З такими прокурорами й адвокати не потрібні

Рівно два з половиною роки тому життя Філі Жебрівської, генерального директора великої вітчизняної компанії «Фармак», мало не обірвалася від пострілів найманого вбивці. Про цей страшний епізод з життя топ-менеджера успішної компанії і про те, як велося слідство у справі, ми писали в жовтні минулого року. Тоді здавалося, що захоплююча детективна історія вже підійшла до логічного завершення: осіб, підозрюваних, а потім і обвинувачених в організації вбивства, спіймали і віддали під суд. Проте подальші події змусили нас знову повернутися до цієї теми.

Цей судовий процес у справі про замах на вбивство при обтяжуючих обставинах може ввійти в історію юриспруденції як найпарадоксальніший: адвокат виступив як експерт-балістик, а прокурор - у ролі адвоката. Але не забігатимемо наперед. Для початку нагадаємо передісторію…

Рано-вранці 9 червня 2009 року керівник і співвласник найбільшого фармацевтичного підприємства Філя Іванівна Жебрів­ська, вийшовши зі свого під’їзду, отримала кулю в спину. Кілер, молодий чоловік у мотоциклетному шоломі, який закривав обличчя, спробував вистрілити і вдруге, але пістолет дав осічку. Водій директора, вискочивши з машини, спробував затримати вбивцю, але тому вдалося зникнути.

На місці злочину залишилася безліч доказів - скутер кілера, мобільний телефон і пістолет, віддалік валявся мотошолом, якого, тікаючи, скинув із себе злочинець. За цими предметами невдовзі й були встановлені особи причетних до справи людей. Зокрема, скутер, як з’ясувало слідство, був куплений на авторинку «Цент­раль­ний» у Чапаївці. Продавець упізнавав свій товар за серійним номером і згадав подробиці: прийшов чоловік, довго й прискіпливо придивлявся, вибирав, а потім, показавши на вподобаний моторолер, сказав, що пізніше за ним зайде інша людина. Чоловік справді прийшов, заплатив і забрав покупку.

Покупця знайшли швидко. Він нічого не заперечував і розповів, що купував скутер за дорученням якогось З., жителя Полтави, одного з керівників громадської організації «Комітет розвитку студентських міжнародних відносин».

Як молодіжний лідер З. став відомий у 2004 році, коли під час Помаранчевої революції привіз із Полтави в Київ 350 прибічників Партії регіонів і навіть дав кілька інтерв’ю центральній пресі.

Другий підозрюваний - якийсь Л. (той, що вибирав скутер на ринку) - значився журналістом полтавської міської газети «Десят­ка». (Згодом на запитання судді, чи отримував він редакційне завдання на проведення журналістського розслідування, у рамках якого, за його словами, вивчав діяльність компанії «Фар­мак» і стежив за Жебрівською, журналіст знітився, очевидно, не зрозумівши, що це таке - «редакційне завдання».)

На скутері й шоломі виявили відбитки пальців, потожирові сліди і навіть кілька волосин З. А під час обшуків, проведених у З. та Л., знайшли записи, плани й схеми, що свідчать про ретельну підготовку до вбивства.

Слідством також встановлено, що протягом кількох тижнів перед замахом саме З. і Л. вели стеження за потерпілою Філею Іванівною Жебрівською.

Приперті доказами до стінки, З. і Л. раптом «згадали», що стежили за Жебрівською на прохання абсолютно не відомого їм «Валерія Анатолійовича», який зателефонував З. в березні 2009 року і попросив його зібрати інформацію про «нехорошу» компанію «Фармак», яка виробляє наркотик трамадол і труїть молоде покоління. «Молодіжний лідер» і «журналіст» не могли залишитися осторонь такого неподобства. До слова, цей сильнодіючий лікарський препарат компанія дійсно вироб­ляє - легально і під пильним наглядом відповідних органів.

Нібито на прохання того ж таки «Валерія Анатолійовича» З. і Л. купили скутер, йому ж його й передали, нітрохи не замислюючись про подальшу долю транспортного засобу.

