ЗВІЛЬНЕННЯ ЯК «СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ»?

У вівторок апеляційний суд Київської області закрив кримінальні справи, порушені проти чотирьох колишніх керівників корпорації ЄЕСУ, а також Юлії й Олександра Тимошенків. Суд ухвалив скасувати запобіжний захід у вигляді утримання під вартою Г.Тимошенка, А.Болюри і Є.Шаго, а з Л.Сокольченка й О.Тимошенка зняти підписку про невиїзд. А дзуськи. Як виявилося, Генеральна прокуратура порушила нові кримінальні справи проти колишніх керівників корпорації «Єдині енергетичні системи України» й винесла постанови про їх затримання.

Як повідомив на брифінгу заступник генерального прокурора Віктор Кудрявцев, Геннадія Тимошенка й Антоніну Болюру затримано й вони перебувають у СІЗО, Лідія Сокольченко — у лікарні під вартою, Євген Шаго — у розшуку. В.Кудрявцев заявив, що їх було звільнено, проте відразу затримано на основі новопорушеної кримінальної справи. Кримінальну справу проти колишніх керівників ЄЕСУ було порушено 13 травня за двома статтями: службова підробка та приховування валютної виручки. За словами начальника управління з розслідування особливо важливих справ Генпрокуратури Василя Драгана, кримінальні справи порушено на основі матеріалів, виділених із кримінальних справ проти Юлії Тимошенко й Павла Лазаренка. Виявилося також, що рішення про затримання чотирьох колишніх керівників ЄЕСУ було прийнято, оскільки вони «умисно ухилялися від слідчих дій».

На прохання «ДТ» своїми міркуваннями з приводу юридичних аспектів інциденту поділилися опоненти в цій справі — представник обвинувачуваної сторони та співробітники Генеральної прокуратури України.

Адвокат Віктор Швець: «13 травня апеляційний суд Київської області розглянув мою апеляцію на постанову Вишгородського суду й оголосив резолютивну частину рішення. Повний текст буде оголошено наступного понеділка о 14.00. Тобто рішення апеляційного суду ще немає, тож оскаржувати прокуратурі ще нічого. Закон не передбачає можливості оскаржити резолютивну частину. Я думаю, у Верховному суді вже розібралися, що такі дії Генпрокуратури — юридичний нонсенс. А резолютивну частину було оголошено судом тому, що, відповідно до закону, вона вимагала негайного виконання — людей слід було спішно звільнити. І начальник СІЗО, де утримувалися наші підзахисні, був зобов’язаний, отримавши відповідний процесуальний документ, відразу ж звільнити їх з-під варти. Не з камери, а з-під варти. І ось Є.Шаго, одержавши документ про звільнення з-під варти, сів в автомобіль і поїхав додому. А Генпрокуратура порушує кримінальну справу в зв’язку з тим, що він нібито втік із слідчого ізолятора. Це абсурд. Людину ніхто не викликав у прокуратуру, зате оголосили в розшук.

Апеляційний суд не просто звільнив підсудних з-під варти, він скасував запобіжний захід. Усі кримінальні справи, порушені щодо цих осіб, суд визнав незаконними й закрив провадження в справі. Апеляційний суд Київської області (я говорю про резолютивну частину) скасував дві постанови про порушення кримінальних справ за статтями КК, які передбачають відповідальність за приховування валютної виручки та службову підробку. Генпрокуратура знову порушила справу за фактом приховування валютної виручки, який мав місце... 1995 року.

Я вважаю, що судове рішення не було виконано, оскільки осіб, що перебували у слідчому ізоляторі, затримано на його ж території.

