ЗА НОВИХ ОСТАРБАЙТЕРІВ ЗАМОВТЕ СЛОВО!

Питання зі шпилькою радянських часів: «Що робитимете, коли впаде залізна завіса і відкриється
вільний виїзд за кордон?»

Відповідь: «Залізу на дерево, щоб не задушили люди, які побіжать на Захід».

І ось бажане давно здійснилося — бери візу та й їдь на всі чотири сторони... Тільки щось не дуже складається з візою у більшості наших громадян. Кажуть, нас не хочуть бачити на Заході, бо ми бідні. Наших багатих, виявляється, теж не дуже там шанують, бо гроші в них «брудні». І взагалі — достатньо звернутися в консульство будь-якої західної країни, щоб згадати «Хатину дядька Тома» і добрим словом згадати тих чудових американців, які, ризикуючи життям, переправляли темношкірих співвітчизників у зони, вільні від рабства.

Своїми сумними відчуттями я поділився зі знайомими. Виявилося, їхній досвід свідчить про те ж саме. На їхній погляд, залізна завіса впала з нашого боку, щоб вирости з їхнього. Варто звернутися в будь-яке консульство — американське, канадське, німецьке — і на вас при першій нагоді так кишнуть, що відпаде найменше бажання звертатися ще раз. Може, в усьому світі займатися візами і питаннями імміграції добирають людей за принципом ВВІР? Якщо пригадуєте, там працювали молодики з голосом і поглядом, від яких присідали коні...

Отримати зрозуміле пояснення цього феномена в інтерв’ю з консулами різних країн мені не вдалося. Ще мовчазніші юристи, для яких імміграція — бізнес і які працюють у відповідних конторах, що, як мухи, пообсідали іноземні консульства в нашій столиці.

Однак нещодавно я познайомився з одним юристом. З’ясувалося, що в питанні імміграції він, як то кажуть, собаку з’їв і навіть для хобі захистив на цю тему дисертацію. Зараз практичними питаннями імміграції не займається, що дає йому змогу відверто розповісти про імміграційну політику західних країн, не остерігаючись за свій новий бізнес. Нижче подаю скорочений виклад розмови.

Чим схожий іноземний консул на секретаря компартійного осередку?

Закінчивши юридичний факультет університету, я з товаришем зібрався на навчання до США, але його колезі відмовили у візі. Це зачепило молодих правників за живе. Коли після певних зусиль вони потрапили до США, то перше, що зробили, — пішли в бібліотеку Конгресу США, вивчили необхідні документи. Потім ознайомилися з практикою видання віз. З’ясувалося, що формула американського консульства, як і інших таких самих організацій західних країн, простіша простого — якнайменше видавати віз громадянам колишнього Радянського Союзу.

Якими міркуваннями керується консул, видаючи в’їзну візу? Хоча це не афішується, він насамперед бере до уваги те, що людина залишає вдома: солідна робота, квартира, машина, сім’я, гроші на рахунку, свій бізнес. Тобто мотиви приблизно такі самі, якими керувалися секретарі парторганізацій, коли підписували нам характеристики перед поїздкою за кордон. За американським законодавством, якщо консул запідозрить, що претендент на візу хоче залишитися у США, — віза не відкривається. Причому консул практично нікому не підпорядковується. Відомі прецеденти, коли на американського консула не впливало заступництво конгресмена, сенатора чи звернення до Верховної Ради.

При співбесіді зусилля консула спрямовані на те, щоб виявити у вас приховане бажання іммігрувати. Його рішення безпосередньо пов’язане з його враженням від вас. Мені довелося бачити сцену, коли симпатична дівчина вийшла, зашарівшись, після співбесіди з іноземним консулом, якому сказала, що хоче поїхати на місяць до тітки. Консул зробив їй комплімент і запитав: «Навіщо їхати на місяць? Ви ж знаєте англійську мову. Оформляйте документи на постійне проживання в нашу країну». Дівча, не підозрюючи пастки, взяло простягнуті документи... І можна сказати з великою дозою впевненості, що в цю країну вона не поїде.

