ЖІНКА В РОБІ

Найсильніше й дійсно невитравне враження справила на мене за всю мою журналістську діяльність колонія для жінок. Сьогодні я їх побачив на ранковій перевірці: в однаковому одязі з табірними номерами, у грубому взутті...

З центру селища широка вулиця за хвилин десять привела мене разом із начальником Збаразької жіночої виправної колонії №63 Тернопільської області підполковником внутрішньої служби Дмитром Амброзом до воріт цього невеселого закладу. Гучно відчинялися засуви, ми переходили від одних залізних дверей до інших, нарешті опинившись на території жіночої виправно-трудової колонії. Краса літа з буянням зелені і квітів по той бік тюремної огорожі лише підкреслювала убогість табірної території з її похмурою архітектурою: невеселі бараки, вишки з вартовими, стрій ув’язнених, що належать до прекрасної половини людства.

Особливо непривабливий вигляд має «в’язниця у в’язниці» — лікарня для засуджених із тяжкою формою туберкульозу, куди привозять хворих також із інших жіночих колоній України. Ще є барак із ув’язненими, що мають цілий «букет» венеричних хвороб, — таких тут більше двохсот чоловік. З убогим державним фінансуванням на харчування та лікування вони тут «лікуються» і тихо вмирають, спочивши врешті під горбком землі на відведеній ділянці місцевого сільського кладовища.

На ходу, щоб не витрачати часу, суворий підполковник кидає в мій диктофон короткі фрази: «Типологія контингенту — злодійки — деградовані особистості, «підпарканниці», убивці, засуджені за зберігання та збут наркотиків, дуже багато молоді — середній вік — 25—30 років... Тут відбувають покарання 1350 засуджених жінок».

Підйом — о шостій ранку. Виховна «трудотерапія» полягає в ударному пошитті постільної білизни та робочого одягу....

У жіночій колонії немає жорсткої ієрархії. Зазвичай існує багато груп, які згуртувалися навколо авторитетних «зечок» — лідерів за характером. Тон задають не кримінальні норми, а комерційні інтереси й матеріальне становище, де «твердою валютою» є сигарети, кава й інші товари.

Штрафний ізолятор із жорсткими нарами, що відстібаються на ніч, і приміщення камерного типу (ПКТ) — основні засоби тиску адміністрації на засуджених, а на сніданок їх завжди чекає незмінна «січка» — крупа, якою на «гражданці» годують курей.

У колонії є «культове» приміщення, іменоване церквою, бібліотека, комп’ютерний клас, навіть кілька класів школи для тих, хто з різних причин не встиг здобути середню освіту.

— Є у нас і своє підсобне господарство, — продовжує розмову начальник колонії, — 45 свиней, 11 корів, місцева влада виділила колонії 16 гектарів ріллі, маємо три трактори, іншу сільськогосподарську техніку. Самотужки виростили торік 50 тонн капусти, часник, моркву. Це серйозний додаток до тюремного пайка. Держзамовлення нашій швейній фабриці на спецодяг, який шиють в’язні, теж допомагає виживати. Кімнати побачення — платні. Чотири гривні на добу за перебування в них ідуть на поліпшення умов у цих самих кімнатах...

Приголомшує статистика контингенту засуджених: за убивства тут відбувають термін 126 жінок, за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — 36, розбій — 67, грабунок — 83, розкрадання державного й особистого майна — 566, інші злочини — 758...

Кого вбивають жінки? Про це я запитав начальника колонії, відійшовши від строю. 2001 року в колонії від тяжкої хвороби померла жінка, що вбила власних трьох дітей за «порадою» співмешканця. Діти заважали їхнім любовним утіхам. Засуджена з Волині Галина кинула у вигрібну яму сільської вбиральні свою новонароджену дитину, Олена з Кривого Рогу, не тямлячи себе від ревнощів, сокирою вбила свого чоловіка, за що отримала 11 років позбавлення волі. Світлана «мотає» термін за розбій: ще зовсім юна дівчина «працювала» у групі з бандитами, скоювала напади на бензозаправки. «Діапазон» дій був дуже широкий — від Заходу України до Дніпропетровської області.

— Усе залежить від нашого суспільства, — емоційно продовжує розмову Василь Амброз, — воно зараз уже підходить до розуміння того, що, не розірвавши ганебного кола, ми не уникнемо повторення таких доль. Через двадцять років діти цих жінок, які встигли народитися на волі і поза нею, стоятимуть в такому самому тюремному строю, у таких самих однакових сірих бушлатах. Трагічно, що сучасна ліберальна ідеологія розглядає алкоголізм і наркоманію як суто особисту справу кожного, виносячи за дужки дітей. Внаслідок цього необмежене поповнення контингенту для спецзакладів різко знижує інтелектуальний і економічний потенціал суспільства й держави загалом.

В колонії головним чином жінки, народжені в 70—80-х роках. Опитуючи засуджених, вислуховував у відповідь стандартну історію життя: «Мати з батьком — алкоголіки, ніде не працювали, крали, батьки мене не виховували, опікувалися мною бабуся й дідусь, виховувалася в дитячому будинку, жила «на вулиці», бродяжила...». «Я вбила жінку з метою наживи, за що отримала 14 років, дев’ять із них перебуваю тут», — розповідає Наталя з Миколаєва.

У «зоні» понад 40 відсотків кримінальних справ пов’язані з бомжами, людьми, що не мають не лише майна, але й даху над головою. Величезна частина злочинів скоюється безробітними. Працівники правоохоронних органів усвідомлюють: злидні озброєні злістю і небезпечні для суспільства не менше за спайку мафії.

Як журналіст я чимало спілкувався з дітьми жінок схожої долі — у сиротинцях, школах-інтернатах. Всі вони схожі одне на одного. Багато із цих засуджених теж є матерями. Чи розуміють вони, що вже втягли «заочно» своїх малюків у порочне коло, із якого немає виходу: дім дитини, дитбудинок, школа-інтернат. А потім… Потім — цілковита непристосованість до нормального життя, якого ніхто з них ніколи не бачив. Сумна статистика точно знає кількість колишніх вихованців казенних будинків, які стали сиротами за живих батьків і тепер невідворотно повторюють пройдений ними шлях. Так замикається порочне коло.

Одна з небагатьох у СНД фахівців із психології жіночої злочинності Лариса Шевченко, полковник міліції, кандидат психологічних наук вважає, що коли жінка засуджена на два-три роки, її ще можна «витягти», повернути суспільству, сім’ї, дітям. Більше трьох років тримати жінку в ув’язненні недоцільно. Жорстокість тюремного буття калічить душу і саме життя. За статистикою, вийшовши на волю після тривалого терміну ув’язнення, жінка коїть ще жорстокіші й тяжчі злочини.