Навіть якщо на якусь мить повірити в те, що обвинувачуваних справді підставив якийсь невловимий і зловісний «Валерій Анатолійович», і вони не причетні до замаху на пані Жебрівську, залишається кілька дивних нестиковок. Слідство, наприклад, з’ясувало, що ще в серпні 2008 року (задовго до того, як загадковий «Валерій Анатолійович» розповів З. «страшну правду» про «Фармак») З. улаштував на роботу у «Фармак» свою людину з Полтави. Орендував для неї квартиру в Києві і щомісяця платив 2,5 тис. дол. за інформацію про фінансову діяльність компанії. У листопаді того ж року «шпигун» звільнився за власним бажанням, так і не надавши замовникові ніяких цікавих відомостей. Про це «кріт» дав докладні показання слідчому, протокол допиту є у справі. Щоправда, зовсім нещодавно, вже в суді, він від своїх слів відмовився...

Перш ніж справу про замах передали до суду, було проведено ретельне розслідування: здійснено обшуки й вилучення, опитано безліч свідків, отримано результати експертиз. Слідство вважає винуватість З. у підготовці та організації замаху на Філю Жебрівську повністю доведеною. Л. був обвинувачений у пособництві.

Зараз справа розглядається в Апеляційному суді м. Києва. Судові слухання могли б завершитися ще рік тому, доказова база дозволяла винести вердикт, але… Адвокати обвинувачуваних заявили, що не згодні з висновками балістичної та судово-медичної експертиз і ініціювали повторну незалежну експертизу. Вони мали повне право оскаржувати докази (читай - затягувати процес), і суд задовольнив їхнє клопотання.

Результати незалежної експертизи з’явилися в суді тільки через чотири місяці. Вони повністю підтвердили версію обвинувачення, а тому не задовольнили адвокатів обвинувачуваних. Один з них - колишній військовий - вирішив провести власну експертизу. Взяв шматок м’яса і розстріляв його. А потім приніс свої «матеріали» (за винятком, звісно протухлого м’яса) до суду, попросивши долучити їх до справи як результати експертизи. Мовляв, бачите, кулі ввійшли не так, не під таким кутом і не могли б спричинити смерть потерпілої. Та й шрами на її спині якісь не такі, як на картинці в підручнику…

Державний обвинувач з прокуратури м. Києва п. Степаничко погодився з аргументами захисту, чим неабияк здивував представників потерпілої. Прокуророві чомусь не здалося абсурдним, що так звану незалежну експертизу провела зацікавлена особа, яка не має, до того ж, ні спеціальних знань, ні прав на проведення подібних дій.

За версією захисту, ніякого замаху взагалі не було. Мовляв, це все інсценування. Тільки от навіщо солідній бізнес-леді робити безглуздий самостріл, а потім обвинувачувати не знайомих їй людей у жахливому злочині - незрозуміло. У принципі захист і не намагається якось аргументувати свою позицію, просто видає на-гора нові й нові «сенсаційні» версії подій. Та що їм об’єктивні свідчення: показання тих-таки міліціонерів, які приїхали на виклик; лікарів, що лікували поранену жінку; шрами від кулі на її спині, та й сама куля, вийнята з її тіла...

Вони чіпляються то за якісь формулювання в протоколах, то за неточності у свідченнях Жебрів­сь­кої - наприклад, вона не пам’я­тає чітко, в який саме бік був розвернутий скутер, на якому приїхав кілер. Ага, радісно робить висновок захист, виходить, ніякого кілера й не було. Цікаво, чи може взагалі поранена і смертельно налякана людина чітко зафіксувати у своїй пам’яті антураж місця події?

Дивно, що адвокати так затято вчепилися у потерпілу замість доводити до завершення свою колишню лінію захисту: мовляв, хлопців, безневинних і наївних, просто підставили. Чому ж ніхто з них не намагається шукати підступного «Вале­рія Анатолійовича»?

Може, вони самі не вірять у його існування?

Цілком несподівано від імені обвинувачуваних було подано клопотання про направлення справи на додаткове розслідування та зміну запобіжного заходу. Як правило, на дослідування справу направляють лише з появою нових доказів, які ставлять під сумнів обвинувачення, або у зв’язку з неможливістю під час судового розслідування встановити якісь факти. Але в цьому випадку є вісім томів доказів, деякі ще не повністю озвучені в суді, опитано тільки частину заявлених свідків!