Відмова різко знижує шанси перемогти при повторному зверненні.

Кандидати
на депортацію

Статус, якого набуває у країні іноземець, залежить від того, за якою візою він в’їжджає. Якщо в нього не імміграційна віза — це кандидат на депортацію, щойно порушить терміни чи мету, зазначені у візі. До 1998 року це правило трактувалося дуже ліберально і боротьба з незаконною імміграцією велася переважно в суді. Однак пізніше імміграційне законодавство США стало жорсткішим. У Нью-Йорку добудували кілька корпусів Бруклінської в’язниці, і власті отримали легальну можливість без суду утримувати порушників до депортації.

— Лазаренко сидів тут?

— Спочатку його помістили у в’язницю в аеропорту Кеннеді. Потім перевезли до Бруклінської в’язниці. Коли Лазаренко в’їжджав у США, він зробив низку слабких ходів: щойно затримали — одразу ж почав просити політичного притулку. Незрозуміло, чого він хотів домогтися різними заявами. І як можна було їхати з таким панамським паспортом до США? З його грошима він міг звернутися до адвокатів, які знають імміграційне законодавство, і взагалі не мати жодних прикрощів. Однак тепер він уже відсидить своє.

— Скільки?

— За прогнозом юриста, який спілкувався з американськими адвокатами Лазаренка, він отримає не більше чотирьох років в’язниці і йому присудять 25 мільйонів доларів конфіскації. При цьому відсидить два роки і буде чистий, за законами США. Щоправда, його чекають швейцарські судді, але зазвичай, якщо американці вже засудили, його нікуди не віддадуть. Не знаю, чи житиме він далі під прізвищем Лазаренко, але під прізвищем Ходжкін чи Сміт цілком зможе отримати громадянство. У ФБР і ЦРУ є квота на видання громадянства США тим, хто їм допомагає, а такого рівня чиновники на дорозі не валяються. Крім того, американці не випустять мішок зі ста мільйонами доларів. Далі він з комфортом і без перешкод житиме у США. Його сім’я і тепер не бідує в особняку, купленому Лазаренком за 6 мільйонів доларів.

У Грецію на збирання апельсинів

Зрозуміло — у багатих свої дивацтва. Небезпеки, на які наражаються пересічні громадяни нашої країни, зовсім іншого роду, та й можливості імміграції не такі широкі. Все зводиться до чотирьох-п’яти випадків. Візи, які ведуть до неминучого одержання посвідки на проживання чи громадянства, пов’язані з професійною підготовкою, релігійними переконаннями, переслідуваннями з політичних мотивів, одруженням.

Зараз говорять про програми залучення кібернетиків до США, Німеччини. Є ще кілька професій, яких гостро потребують на Заході. Але слід врахувати, що квоти на в’їзд часто змінюються: у різних країнах вони діють від трьох місяців до року. Потім уряди затверджують нові списки потрібних професій, установлюють нові квоти і перекреслюють мрії, до яких, здавалося, рукою подати.

Найпростіший вид імміграції — маятникова або сезонна, коли люди отримують право на роботу в певний сезон. У Грецію збирати апельсини і мандарини приїжджає пів-Європи. Працюють по чотири-п’ять місяців, але після цього мають покинути територію. До речі, практична порада тим, хто хоче працювати за кордоном: якщо ви покладаєтеся на вміння своїх рук, американський ринок для вас дуже цікавий, але якщо розраховуєте на високоприбуткову інтелектуальну працю — будьте готові до тривалого закріплення (не менше десяти років) себе на цьому ринку. Втім, якщо хочете за кордоном працювати головою, краще зорієнтуйтеся на ближчі європейські ринки. Вони лояльніші до нас.