Фактично головним аргументом, на основі якого Генпрокуратура заперечує законність рішення апеляційного суду, є те, що справу було розглянуто без її участі. Але справу було призначено до розгляду 7 травня. Генпрокуратура звернулася з клопотанням відкласти розгляд до червня, оскільки один прокурор хворий, а інші — у відпустці. У задоволенні цього клопотання було відмовлено й розгляд призначили на 13 число. Генпрокуратура одержала відповідне повідомлення, це підтверджено. Але ніяких причин неявки свого представника Генпрокуратура не повідомила. Відомо, що в такому випадку неявка учасника процесу не є перешкодою для розгляду справи.

Тобто, спеціально не прийшовши на засідання суду, Генпрокуратура тепер використовує факт своєї відсутності як головний аргумент, оскаржуючи законність судового рішення».

А ось позиція, надана «ДТ» обвинуваченням: «Не погодившись із рішенням апеляційного суду Київської області у даній справі, Генпрокуратура в установленому законом порядку внесла касаційне подання на цю постанову до Верховного суду України. Висловивши таким чином свою позицію, Генпрокуратура не мала ні наміру, ні можливості перешкоджати виконанню судового рішення, оскільки звільнення з-під варти покладено законом на відповідних посадових осіб Державного департаменту України з питань виконання покарань. Фактично Г.Тимошенка, Є. Шаго, і А.Болюру було звільнено зі слідчих ізоляторів, про що свідчать їхні підписи у відповідних документах. Таким чином, рішення суду було виконано.

Справді, Генеральною прокуратурою України 13 травня 2003 р., тобто ще до ухвалення рішення апеляційним судом Київської області, у зв’язку з наявністю нових епізодів злочинної діяльності Є.Шаго, Г.Тимошенка, Л.Сокольченка і А.Болюри було порушено кримінальну справу за фактами приховування валютної виручки і службової підробки, що призвели до важких наслідків, за ознаками ст. 80-1 КК України (у редакції 1960 року), статті 366 ч.2 КК України.

Проте вказані епізоди злочинної діяльності, за якими порушено цю кримінальну справу, раніше не інкримінувалися обвинувачуваним за кримінальною справою, закритою апеляційним судом Київської області. Тож твердження про незаконність порушення нової кримінальної справи нібито за тими самими статтями КК, провадження за якими вже було закрито судом, не відповідає дійсності.

Апеляційний суд Київської області оголосив лише резолютивну частину рішення про скасування постанов, якими було порушено кримінальні справи. З моменту оголошення це рішення набрало законної сили й може бути перевірене в касаційному порядку.

Оскільки судом оголошено тільки резолютивну частину й мотиви ухвалення такого рішення невідомі, у касаційному поданні наведено поки що лише одну підставу — порушення судом одного з основних принципів судочинства щодо змагальності сторін і свободи в наданні ними своїх доказів. Це порушення виявилося в розгляді справи без участі прокурора».

Розставити всі крапки над «і» у цій історії поки що не готові навіть найбільш юридично підкуті народні депутати, до яких сміливо можна віднести, зокрема, Володимира Мойсика. Колишній суддя ВС, нині глава профільного комітету ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності спочатку розцінив події як ігнорування судового рішення правоохоронцями та співробітниками Департаменту з питань виконання покарань. А потім визнав, що для однозначних висновків щодо цієї ситуації в комітету бракує інформації.

А ось громадян, котрі не обтяжені юридичною освітою, але мають досвід виживання в наших реаліях, важко переконати в тому, що наявність підпису заарештованого під документом, який свідчить, що його випустили на волю, тотожний його звільненню й означає, що рішення суду справді виконано.

Про «наміри й можливості» Генпрокуратури в частині впливу на виконання судового рішення ми навіть сперечатися не будемо. Якщо ж усе-таки буде доведено, що Департамент із питань виконання покарань і Генеральна прокуратура, скажемо так, припустилися помилки, то стане очевидно, що причиною гучного інциденту була рядова істерика. Причому істерика, яку викликало рішення апеляційного суду навіть не в керівників цих відомств, а на значно вищому рівні.

Коли верстався номер, стало відомо, що Печерський суд столиці ухвалив рішення про затримання четвірки. Поки що — на 10 діб.