є деякі докази майже бунту. Раптова евакуація з району Харкова у вересні мала ознаки розгрому, коли війська поспішно залишили свої позиції та залишили техніку та особисті речі.
Для більшості з нас на Заході повний крах Росії став би приводом для святкування і провісником швидкого завершення війни та пом’якшення деяких спричинених конфліктом економічних наслідків, зокрема високих витрат на енергоносії та продовольство. Однак насправді бунт призвів би до дуже значного ризику.
Уявіть собі сцену, коли українські війська раптом виявляють, що перед ними немає опору, а російські війська безконтрольно відступають. Як британська армія в серпні 1918 року, вони за день можуть просунутися на 30 кілометрів замість 20 метрів. Швидке просування випробувало б українську логістику, але упродовж кількох днів Україна повернула б усі втрачені з 24 лютого 2022 року території. Саме тоді все почало б ускладнюватися.
Уряд Москви, безсумнівно, висунув би ультиматум, що Україна не повинна вторгатися в райони Донбасу, які перебували під контролем Росії до 24 лютого і, перш за все, що вона не повинна заходити на Кримський півострів. Москва чітко заявила б про свою готовність використати ядерну зброю для захисту своєї територіальної цілісності.
Президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц шлють термінові повідомлення президенту Володимиру Зеленському не заходити за кордони 24 лютого. Велика Британія може прийняти більш жорстку позицію, заохочуючи Зеленського повернути собі весь Донбас, але зробити паузу перед переходом у Крим до консультацій між НАТО та союзниками з G7. Президент США Джо Байден, ймовірно, більше схилятиметься до останньої позиції, усвідомлюючи, що Крим є набагато більш чутливим питанням, базою для російського Чорноморського флоту і традиційно перебував під контролем Росії, поки дещо химерним рішенням Микити Хрущова в 1954 році його не передали Україні (яка на той час була частиною Радянського Союзу).
Як відреагував би Зеленський? Є ймовірність того, що він дав би своїм військам наказ у стислі терміни звільнити і Донбас, і Крим. В цей час Париж і Берлін благали б про зупинення руху його армії на день-два, наголошуючи на важливості захисту громадян Донбасу та Криму від військових злочинів, скоєних відступаючими російськими солдатами. Але він би розрахував, що на західні умовляння можна дивитись крізь пальці протягом 72-96 годин. Він також запевнив би Росію, що не зазіхатиме на її територію в кордонах до 2014 року, залишаючи за собою право відкривати артилерійський вогонь у відповідь через державний кордон.
Водночас Україна взяла б у полон десятки тисяч росіян. Знову ж таки, Франція та Німеччина благали б негайно звільнити їх і дозволити їм втекти додому. Але у Зеленського були б дві протилежні думки. По-перше, серед полонених, безперечно, були б військові злочинці. Серед них також можуть бути офіцери, які мають доступ до важливих розвідувальних даних про можливості Росії, деякі з яких могли б бути готові дезертирувати. По-друге, полонені є важливим аргументом для будь-якої майбутньої мирної угоди. Тут можлива певна аналогія з тим, як Індія утримувала 93 000 пакистанських військ упродовж восьми місяців після розпаду Східного Пакистану (нині Бангладеш) у 1971 році до підписання мирного договору наступного року.
Москва була б у сум’ятті після бунту та втрати стількох територій. Путін, безсумнівно, звинуватив би і звільнив міністра оборони Сергія Шойгу та головнокомандувача армії Валерія Герасимова, але у цій війні забагато відбитків його власних пальців для того, щоб уникнути наслідків.
Це могло б стати нагодою для Алєксандра Бортнікова (директора ФСБ), або Ніколая Патрушева (попереднього директора ФСБ) здійснити спробу замінити Путіна.
З великою ймовірністю, будь-який новий лідер буде з тієї ж конюшні колишнього КДБ, що й Путін, і буде таким самим, або навіть більше кровожерливим.
Медведєв правий у тому, що досі жодна ядерна країна не програвала війну за національне виживання. Це була б нова територія для всього світу, і це був би момент високого ризику. Крім того, боротьба за владу в Москві викликала б питання щодо керування російським ядерним арсеналом. За словами колишнього високопоставленого британського оборонного чиновника, «заколот однозначно зруйнував би надійність ланцюжка командування».
Саме у такому випадку можуть бути прийняті погані, або навіть катастрофічні рішення. Підрив ядерного пристрою над Чорним морем або над центральною Україною в якості попереджувального пострілу для того, аби зупинити українське просування, може бути найпершим і найм'якшим з усього спектру варіантів, які вбачатиме російське керівництво.
Новий націоналістичний лідер у Москві міг би заявити, що країни НАТО сприяли успіху України і тому їх слід розглядати як мішені.
Нічого з наведеного не є аргументом для того, щоб не виштовхувати Росію з України, але це спонукає західних лідерів абсолютно чітко повідомити Москві про свої наміри. Головне — це запевнення російського уряду та народу, що їх територіальна цілісність до 2014 року не знаходиться під загрозою. Також було б важливо, щоб усі західні союзники погодилися з тим, що Крим належить Україні і що російський Чорноморський флот залишатиметься власністю Росії доти, доки він не чинить опору після повернення Криму Україні. Його майбутні права на базування на півострові могли б стати предметом наступної мирної конференції.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google