Клопотання захисників було невмотивованим, формальним. Воно ґрунтувалося на голослівній заяві про те, що потерпіла Жебрів­ська Філя Іванівна інсценувала замах на вбивство, і тому підсудні нібито не причетні до цього факту.

Зазвичай подібні клопотання адвокати подають від безвиході, мовляв, робимо що можемо. Та раптом сталося не бачене досі диво: прокурор Степаничко, який увесь час з обов’язку служби мав бути на стороні обвинувачення, заявив, що не заперечує проти направлення справи на додаткове розслідування і (що взагалі неймовірно!) зміни запобіжного заходу на підписку про невиїзд.

«Суд іще не дав правової оцінки цьому клопотанню, але під час його судового розгляду стала відома позиція прокуратури м. Києва (тобто офіційна позиція державного обвинувачення, озвучена на суді) щодо цього питання. Проку­рор, який підтримує державне обвинувачення в цій кримінальній справі, підтримав клопотання захисту. Це абсолютно не відповідає позиції держобвинувачення, а також може потягти за собою вихід на свободу підсудних, яких звинувачують у скоєнні тяжкого злочину. Чиї інтереси в цьому випадку представляє прокурор? Явно не інтереси прокуратури України», - вважає адвокат потерпілої Євген Пугачов, який уже підготував скар­ги на дії прокурора в усі інстанції.

«Я - адвокат, і зазвичай ми з держобвинувачем перебуваємо у протистоянні. У цьому ж випадку, як адвокат потерпілої сторони, я був із прокурором по один бік барикад. Я міг очікувати чого завгодно від обвинувачуваних та їхніх захисників, але не від прокурора, який іще зовсім недавно казав, що в нього є внутрішня переконаність у винуватості підсудних», - продовжує п. Пугачов.

Справді, дивно. Прокурор, який повинен стояти на варті законності і безпеки громадян, раптом виявив небачену благодушність до обвинувачуваних у страшному злочині. З такими добрими прокурорами й адвокати не потрібні!

Тобто обвинувачуваних в одному з найтяжчих злочинів отак запросто можуть відпустити додому на підписку про невиїзд. І це при тому, що зараз Лук’янівське СІЗО просто переповнене людьми, чия винуватість у здійсненні менш тяжких злочинів (наприклад в ухиленні від сплати податків) поки ще не доведена слідством. Очевидно, за логікою прокурорських працівників, жінка - бухгалтер під­приємства або дрібний чиновник-хабарник становлять значно більшу небезпеку для суспільства,
ніж обвинувачувані у замаху на вбивство за обтяжуючих обставин.

З прокурором Степаничком адвокат Пугачов уже був знайомий за іншою справою. За іронією долі, підзахисному Пугачова було висунуто аналогічне обвинувачення. У судовому засіданні, коли вже практично було доведено невинуватість підсудного, адвокат почав клопотати про зміну запобіжного заходу, але прокурор, незважаючи на очевидні докази невинуватості, вперто стояв на своєму, повторюючи, що за такою тяжкою статтею він не може, не має права змінити запобіжний захід до остаточного вердикту суду.

Тепер виявляється, що все можливо.

До чого ж може призвести подібна лояльність прокурора? Немає гарантій, що випущені з-під варти обвинувачувані тихо житимуть за місцем прописки (реєстрації) і смиренно чекатимуть своєї долі. Цілком можливо, що вони спробують зникнути. Тим більше один з них - З. (до речі, раніше засуджений за шахрайство) - уже був у бігах. Коли з’ясувалася його причетність до справи про замах, він був затриманий співробітниками міліції, але потім якимось загадковим способом утік з Поділь­сь­кого РВВС м. Києва і кілька місяців перебував у розшуку. Тож, як казав Жванецький, «досвід є».

Дивно, що людину, яка вже одного разу втекла, отак запросто можуть випустити на волю ще до винесення вироку.

Та навіть не це турбує потерпілу і її адвоката. Важливо інше. Досі не знайдені інші фігуранти справи: виконавець, а головне - замовник злочину. І є побоювання, що, опинившись на волі, підсудні можуть бути ліквідовані замовником як непотрібні свідки. А він так і залишиться неідентифікованим і, можливо, при нагоді, на якомусь заході їй посміхатиметься і навіть потисне руку…