Однак врахуйте, що Європа дедалі більше закривається. Нещодавно дуже відкритою країною була Англія. Відтак туди приїхало чимало іммігрантів. Сьогодні очевидні пов’язані з цим проблеми, і англійці створюють бар’єри. Є ознаки того, що й Німеччина закривається дедалі щільніше. Згорнуто програми переселення етнічних німців із Росії й України. Їм доводиться по п’ять років чекати візи, хоча раніше на це витрачалося до року. У США, Канаді, Австралії теж зросли терміни очікування.

Діамантовий пил
для квітучої держави

Перспективи для тих, хто від’їжджає, взагалі були б ніякі, якби не одна обставина: Європа старіє, європейці вимирають. У них найчастіше по одній дитині в сім’ї. У Старому Світі незабаром не буде кому працювати. Континентові потрібна нова кров. Вихід один — Європі доведеться піти на добре продуману політику прийому до 1 мільйона іммігрантів на рік. До речі, саме так американці примудрилися підняти й розвинути країну. Протягом багатьох років вони запрошували приїжджих на низькооплачувану роботу. Іммігранти слугували діамантовим пилом, який полірував економічний механізм квітучої держави. Але при цьому іммігранти виявилися найбільш динамічною частиною суспільства. Вони освоювали малий і середній бізнес. Середній клас взагалі виріс із іммігрантів. Чим не приклад для старіючої Європи?

Питання масового переїзду наших учених на Захід породило багато суперечок. Набагато менше уваги приділяється тому факту, що молоді інженери, студенти, теслі, домогосподарки сотнями тисяч виїжджають на заробітки (як чорнороби) до Європи, США, Канади. До речі, дуже мало тих, хто виїхав за кордон, залишаються, більшість приїжджає із заробленими грошима додому, щоб допомогти сім’ї, спорудити й облаштувати дім. Вони готові почати тут бізнес. У людей є прагнення розумно пустити зароблені гроші в діло, а не поневірятися на чужині. І наші економісти дарма так легковажно не звертають на ці можливості уваги. Відомо, що лише наші домогосподарки за кордоном заробляють понад 100 мільйонів доларів. Чому не скористатися цим ресурсом?.. Ось тільки нюанс — поки держава не повернеться обличчям до громадянина, вона не зможе безболісно залізти до нього в кишеню. Для цього слід пролобіювати його інтереси. Наш громадянин за кордоном повинен мати елементарне право офіційно працювати, платити податки, а не ховатися при кожному шелесті і не гарувати, як безправний раб, якого всі кривдять і експлуатують.

До того ж сьогодні шанси підняти нову залізну завісу істотно збільшуються. На Заході вже менше бояться бандитів зі Східної Європи. Навіть вважають, що їх стає менше. Це показовий симптом. З нього можна зробити обережний прогноз: незабаром на Заході боротимуться за робітників зі Східної Європи. Німеччина, Франція зроблять свої грін-карти, як і США. Англія навряд чи, бо в неї є країни-супутники, звідки вони можуть рекрутувати кадри: Нова Зеландія, Австралія.

Тож якщо ми навчимося піклуватися про наших громадян за кордоном, у них з’являться серйозні шанси для цивілізованої, порівняно добре оплачуваної роботи в рамках закону. На жаль, наша держава поки що не готова захищати права своїх громадян за рубежем. У нас навіть структура дипломатичних представництв не підготовлена до виконання такого завдання.

В Україні немає ефективної політики підтримки найосвіченішої частини суспільства, що допомогла б налагодити позитивні тенденції в державі. Саме тому їдуть із країни кращі уми. У розвинених країнах їх залучають усвідомленою політикою заохочення. Потрібні відповідні заходи, щоб уми залишилися і приносили користь тут. Нам теж потрібні професіонали. Саме вони дають країні шанс швидко піднятися. Умови для цього є — на ринках Європи й Америки повно вільних капіталів. А коли економічне становище у нас налагодиться, ситуація з відпливом робочої сили з країни кардинально зміниться — могутність України приростатиме іммігрантами, яких нам доведеться запрошувати з інших країн. Вибору немає — з демографією у нас не краще, ніж у Європі.